Контрольная работа по "Хозяйственному праву"

Види зобов’язань  розрізнюють, передусім по тому, на яких засадах вони виникають, за характером правомочностей і зобов’язань сторін, з урахуванням особливостей їх об’єктного і суб’єктного складів (ст. 174 ГК України).

Відповідно  до підстав, на яких виникають господарські зобов’язання, їх підрозділяють на договірні і бездоговірні.

Договірні господарські зобов’язання — це такі зобов’язання, які виникають із договорів, а  бездоговірні – такі, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання або збереження майна. Такий поділ потрібний для розрізнення законодавчої регламентації цих зобов’язань [5, с.76].

По співвідношенню прав і обов’язків суб’єктів зобов’язань їх підрозділяють на односторонні і взаємні. В односторонніх зобов’язаннях одна сторона має тільки права, а друга – тільки обов’язки (наприклад, в безпроцентних кредитних відносинах чи в зобов’язаннях, які виникають внаслідок заподіяння шкоди). У взаємних зобов’язаннях кожний із його учасників має як права, так і обов’язки (наприклад, у договорах поставки – ст. 265 ГК України, контрактації – ст. 272 ГК України).

Залежно від  визначеності предмета виконання розрізняються  зобов’язання однооб’єктні і альтернативні. Як правило, в однооб’єктних зобов’язаннях предмет становить цілком визначені дії (наприклад, в зобов’язаннях із заподіяння шкоди боржник зобов’язаний відшкодувати шкоду в натурі, а саме: передати річ того ж роду і якості). Бувають випадки, коли боржнику надається право вибору однієї із кількох дій або передачі одного із декількох предметів, передбачених договором чи законом (наприклад, у бартерних договорах суб’єкти господарювання нерідко обумовлюють кілька видів майна і в разі неможливості надати кредитору один його вид, боржник зобов’язаний передати інший вид майна). Такі зобов’язання називають альтернативними.

Класифікація  на види господарських зобов’язань  можлива і за їх суб’єктним складом.

Суб’єкти (сторони) господарсько-договірного зобов’язання виступають як кредитор (управнена сторона) і боржник (зобов’язальна сторона), в тому числі і в деяких зобов’язаннях з множинним складом осіб. У зв’язку з тим, що боржник у зобов’язанні виконує свій обов’язок (борг) перед кредитором, то і значна кількість боржників називається пасивною, а зобов’язання — зобов’язаннями з пасивною множиною. На відміну від боржника, кредитор проявляє активні дії по витребуванню (одержанню) боргу, а тому множина кредиторів називається активною, а зобов’язання — зобов’язаннями з активною множиною. Господарській практиці відомі випадки виникнення зобов’язань (наприклад, при будівництві атомних електростанцій) з множиною осіб як на боці кредитора, так і на боці боржника, – це господарські зобов’язання зі змішаною множиною.

Як правило, зобов’язання з множиною осіб є частковими, в яких кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників зобов’язаний виконати зобов’язання у відповідній частці. При чому частки припускаються рівними.

Проте із цього  правила (рівності часток) можливі і винятки. Це торкається зобов’язань, в яких перед кредитором виступає кілька боржників. У такому разі кредитор має право вимагати виконання зобов’язань у повному обсязі або в якійсь його частині як від боржників солідарно, так і від кожного (за своїм вибором) окремо. Якщо кредитор не одержав повного виконання зобов’язання від одного із боржників, він має право вимагати виконання його частини від решти боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними перед кредитором до повного виконання зобов’язання, звичайно, в межах терміну позовної давності. Виконання зобов’язання одним із боржників звільняє решту солідарних боржників від виконання зобов’язання. Разом з тим, боржник, який виконав солідарне зобов’язання, має право регресивної вимоги в рівних частках, якщо інше не передбачене законом чи договором, від решти боржників, за яких він здійснив виконання. У цьому разі боржник солідарного зобов’язання, який його виконав, набуває статусу кредитора до боржників, за яких здійснив виконання. Цей вид зобов’язання вигідний для кредитора, оскільки суттєво підвищує його можливості повного задоволення своїх вимог. І навпаки, стан боржників погіршується у зв’язку з тим, що будь-який з них, незалежно від підстав і часток своєї участі в солідарному зобов’язанні, може бути залучений до повного виконання зобов’язання. Окрім господарських зобов’язань з солідарним обов’язком боржників в господарських відносинах, виникають зобов’язання з солідарними вимогами кредиторів, в яких кожний із кредиторів має право заявляти вимоги в повному обсязі до боржника. Виконання в повному обсязі зобов’язання одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам. У солідарного кредитора, який одержав виконання від боржника, виникає зобов’язання перед іншими кредиторами відшкодувати їм належні частки, якщо інше не передбачене законом чи договором [6, с.145-147].

Різновидом  господарських зобов’язань з  множиною осіб є субсидіарні (додаткові) зобов’язання.

У деяких випадках законом чи договором може бути передбачений порядок, згідно з яким при незадоволенні вимог кредитора основним боржником ці вимоги зобов’язаний виконати субсидіарний (додатковий) боржник. Так, відповідно до чинного законодавства засновник (власник) майна казенного підприємства (державного) несе субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов’язаннями такого підприємства у разі, якщо його майна недостатньо.

Самостійним різновидом господарських зобов’язань є  регресні зобов’язання. Вони виникають  у тих випадках, коли боржник за основним зобов’язанням виконує його замість решти боржників. У випадку, який розглядався раніше, виконання одним із солідарних боржників дає право солідарному боржнику в порядку регресу стягнути з решти боржників ті витрати, які він раніше поніс, за винятком його частки [5, с.156].

Отже, господарське зобов’язання – це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана  сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Відповідно до підстав, на яких виникають господарські зобов’язання, їх підрозділяють на договірні і бездоговірні. По співвідношенню прав і обов’язків суб’єктів зобов’язань їх підрозділяють на односторонні і взаємні. Залежно від визначеності предмета виконання розрізняються зобов’язання однооб’єктні і альтернативні. Залежно від суб’єктивного складу серед господарських зобов’язань виділяють зобов’язання з множинністю осіб: пасивною ( солідарні та субсидіарні зобов’язання), або активною.

 

 

 

 

 

 

 

Практична ситуація

 

 

Керівники двох приватних підприємств уклали договір в усній формі про бартерний обмін продукцією, яка вироблятиметься їх підприємствами протягом наступного кварталу.

1. Які правові  наслідки породжує така домовленість? Відповідь обґрунтувати.

2. В якій формі  укладаються договори при здійсненні підприємницької діяльності?

3. Який порядок  укладання таких договорів?

 

Відповідно  до ч.7 ст.179 Господарського кодексу  України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно  до ч.1 ст. 206 Цивільного кодексу України  усно можуть вчинятися правочини, які  повністю виконуються сторонами  у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно  до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Проте відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України недотримання форми правочину не є підставою для недійсності правочину

Стаття 218 ЦК України  встановлює правові наслідки недодержання вимог щодо письмової форми правочину. Зокрема нею передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі  недодержання  вимоги  щодо  письмової  форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Також слід зазначити, що ст.293 ГК України, яка визначає та регулює відносини у договорі міни ( бартеру), не передбачено форму даного виду договору.

Таким чином, можна  зробити висновок про те, що за загальним  правилом договори між юридичними особами укладаються у письмовій формі, проте укладення договору у іншій формі, не є наслідком визнання його недійсним. Подальші наслідки домовленості, що відбулася між керівниками двох приватних підприємств, яка описана у практичному завданні, буде залежати виключно від волі сторін такої домовленості. Проте, якщо одна із сторін буде заперечувати проти факту вчинення правочину вона має довести це в суді певними доказами, окрім свідчень свідків.

Загальний порядок  укладення господарських договорів  встановлений ст.181 Господарського кодексу  України. Відповідно до положень даної статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного  документа, підписаного сторонами та  скріпленого печатками.  Допускається укладення  господарських  договорів  у спрощений  спосіб,  тобто  шляхом  обміну  листами,  факсограмами, телеграмами,  телефонограмами  тощо,  а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо  законом  не  встановлено спеціальні  вимоги  до  форми  та  порядку  укладення  даного виду договорів.

Проект  договору  може  бути  запропонований  будь-якою  з сторін.  У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.  Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами  оформляє  договір і повертає  один  примірник  договору  другій  стороні  або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.  За  наявності  заперечень  щодо  окремих   умов   договору сторона,   яка   одержала   проект   договору, складає  протокол розбіжностей, про що  робиться  застереження  у  договорі,  та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою  стороною  та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У  разі  досягнення  сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого   на  державному  замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону,  або сторона -  виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний  строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних  умов господарського  договору,  такий  договір  вважається  неукладеним (таким,  що не відбувся).  Якщо одна із сторін здійснила  фактичні дії  щодо його виконання,  правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

 

 

 

Список використаних джерел

 

 

1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - N 18-22. – Ст. 144.
2. Господарський процесуальний кодекс України : Закон України вiд 06.11.1991 № 1798-XII. // Відомості Верховної Ради України. - 1992, N 6, ст.56.
3. Цивільний Кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - N 40-44. – Ст. 35.
4. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України (із змінами і доповненнями станом на 1 липня 2011 року) : науково-практичний коментар / В.Е. Беляневич. – К., 2011. -1160с.
5. Вінник О. М. Господарське право: курс лекцій / О.М. Вінник. - К.: Атіка, 2004.- 624 с.
6. Господарське право України / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана. - Харків: Право, 2005. - 384 с.
7. Господарсько-процесуальне право України: підручник / За заг.ред.к.ю.н. Чернадчука – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006 – 331с.