Заходи забезпечення виконання господарських зобов'язань

 

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супроводжувальними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали приймання. Після цього викликати представника постачальника для спільного продовження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку з недостачею продукції повинна бути направлена постачальнику не пізніше 10 днів після складення акта;

 

є) відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони повинні вживати  всіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділом VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

 

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:

 

відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності  в договорі згадки про неї - на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

 

сплати  штрафних санкцій {неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або  договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) і договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів - у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів, а також сплату пені за порушення строків виконання зобов'язання - у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в тому числі положеннями про поставки) за більш типові та серйозні порушення договірних зобов'язань;

 

оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця  від прийняття і оплати поставлених  товарів у разі поставки товарів  неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (ч. 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

 

На сторони  покладаються також певні обтяження  у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобов'язань. Постачальник зобов'язаний: І) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів).

 

Аналогічні  форми відповідальності передбачені  за неналежне виконання державних  контрактів на поставку продукції спеціальними законами (зокрема, ст. 14 Закону "Про державний матеріальний резерв"):

 

при невиконанні  державним замовником зобов'язань  за державним контрактом він відшкодовує  виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;

 

державний замовник має право відмовитися  повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам  щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним  контрактом);

 

у випадках відмови державного замовника від  закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

 

 

Договори на користування чужим майном (договір оренди, договір лізингу)

 

Договори  на користування чужим майном досить нечисленні. Основними різновидами цих договорів є договір оренди та договір лізингу, хоча елементи оренди є в складних договорах (зокрема, в концесійному договорі).

 

Правове регулювання відносин, що складаються  в процесі укладення та виконання  цієї категорії господарських договорів, здійснюється за допомогою таких нормативно-правових актів:

 

кодексів:

 

Господарського  кодексу України (параграф 5 "Оренда та лізинг" глави ЗО);

Цивільного  кодексу України (глава 58 "Найм (оренда)");

 

законів:

 

від 10.04.1992 р. (в ред. від 14.03.1995 р.) "Про оренду державного та комунального майна";

 

від 04.03.1992 р. (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) "Про  приватизацію державного майна" (серед не конкурентних способів приватизації державного майна передбачає оренду з правом викупу, що застосовується лише за наявності певних умов);

 

від 21.09.1991 р. "Про господарську діяльність в Збройних Силах України" (передбачає можливість передання та конкурсних засадах та в передбаченому законом  порядку військового майна, крім бойового та спеціального, юридичним  та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бойовій мобілізаційній готовності);

 

від 07.02.2002 р. "Про особливості правового  режиму майнового комплексу Національної академії наук України" (закріплює  право НАН України щодо передачі в оренду закріплених за нею цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна з метою одержання коштів та забезпечення своєї статутної  діяльності);

 

декретів  Кабінету Міністрів, у тому числі від 31.12.1992 р. "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається";

 

постанов  Кабінету Міністрів:

 

від 10.08.1995 р. № 629 "Про затвердження Методики Оцінки вартості об'єктів оренди, Порядку  викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку падання в  кредит орендареві грошових коштів та цінних паперів";

 

та ін.;

 

Найбільш  поширеним у сфері господарювання договором на користування чужим  майном є договір оренди.

 

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК). У користування за договором оренди відповідно до ч. 2 ст. 283 ГК України може передаватися індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості.

 

• Об'єктом  оренди можуть бути:

 

цілісні майнові комплекси підприємств чи їх структурних підрозділів, тобто господарські об'єкти, що забезпечують завершенний цикл виробництва продукції (робіт, послуг), з відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; проте оренда структурних підрозділів державних і комунальних підприємств не повніша порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства;

 

нерухоме  майно (будівлі, споруди, приміщення);

 

інше  окреме індивідуально визначене  майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

 

• Умови  договору оренди:

 

істотні умови (відповідно до ч, 1 ст. 284 ГК): об'єкт  оренди (склад і вартість майна  з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань," відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

 

• Сторони  договору оренди:

 

Орендар (основні права та обов'язки визначені  ст. 285 ГК):

 

має переважне  право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди;

 

зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню; здійснювати  поточний ремонт орендованого майна (якщо інше не передбачено договором оренди), своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, відшкодувати орендодавцю вартість орендованого майна у разі його втрати, знищення чи псування з вини орендаря; може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

 

 

 

 

Орендодавець:

 

має права: на отримання орендних платежів, повернення майна у разі припинення чи розірвання договору оренди, відшкодування збитків  за рахунок орендаря у разі втрати, псування чи знищення об'єкта оренди з вини орендаря;

 

зобов'язаний, передати об'єкт оренди орендарю у  встановлений договором строк та у належному стані; здійснювати  капітальний ремонт переданого в  оренду майна (якщо інше не встановлено  законом та договором оренди).

 

• Орендна  плата (фіксований платіж, який орендар  сплачує орендодавцю, незалежно  від наслідків своєї господарської  діяльності) встановлюється у грошовій формі (залежно від специфіки  виробничої діяльності орендаря за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі); розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також у передбачених законодавством випадках (зокрема, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди); строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

• Припинення та розірвання договору оренди:

 

договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (зниження) об'єкта оренди.

 

договір оренди може бути розірваний:

 

за згодою сторін;

 

на вимогу однієї зі сторін з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму (статті 783-784), в порядку, встановленому статтею 188 ГК України (загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів). Так, відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця можливе у випадках, якщо наймач:

 

користується  річчю (майном) всупереч договору або призначенню майна;

 

без дозволу  наймодавця передав річ (майно) у користування іншій особі;

 

своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі (майна);

 

не приступив  до проведення капітального ремонту  речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

 

Згідно  зі ст. 784 Цивільного кодексу, наймач має  право вимагати дострокового розірвання договір, якщо наймодавець:

 

передав у користування річ (майно), якість якої не відповідає умовам договору або призначенню речі (майна);

 

не виконує  свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (майна).

 

У разі якщо предметом договору оренди є державне або комунальне майно, то такни договір має певні особливості, а саме:

 

Спеціальне  правове регулювання відносин, які  складаються в процесі укладення  та виконання договору оренди державного та комунального майна: ГК України законом "Про оренду державного та комунального майна", Декрет від 31.12.1992 р. "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається",

 

низка підзаконних нормативно-правових актів

 

II. Орендодавцями  щодо державного та комунального  майна є:

 

Фонд  державного майна України, його регіональні  відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого манна у випадках, передбачених законом;

 

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;