Платники податків і зборів

Банки і фінансово-кредитні установи виступають зобов’язаними суб'єктами,

оскільки їхні обов'язки підкріплюються примусовою силою держави.

Відповідно До ч. З ст. 12 Закону України «Про систему оподаткування»

керівники й інші посадові особи банків та інших фінансово-кредитних

установ за невиконання вимог, а також за ненадання органам податкової

служби у встановлений законом термін повідомлень про закриття рахунків

платників податків чи початку здійснення видаткових операцій по рахунку

платника податків до одержання документально підтвердженого повідомлення

податкового органу про взяття рахунка на облік в органах податкової

служби притягуються до відповідальності.

Статус податкових агентів характеризується деякою подвійністю. З одного

боку, стосовно платників податків вони представляють фіскальні органи,

оскільки реалізують функції з нарахування, обліку й утримання податку. 3

іншого боку, у відносинах з податковими органами їм призначено роль

зобов'язаних суб'єктів, що породжує деякі ідентичні обов'язки податкових

агентів і платників податків перед податковими органами. Пояснюється це

також тим, що як суб'єкт податкових правовідносин податковий агент, з

однієї боку, виступає як особа, що сприяє сплаті податку, а з іншого —

як платник податків, тобто один суб'єкт одночасно є і податковим

агентом, і платником податків, і, можливо, навіть більше платником

податків, бо під час податкової перевірки контролюючий орган цікавиться

таким суб'єктом насамперед як платником податків, а в ході перевірки

паралельно перевіряються і функції такого суб'єкта як податкового

агента. Рішення ж за результатами перевірки приймається щодо платника

податків, що одночасно може виступати і податковим агентом.

Слід зазначити, що обов'язки податкового агента виникають тільки за

наявності реальної можливості утримувати і перераховувати податок

платника, тобто за наявності відповідного джерела, яке є в його

розпорядженні у вигляді коштів платника податків. Якщо у платника

податків немає коштів, у податкового агента не виникає обов'язку з

утримання і перерахувавши податку до бюджету. Однак така ситуація

спричиняє обов'язок податкового агента повідомити податковий орган про

неутримання податку в закріплений законодавством термін.

Збирачі податків, зборів і мит (далі — збирачі податків) — це особи, що

здійснюють приймання таких коштів від платників податків (платників

зборів і мит), контролюють їхню сплату і перераховують до бюджету на

основі податкове-правових або інших норм. Такими діями збирачі податків

сприяють податковим органам, бо виступають суб'єктами, що здійснюють

«первинний» контроль за повнотою і своєчасністю сплати обов'язкових

платежів.

На відміну від податкових агентів, збирачі податків, насамперед, не

виплачують доходи платникам податків і не мають повноважень з утримання

податків, і, далі, збирачі податків здійснюють приймання коштів у

платників податків з волевиявлення останніх, як правило, платників податків з волевиявлення останніх, як правило, платник

податків вносить той чи інший обов'язковий платіж за здійснення в його

інтересах юридичне значущих дій. У податковому законодавстві України не

закріплені окремо обов'язки і права збирачів податків, однак їхні

функції закріплено безпосередньо тими нормативними актами, Що регулюють

винятково діяльність таких суб'єктів. Є два основні обов'язки збирачів

податків: 1) приймання обов'язкових платежів, у встановлених

законодавством випадках, і здійснення контролю за повнотою і

своєчасністю їхньої сплати; 2) надання інформації в термін, визначений

законодавством, у відповідні державні органи (податкові органи, органи

Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, державні статистичні

органи тощо).

З метою дотримання податкового законодавства і проведення податкового

контролю платники податків підлягають постановці на облік у податкових

та інших державних (контролюючих) органах. Розрізняють первинний і

вторинний податковий облік. Первинний — це податковий облік, у ході

якого платникові податків надається єдиний за всіма видами податків і

зборів ідентифікаційний номер. Вторинний — це податковий облік, у ході

якого платникові податків надається, крім первісного, ще один

ідентифікаційний (індивідуальний) номер по окремому податку чи збору, у

встановленому законодавством порядку (наприклад, Реестр платників

податку на додану вартість).

22 грудня 1994 року було прийнято Закон України «Про державний реєстр

фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів”, і в

листопаді 1997 року податкові органи завершили формування

автоматизованої інформаційної системи з контролю за сплатою фізичними

особами податків та інших обов'язкових платежів, у результаті якого було

створено державний реєстр фізичних осіб—платників податків та інших

обов'язкових платежів. Кожній особі в державному реєстрі надається

власний ідентифікаційний номер, без якого неможливо відкрити

розрахунковий рахунок у банку й одержати заробітну плату.

Ідентифікаційний номер містить дані про платника податків: дату

народження, порядковий номер при реєстрації цього громадянина і стать.

Остання десята цифра ідентифікаційного коду призначена для захисту від

випадкових помилок.

22 січня 1996 р. постановою Кабінету Міністрів України було затверджено

Положення «Про створення єдиного державного реєстру підприємств і

організацій України»2. Це положення закріплює єдину автоматизовану

систему обліку, нагромадження й обробки даних про підприємства,

організації всіх форм власності, а також їх окремі підрозділи (філії»

відділення, представництва). Метою створення державного реєстру стало

забезпечення єдиних принципів ідентифікації й обліку суб'єктів

господарської діяльності, здійснення нагляду за структурними змінами в

економіці, забезпеченням інформацією. До реєстру включаються дані про

юридичних осіб, які розташовані і здійснюють свою діяльність на

території України чи за її межами, але створені за участю юридичних осіб

України. Реєстр створений як комплекс відомостей, куди ввійшли творений як комплекс відомостей, куди ввійшли ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні й економічні

дані.

Якщо суб'єкт підпадає під визначення ст. 2 Закону України «Про податок

на Додану вартість”, тобто є платником такого податку, то він

зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість

відповідно до Положення про реєстр платників податку на додану вартість,

затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1

березня 2000 року № 79. Реєстр платників податку на додану вартість — це

автоматизована система збору, нагромадження й обробки даних про осіб, що

відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» і Указу

Президента України від 7 серпня 1998 року «Про деякі зміни в

оподаткуванні»2 зобов'язані здійснювати утримання і внесення в бюджет

податку, що сплачується покупцем. При включенні до реєстру будь-якої

особи, діяльність якої підлягає оподаткуванню, їй надається

індивідуальний податковий номер платника печатку На додану вартість.

Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного

простору України і зберігається за платником податку на додану вартість

до моменту виключення його з реєстру в зв'язку з вибуттям зі складу

платників податку на додану вартість.

Крім розглянутих видів реєстрацій платників податків існують ще й такі:

реєстрація в Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування з

тимчасової втрати працездатності (не всі суб'єкти підприємницької

діяльності проходять обов'язкову реєстрацію в цьому органі, що

здійснюється відповідно до Інструкції про порядок надходження, обліку і

витрати коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати

працездатності, затвердженої постановою Правління Фонду соціального

страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р.

№16); реєстрація у Фонді соціального страхування від нещасливих випадків

на виробництві і професійних захворювань України (реєстрація в цьому

Фонді буває обов'язкова і добровільна, відповідно до Інструкції про

порядок перерахування, обліку і витрати страхових коштів Фонду

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань України, затвердженої постановою Правління Фонду

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань України від 20 квітня 2001р. №12); реєстрація у

Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України

на випадок безробіття (така реєстрація стосується роботодавців,

відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплата внесків на

загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

й обліку їхнього надходження у Фонд загальнообов'язкового державного

соціального страхування України на випадок безробіття» затвердженої

наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 грудня

2000 p. №339, роботодавці зобов'язані зареєструватися як платники

страхових внесків у центрах зайнятості, на яких покладено функції

робочих органів виконавчої дирекції Фонду).

Література

Конституція України. – К.: Преса України, 1997.

ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.

посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260

Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.

Я. Дем'яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут

після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. —

2001. — 339 с.