Заходи забезпечення виконання господарських зобов'язань

Поручителем же за договором податкової поруки може бути виключно банк (п. 8.8 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення  зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

4. Згідно  зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом ст. 543 ЦК України це означає, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Норма щодо солідарної відповідальності боржника і поручителя є диспозитивною, що, в свою чергу, не виключає встановлення субсидіарної відповідальності цих  осіб. В такому разі кредитор має  право вимагати від поручителя сплати заборгованості тільки в разі відсутності  у боржника грошових коштів, необхідних для належного (повного) виконання  зобов'язання.

Поручитель  відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, договором поруки може бути встановлено обмежену відповідальність поручителя, наприклад, шляхом визначення суми поруки або шляхом посилання на визначену частину збитків, за погашення яких поручитель несе відповідальніст. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

5. До  поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять  усі права кредитора у цьому  зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, тому він має право зворотної вимоги до боржника (право регресу). Крім того, відповідно до ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

6. Стаття 559 ЦК України встановлює випадки  припинення поруки. Порука припиняється:

- з припиненням  забезпеченого нею зобов'язання;

- у разі  зміни зобов'язання без згоди  поручителя, внаслідок чого збільшується  обсяг його відповідальності;

- якщо  після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- у разі  переведення боргу на іншу  особу, якщо поручитель не поручився  за нового боржника;

- після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

3. Гарантія

Поняття гарантії

Згідно  зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Відповідно, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Характеристика  гарантії

1. Надання  гарантій, як і порук, вважається  фінансовою послугою в розумінні  ст. 4 Закону України "Про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг". Тому, відповідно, гарантами можуть виступати  лише юридичні особи, що мають  статус фінансових установ. Щоправда, на відміну від поруки, законодавство не передбачає можливості інших юридичних осіб, які не є фінансовими установами, здійснювати операції з надання гарантій. На це додатково вказує перелік можливих гарантів, наведений у ст. 560 ЦК України, які усі за визначенням Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є фінансовими установами.

2. Гарант  відповідає перед бенефіціаром  за виконання принципалом основного  зобов'язання. При цьому ЦК України  не передбачає попереднього звернення  кредитора до боржника або  солідарної відповідальності боржника  та гаранта - у разі наявності факту порушення зобов'язання з його боку кредитор може одразу звертатися до гаранта.

Відповідно  до ст. 563 ЦК України у разі порушення  боржником зобов'язання, забезпеченого  гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Для цього кредитор пред'являє до гаранта письмову вимогу про сплату грошової суми відповідно до виданої гарантії. Кредитор може пред'явити таку вимогу до гаранта  у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується  сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Згідно  зі ст. 569 ЦК України гарант має право  на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним  за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Крім того, гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

3. Відповідно  до ст. 562 ЦК України зобов'язання  гаранта перед кредитором не  залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. Відповідно, гарантія є винятком із загального правила про похідний характер заходів забезпечення виконання зобов'язань.

4. Гарантія  діє протягом строку, на який  вона видана, і є чинною від  дня її видачі, якщо в ній  не встановлено інше. Гарантія  не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено  інше.

5. Статтею  568 ЦК України встановлені випадки  припинення зобов'язань гаранта  перед кредитором. До таких належать:

-несплата  кредиторові суми, на яку видано  гарантію;

- закінчення  строку дії гарантії;

- відмова  кредитора від своїх прав за  гарантією шляхом повернення  її гарантові або шляхом подання  гаранту письмової заяви про  звільнення його від обов'язків за гарантією.

4. Завдаток

Поняття завдатку

Згідно  зі ст. 570 ЦК України завдатком є  грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником  у рахунок належних з нього  за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Характеристика  завдатку

1. Сторонами  відносин надання завдатку можуть  бути як юридичні, так і фізичні  особи, незалежно від наявності  у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Подібно  до інших способів забезпечення  виконання зобов'язань (наприклад,  неустойки) завдаток визначає  мінімальний обсяг відповідальності  сторони, що порушила договір.  Однак у порівнянні з неустойкою  завдаток допускає тільки забезпечення  виконання зобов'язання в цілому. Якщо воно виконане (або порушене) в частині, завдаток може стягуватися  в повному обсязі незалежно  від характеру порушення і  розміру шкоди, що фактично  була заподіяна.

Із наведеного вище визначення випливає, що завдаток видається в рахунок належних платежів уже після того, як сторони взяли на себе певні обов'язки, тобто угода, що забезпечується завдатком, вже була укладена. Тобто завдаток видається з метою засвідчення укладення договору та забезпечення його виконання.

Вищенаведене  ставить під сумнів законність внесення завдатку за попередніми договорами. Адже, як йшлося вище, основна мета попереднього договору - укладення в майбутньому основного договору. Наприклад, у попередніх угодах (договорах) на купівлю-продаж квартири, що укладається між громадянами, зазвичай вказується строк, протягом якого основний договір купівлі-продажу повинен бути укладений. Проте у тих же попередніх договорах часто міститься угода про завдаток, за якою покупець нерухомості вносить продавцеві певну грошову суму в рахунок належних із нього платежів за основним договором, якого ще не укладено. Тому, такі суми не можуть бути визнані завдатком, невиконання попередньої угоди, відповідно, не тягне за собою застосування санкцій, передбачених ст. 571 ЦК України, а сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, за ч. 2 ст. 570 ЦК України вважається авансом.

Якщо  порушення зобов'язання сталося  з вини боржника, завдаток залишається  у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він  зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні  збитки в сумі, на яку вони перевищують  розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов'язання до початку його виконання  або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

3. Завдаток  слід відрізняти від суміжного інституту авансу. Поняття останнього міститься в п. 2 Інструкції з бухгалтерського обліку запасів товарно-матеріальних цінностей комерційних банків України, затв. постановою Правління Національного банку України від 20 серпня 1999 р. № 419, за яким авансом вважається, зокрема, сума коштів, що сплачується (перераховується) відповідно до умов укладеного договору в рахунок майбутніх платежів за матеріальні цінності.

Аванс, як і завдаток, виконує поряд із платіжною  функцією функцію підтвердження укладення договору. Однак, на відміну від завдатку, аванс ніколи не має забезпечувального значення. Тобто, якщо сторона, що одержала аванс, не виконала своїх зобов'язань за договором, вона має повернути стороні-платнику лише суму авансу, а не подвійну його суму. Аналогічно, якщо в разі невиконання зобов'язання відповідальною буде сторона, яка передала аванс, вона, незалежно від факту невиконання цього зобов'язання, має право вимагати повернення авансу.

5. Застава

Поняття застави

Згідно  зі ст. 572 ЦК України (ст. 1 Закону України "Про заставу") в силу застави  кредитор (заставодержатель) має право  у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава, як і більшість заходів забезпечення виконання зобов'язань, має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Нею може бути забезпечена лише дійсна вимога, зокрема така, що випливає з кредитного договору, договорів купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

За ст. 574 ЦК України застава виникає  на підставі договору, закону або рішення суду. Термінологією Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" застава рухомого майна, що виникає на підставі договору, є приватним обтяженням; публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду (ст. 4).

В силу закону виникає, зокрема, податкова застава, яка п. 1.17 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначається як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк, у силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.

Характеристика  застави

1. Сторонами  договору застави (заставодавцем  і заставодержателем) можуть бути  фізичні, юридичні особи та  держава (ст. 11 Закону України  "Про заставу"). При цьому  заставодавцем може бути як  сам боржник, так і третя  особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також  особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (ч. 2 ст. 583 ЦК України). Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Державне  підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.