Реалізації бюджетної політики в умовах фінансової нестабільності

Бюджетна тактика –  це форма реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бюджетних відносин задля надання їм параметрів, визначених завданнями бюджетної стратегії [10, с. 27]. Вона спрямована на розвиток суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів. Бюджетна стратегія і тактика сприяють піднесенню економіки.

Суспільно-економічне призначення  бюджетної політики найбільш повно  розкривається у її класифікації на типи,види та форми реалізації на основі відповідних критеріїв. Враховуючи різні підходи до трактування сутності бюджетної політики та досягнення вітчизняної фінансової науки і практики, структуруючи бюджетну політику за функціональною ознакою, Ф. О. Ярошенко виділяє головні складові бюджетної політики у сфері:

- державних доходів; 

- видатків;

- державного боргу;

- бюджетного регулювання; 

- міжбюджетних відносин [20, с. 105].

Подібну до цієї інтерпретацію  різновидів бюджетної політики і  класифікацію пропонує В. Дем’янишин [10, с. 29]. Л. В. Лисяк за таким критерієм, як організаційно-управлінський підхід, до видів бюджетної політики відносить: бюджетне планування, бюджетний процес, бюджетне регулювання, бюджетний контроль [21, с. 35]. О. Василик висуває три ланки бюджетної політики: розробка концепції бюджетної політики, визначення напрямів мобілізації та використання бюджетних ресурсів і здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей [2, с. 53].

С. Булгакова називає  такі елементи бюджетної політики, як:

- податкова політика;

-  політика регулювання  бюджетного дефіциту;

- бюджетно-фінансова  політика зовнішньоекономічної  діяльності;

- інвестиційно-бюджетна  політика;

- політика операційних  видатків;

- політика фінансування  невиробничої сфери; 

- політика регулювання міжбюджетних відносин [22, с. 93].

Така класифікація видів  бюджетної політики заслуговує на увагу, але деякі її аспекти є дискусійними. Ю. Пасічник до складових бюджетної  політики відносить: податкову (фіскальну), митну, інвестиційну, страхову, грошову, пенсійну та кредитну [23, с. 255]. Його точка зору є суперечливою, оскільки у поданому переліку наведені окремі елементи фінансової та грошово-кредитної політики, які виходять за межі бюджетної. Таким чином, у сучасній літературі відсутні єдині погляди щодо видів бюджетної політики. Розглядаючи аспекти теоретичної концептуалізації науково-методологічного наповнення аналізу бюджетної політики, вчені характеризують її як багатовекторну систему, що відбиває динамічну єдність усіх сфер суспільного життя в умовах модернізації економіки.

Відповідно до наукових позицій учених, основою бюджетної  політики є бюджетні відносини, які  визначають її зміст, – визначення курсу, пріоритетних завдань та стратегічних напрямів діяльності держави у сфері  бюджетних ресурсів. Вітчизняною наукою сформульовані найважливіші завдання бюджетної стратегії.

Л. В. Лисяк акцентує увагу  на таких завданнях, як:

- визначення пріоритетів  розвитку бюджетної сфери;

- розробка наукових  підходів щодо вдосконалення  сфери управління бюджетною системою;

- контролювання обсягів  державних видатків, управління  державним боргом;

- регулювання дефіциту (профіциту) бюджету і міжбюджетних  відносин [21, с. 135].

Беручи до уваги алгоритм моделі бюджетної політики, В. Василик  визначає такі завдання: розробка науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання економіки; визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективний і поточний періоди [2, с. 53].

На формування бюджетної  політики нової якості та ефективного механізму успішної реалізації її тактичних і стратегічних цілей впливають зовнішні та внутрішні чинники, які можуть сприяти економічному прогресу, стримувати пріоритетну тенденцію або суперечливо позначитися на інноваційній системі управління державними фінансами. Концептуальною основою бюджетної політики є система принципів.

У сучасній науковій літературі відсутні єдині підходи щодо трактування  їх сутності. Наприклад, Ц. Г. Огонь визначає такі основні принципи, як рівновага, спадкоємність, прозорість, ефективність, прогресивність [1]. Л. В. Лисяк до них відносить: об’єктивність; наступність; обов’язковість; гласність; раціональність; еквівалентність [21, с. 152–153]. С. Булгакова надає перевагу таким пріоритетам, як: макроекономічна збалансованість, деталізація цілей бюджетної політики, збільшення доходів через легалізацію підприємницької ініціативи, реалістичність, відповідальність [22, с. 134–135], які мають важливе значення в системі управління фінансами.

Для досягнення цілей бюджетної політики держава використовує різні методи: аналізу ситуації (загальні, спеціальні, особливі); формування бюджетної політики (традиційні, запозичені, із незначним і тривалим лагом); реалізації бюджетної політики (регіональні, галузеві, прямі, непрямі); оцінки ефективності бюджетної політики (послідовні, періодичні, опосередковані, безпосередні) [21, с. 93]. Сучасний етап розвитку суспільства вимагає формування бюджетної політики нової якості та ефективного механізму реалізації її стратегічних і тактичних цілей. Тому бюджетна політика повинна формуватися та втілюватися у життя на наукових засадах, відповідати соціально-економічній стратегії держави і національним інтересам суспільства.

 

1.2. Особливості проведення бюджетної політики в залежності від фази економічного циклу

        З метою подолання наслідків світової кризи, відновлення економічного зростання урядами пропагується активне використання інструментів податково-бюджетної політики у підтримку заходів грошово-кредитної політики центральних банків. Серед фахівців продовжується дискусія про роль та значення податково-бюджетної політики в управлінні циклами ділової активності, особливо під час економічного спаду. Вікова економічна історія та досвід минулих років свідчать про те, що ринкове саморегулювання не може вирішити всі проблеми, які виникають у процесі

розвитку економічної  системи, а тим більше – у кризові  періоди. Ринковій економіці властива нестабільність та неминучість періодичного виникнення криз, що зумовлено циклічністю  її розвитку. Світова криза 2008-2009 рр., яка стала найгострішою за останні десятиліття та вперше після Великої Депресії призвела до синхронного падіння усієї глобальної економіки, ще раз підтвердила цей незаперечний факт.

     Криза є  закономірним та динамічним явищем, що, не зважаючи на усі негативні наслідки, дає можливість виявляти та усувати диспропорції, які виникають в економіці. І все ж наявність проблем, на які ринок відмовляється реагувати («провали ринку»), але вирішення яких є необхідним для суспільства, пояснює необхідність державного втручання в економіку. Слід зазначити, що таке втручання буде ефективним лише у тому разі, якщо здійснюватиметься своєчасно та з урахуванням усіх факторів і особливостей національної економіки. Але це не означає, що втручання держави у відтворювальні процеси може відмінити кризу. Дії держави як одного із інститутів соціально-орієнтованої економіки мають бути направлені на зменшення руйнівних наслідків кризи через попередження різких підйомів чи спадів в економіці, тобто через зниження амплітуди циклічних коливань. У процесі еволюції економічної системи змінювалася й економічна роль держави, але і по сьогоднішній день необхідність державного втручання в економіку сприймається неоднозначно. Проте й у наш час навіть у високорозвинених ринкових економіках країн Західної Європи спостерігається активна державна політика боротьби із наслідками кризи, у тому числі через державний бюджет. Бюджет є важливим інструментом антикризової політики держави, за допомогою якого вона може зменшувати глибину спаду у фазі рецесії або попереджувати перегрів економіки у фазі підйому.

      У два останні десятиліття у дискусіях вчених і практиків переважала точка зору щодо пріоритетності та дієвості грошово-кредитної політики порівняно з податково-бюджетною. Однак визнавалась і необхідність підтримки її бюджетним стимулюванням, зокрема за умов, коли номінальні процентні ставки наближуються до нуля чи механізми грошово-кредитної політики не є дієвими. Перевага податково-бюджетної політики полягає у можливості уряду швидко впливати на купівельну спроможність, тоді як грошово-кредитна політика виявляє свій вплив через тривалий та невизначений період часу. Дискреційна податково-бюджетна політика активно використовується на практиці, особливо з метою подолання економічного спаду. Дискреційна політика  - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва. Дискреційна фіскальна політика поділяється на стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків та на обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків. Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

        Проблематиці податково-бюджетної політики у системі макроекономічного регулювання присвячені праці багатьох відомих учених. Зокрема, серед західних науковців слід назвати Дж. Б’юкенена, Р. Барро, Дж. М. Кейнса, Дж. Сакса, П. Самуельсона, С. Фішера, Й. Шумпетера та інших; серед вітчизняних – В. Андрущенка, В. Геєця, А. Крисоватого, І. Луніну, Ц. Огня, А. Соколовську, В. Федосова, С. Юрія та ін.

       Поточна глобальна криза ставить нові завдання перед економічною думкою та практикою. Універсальних рецептів подолання кризових явищ не існує, адже кожна криза має свої передумови, особливості прояву та наслідки. Як зазначають В. Федосов, В.Опарін, С.Льовочкін, нині уряди вдаються до заходів, які певною мірою можна розглядати як повернення до кейнсіанських рецептів, хоча поки що їх ніхто так не ідентифікує. Водночас інструментарій впливу суттєво оновлений і наразі нема ні достатнього теоретичного обґрунтування, ні досвіду практичного використання [12, 24].

       Під тиском наслідків світової кризи навіть такі принципові захисники неоліберальної економічної теорії, як колишній голова Федеральної резервної системи США А. Грінспен, змушені визнати, що виключно ринкові сили не можуть забезпечити належного функціонування сучасної економіки та усунення диспропорцій, які виникають як на внутрішніх ринках окремих країн, так і в глобальній економіці загалом [25].

      Вчені та практики наголошують на необхідності державного втручання в економічні процеси для подолання кризи і регулювання діяльності інститутів фінансового ринку. Антикризові заходи в основному спрямовані на стимулювання внутрішнього попиту й інвестицій та збільшення державного фінансування заходів із підтримки національних економік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

2.1. Особливості  реалізації бюджетної політики зарубіжних країн  в умовах фінансової нестабільності.

 

       Сучасні вчені економісти вважають, що вибір інструментів реалізації антикризової економічної політики та фінансової політики має здійснюватися із врахуванням їх відповідності особливим обставинам кожної окремо взятої країни, замість сліпого слідування постулатам певної економічної теорії [26, с. 56-64]. При розробці антикризової бюджетної політики держави необхідно враховувати особливості національної економіки, існування часових лагів між моментом прийняття певних заходів та настанням реального ефекту від їх введення, а також дію зовнішніх факторів, які в умовах глобалізації справляють все більший вплив на національні економіки країн.

     На Вашингтонському  фінансовому саміті лідери “Групи-20”  у своїй спільній декларації  проголосили основні напрямки  боротьби з кризовими явищами:

– здійснення будь-яких подальших дій, необхідних для стабілізації фінансової системи;

– підтримка монетарної політики, що відповідає внутрішнім умовам;

– використання фіскальних методів  стимулювання внутрішнього попиту, доки не буде створено основ політики, здатних забезпечити фіскальну стабільність;

– допомога країнам із новоствореними ринками в отриманні доступу до фінансування, включаючи інструменти забезпечення ліквідності та програми підтримки.

Ще на початку 2008 р. у зв’язку  зі зниженням економічної активності та сповільненням темпів зростання як у країнах з розвинутою економікою, так і в країнах з ринками, що формуються, МВФ рекомендував використовувати заходи грошово-кредитної і фіскально-бюджетної політики для стимулювання внутрішнього попиту, надаючи перевагу податково-бюджетним інструментам [27]. Однак передбачити глобальний характер і швидке наближення економічної кризи МВФ не вдалося.

Глобальна фінансова  криза, що виникла у 2008 р., є найгострішою кризою з часів  Великої депресії та має системний характер. У ній  криза фінансового сектору США поєдналася з кризою міжнародних грошово-кредитних відносин. Ситуація ускладнилася також радикальними змінами у структурі економіки світу: відбулося надмірне розширення фінансового сектору та сфери послуг, зокрема її розважального сегменту. Це підтверджується тим, що лише 2-3% світових фінансових операцій пов’язані з реальним сектором економіки [28].

Криза внесла певні корективи в  усвідомлення важливості фіскальної політики, показавши, що крім стабільності темпів інфляції та випуску, необхідно контролювати й інші складові: структуру випуску, ціни на активи, питому вагу позикових коштів економічних агентів і т.д. Кризою було доведено, що існує можливість користуватися більшим спектром інструментів, ніж використовувалися раніше [29].

Серед альтернативних шляхів мінімізації негативних наслідків фінансової кризи велика кількість країн (у першу чергу країн-членів ОЕСР) розглядають заходи фіскальної політики. На це були дві основні причини. По-перше, були вичерпані можливості грошово-кредитної політики, а по-друге, із самого початку економічного спаду очікувалося, що він буде тривалим, тому відповідно заходи фіскального стимулювання матимуть достатньо часу для того, щоб здійснити сприятливий вплив на економіку. Зокрема, пропонується зниження податкового навантаження для стимулювання внутрішнього попиту та інвестицій, збільшення фінансування державою заходів з підтримки національної економіки або комбінація цих двох підходів. Ключовими принципами державної допомоги фінансовому сектору є її строковість та захист платників податків, за гроші яких ця допомога надається. При цьому більшість держав – світових лідерів оголосили, що плани державної допомоги діятимуть протягом 2009-2012 років, а податкові пільги є тимчасовими. Крім того, неодноразово підкреслювалось, що плани порятунку («rescue plans»), здійснювані за кошти платників податків, не є безкоштовними для інституцій-бенефіціарів. Наприклад, у США законодавство вимагає від компаній, що продаватимуть свої погані активи державі в рамках участі у Програмі позбавлення від проблемних активів (TARP) , надати гарантії того, що ці активи принесуть вигоду у майбутньому. Іншими способами захисту платників податків є постійний моніторинг ефективності та напрямів використання державних коштів і своєчасне припинення допомоги у випадку зловживань або відсутності позитивних ефектів ; залучення приватного капіталу до участі у викупі проблемних активів фінансових установ. У Великій Британії за участь у багатьох урядових програмах підтримки банківського сектору встановлено плату[30, c.12]. У Великобританії також до кінця 2009 р. діяв знижений податок на додану вартість, що мало на меті підтримку купівельної спроможності [28].