Удосконалення правового регулювання вільних економічних зон

Відповідно зростуть і валютні надходження в державний  та місцеві бюджети, суми яких за попередніми розрахунками може досягти декількох мільярдів американських доларів.

Викладене вище – це так  би мовити міфологічний погляд на ситуацію. Які ж реалії?

Світовий досвід у  цій сфері свідчить, що поряд зі значними успіхами ВЕЗ є і невдалі  спроби. Так, неефективними виявились ВЕЗ, створені, наприклад, у Польщі та Індії. Основними причинами цього є певні прорахунки, що були допущені ще на стадії проектування. До найбільш розповсюджених недоліків та прорахунків можна віднести:

• невдалий вибір місця розташування зони;
• недостатня увага до базової інфраструктури ( тобто відсутність необхідного рівня шляхів сполучення: автомобільних доріг, повітряного сполучення; недостатній рівень розвитку телекомунікацій та електропостачання);
• недостатні інституціональні зв’язки між адміністрацією зони та тими державними установами, які причетні до створення пільгових режимів ( такими, як, наприклад, міністерство фінансів, митний комітет, міністерство економіки тощо).

В Україні до таких  причин приєднується ще дуже суттєва – глибока економічна криза. Саме враховуючи кризовий стан української економіки, радник представництва Світового Банку в Україні, Джон Хансен висловив думку, що створення ВЕЗ в Україні може призвести до небажаних негативних наслідків, так як поглибить дефіцит бюджету. На його думку, вільні економічні зони не здатні відіграти вагому роль в такій гострій економічній ситуації, яка існує в Україні сьогодні.

Вже відмічалось, що процес створення ВЕЗ в Україні до 1999 року практично не відбувався. Навіть єдина СЕЕЗ “Сиваш”, яка успішно функціонувала останні чотири роки і суб’єкти підприємницькій діяльності якої почали давати прибуток, а у містах Червоноперекопську та Армянську суттєво знижено рівень безробіття і, відповідно, промисловість подолала кризовий стан, - ця зона була практично позбавлена податкових пільг. Той пільговий режим, що встановлений чинним Законом України “Про деякі питання валютного регулювання і оподаткування суб’єктів СЕЕЗ “Сиваш” є абсолютно непривабливим для зовнішніх інвесторів так як не передбачає звільнення інвестицій від оподаткування на період будівництва і окупності підприємства та пільгове оподаткування у подальшому (зокрема, 50% ПДВ). Як і у цілому по Україні, це відвернуло від неї іноземних інвесторів, залучення яких на територію ПЕЕЗ “Сиваш” вже досить успішно відбувалось. Як наслідок, замість прогнозованих у ТЕО 170 нових підприємств-суб’єктів зони “Сиваш”, створено лише 6 і тільки один суб’єкт реалізує інвестиційний проект. Всього у зоні “Сиваш” затверджено до реалізації Кабінетом Міністрів України 24 інвестиційні проекти, під які залучено 5 млн.дол. іноземних та 3,4 млн. грн. внутрішніх інвестицій. Навіть при тих мінімальних пільгах, які є в СЕЕЗ “Сиваш” тут у минулому році вдалось досягти дуже суттєвого зростання промислового виробництва – на 44%. В містах Армянськ та Красноперекопськ внаслідок сталих надходжень до бюджету пенсіонери вчасно отримують пенсію, практично немає заборгованості по зарплатах. [6]

Прийняті закони про  вільні економічні зони у Донецькій  області, на думку, наприклад, Німецької консультативної групи ( а Німеччина є третім за обсягами інвестором української економіки), є непривабливими для інвесторів. Передбачений ними механізм занадто обтяжений регулятивними мірами: для розвитку ВЕЗ необхідно скорочення органів контролю, надання більшої свободи інвесторам. Є неприйнятною неоднаковість підходу до підприємств різного розміру, галузей промисловості чи корпоративних фірм. Німецькі експерти вважають, що запропонований механізм призведе до створення численних нових органів влади, але обмежених стимулів до інвестування. Безумовно, зниження податкового тиску і усунення перешкод на шляху зовнішньої торгівлі є привабливим. Проте, для того, щоб ці заходи стали ефективними, істотно важливо, щоб їх супроводжували кроки з дерегуляції. Інакше є загроза того, що розвитку компаній, інвестицій і технологій – головної мети ВЕЗ – досягти не вдасться, а отже результат не буде достатнім, щоб виправдати затрати на установи та державні органи, спеціально створені для ВЕЗ. А організація СЕЗ потребує суттєвих коштів. Так, наприклад, лише аби підготувати першу частину південно-західної околиці Донецька необхідно близько 30 млн. грн. В цілому ж йдеться про створення по суті нового індустріального району коштів на що поки немає. [67, с.43-45]

У світовій практиці не тільки муніципальна влада, але й адміністрація  ВЕЗ не втручається у підприємницьку діяльність, що регламентується виключно відповідним законодавством. У нас  усе інакше. Органи влади намагаються  через податкову політику збільшити відрахування до державного або місцевого бюджету, тоді як необхідно виходити не з інтересів казни, а з забезпечення економічного стимулювання виробника.

Разом з тим перебільшені уяви про роль податкових пільг у  створенні ВЕЗ, так як вони не завжди забезпечують економічне зростання. Для великих інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу. Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність сучасної інфраструктури, яку зобов’язана створити країна, що приймає на свою територію ВЕЗ. З другого боку, завищені пільги для іноземних інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків національної економіки, тому ставки оподаткування мають бути детально обгрунтованими. [35]

Доцільно також підкреслити, що передбачений законом мінімальний  розмір інвестицій, який надає право  на пільги у оподаткуванні прибутку у 1 млн. доларів не стимулює розвиток малого бізнесу. А саме він здатний  у короткий строк суттєво покращати ситуацію на ринку праці в Донецькій області, сприяти зниженню соціальної напруги, яка існує в шахтарських містечках внаслідок закриття шахт.

Крім того, створення  ВЕЗ потребує наявності певних як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Зокрема, одним з визначальних чинників є широкі масштаби роздержавлення та розвитку підприємництва.

В Україні у державній  власності лишилось близько 20% підприємств. В загальній кількості приватизованих об’єктів переважають підприємства групи А (об’єкти малої приватизації). Серед об’єктів державної власності їх приватизовано понад 81%, а комунальної - понад 93%. Серед приватизованих середніх та великих підприємств загальнодержавні складали 51%, а комунальні - лише 6%. Лідерами у роздержавленні є Донецька, Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Харківська області. У 1996 р. до них приєднались Луганська, Вінницька області та АРК. Аутсайдерами лишаються Чернігівська, Херсонська, Рівненська, Волинська та Закарпатська області. [72, с.26]

Проте серед понад 6 тис. об’єктів, що не підлягають приватизації, більше половини розташовані у шести великих промислових областях - Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Одеській, Харківській та м. Києві. З них 78% - підприємства та установи вугільної промисловості, транспорту, сільського та лісового господарства, галузей освіти і культури. Це також буде перешкоджати нормальному розвиткові ВЕЗ.

2.2. Нормативно-правове забезпечення процесів створення та функціонвання спеціальних (вільних) економічних зон

Створення спеціальних (вільних) економічних зон як ефективних інструментів прискорення розвитку пріоритетних галузі виробничої сфери неможливе без розбудови загальнодоступного інформаційного середовища. Її основними напрямками повинні стати формування науково-інформаційних ресурсів з питань діяльності спеціальних економічних зон та забезпечення ефективного їх використання; розробка нових і вдосконалення існуючих науково-інформаційних технологій, у тому числі автоматизованих систем; науково-інформаційне забезпечення інноваційних процесів.

Важливе значення має  створення зручної і функціональної інформаційної бази відповідно до умов функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Інформацією для  таких баз даних стануть показники  фінансово-господарської діяльності та зовнішньоекономічних операцій суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку і спеціальних (вільних) економічних зон (за відповідними матеріалами бухгалтерської, статистичної та податкової звітності). Вони будуть узагальнені стосовно спеціальних (вільних) економічних зон, а на територіях пріоритетного розвитку – міст, районів та областей.

Особливої уваги потребує доступ до інформації: про рівень впровадження нових технологій; основні проблеми, які впливають на реалізацію програм  розвитку СЕЗ та окремих інвестиційних  проектів; ступінь залежності від  законодавчих або економічних обмежень, достатність робочого капіталу; вартість укладених, але ще не виконаних договорів (контрактів) та очікувані прибутки від виконання цих договорів; прогнози та плани щодо розширення виробництва, реконструкції, поліпшення фінансового стану; іншої інформації, яка може становити інтерес для оцінки інвестором результатів діяльності вільних економічних зон.

Крім того, у процесі  створення інформаційних баз  даних необхідно перейти до загальноприйнятих  у міжнародній практиці методів  збирання, опрацювання, аналізу та поширення інформації.

Інформаційні бази дадуть змогу визначити перспективи  та можливості інвестиційних проектів, зорієнтуватися щодо доцільності їх інвестування, поглибити обгрунтування  шляхом систематичних обговорень та усунення розбіжностей у позиціях. Отже, можна буде приймати реалістичні, виважені рішення, а також укладати звіти на основі різних аналітичних матеріалів. Це також сприятиме повнішому і глибшому вивченню практики інвестування, оволодінню досвідом, науковими зв’язками та оптимальній перебудові системи управління, визначенню державних пріоритетів, розробці і здійсненню урядової стратегії.

Важливого значення в  процесі створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних  зон набуває доступ до правових норм як особливого сектора інформації. Правове регулювання такої складної сфери потребує численних законів та підзаконних нормативно-правових актів. Тим часом правові норми містяться у нормативних актах різних галузей законодавства, вони розрізнені і малодоступні для користування.

Так, протягом останніх кількох років було прийнято цілий ряд Законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України з питань створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності.

Нормативно-правові акти є механізмом забезпечення процесів створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Однак сама система правових норм потребує подальшого законодавчого регулювання. Удосконалення правового регулювання сприятиме усуненню суперечностей у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, які відповідають потребам економічного розвитку. Воно має бути спрямоване на усунення прогалин у правовому забезпеченні, створення методично і термінологічно уніфікованих норм, які закріплюватимуть відносини, що уже склались у спеціальних (вільних) економічних зонах.  [78, с.7-9]

Саме досконале нормативно-правове  забезпеченя суттєво впливає  на порядок створення та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

Відповідно до закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» на території України передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон: вільних митних зон і портів; експортних зон; транзитних зон; митних складів; технологічних парків; технополісів; комплексних виробничих зон; туристично-рекреаційних; страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗ можуть поєднувати в собі функції, притаманні різним типам спеціальних (вільних) економічних зон. Пільговий режим оподаткування кожної зони встановлюється індивідуально виходячи з умов, часу функціонування та мети створення. [6]

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою  України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої адміністрації.

У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою  Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення  може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону. [11]

У разі коли ініціатива у  створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України  повинен розглянути пропозицію про  створення спеціальної (вільної) економічної зони у шести десятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної ради України.

Пропозиції щодо зміни  статусу і території спеціальної (вільної) економічної зони подаються  в порядку, передбаченому Законом “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” для створення спеціальної (вільної) економічної зони.

Документи про створення  спеціальної (вільної) економічної  зони повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона ( у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);