Реалізації бюджетної політики в умовах фінансової нестабільності

Негативний вплив на стан економічного розвитку та процеси регулювання грошово-кредитного ринку справляє практика накопичення бюджетних коштів на рахунках банківської системи. Такі дії призводять до недофінансування запланованих видатків як в цілому, так і в часовому вимірі, створення штучного профіциту бюджету, видимості благополуччя, хоча потреба в бюджетних асигнуваннях не задовольняється, до замороження істотної частини державних фінансових ресурсів.

За період із січня  до листопада 2007 р. залишки бюджетних коштів за їх дефіциту загалом зросли в Національному банку України в 3,7 рази, в Укрсоцбанку— в 3,6 рази, в банку «РайффайзенБанкАваль» — у 5,1 разів [3].

Постійна наявність  великих обсягів бюджетних коштів на рахунках банків свідчила, що, незважаючи на впровадження казначейської системи виконання державного бюджету, чинна практика управління бюджетними ресурсами була на користь банківської системи. Водночас мети, за якою передбачалося, що всі ресурси держави повинні працювати максимально ефективно з дотриманням принципу наявності мінімально необхідної суми залишків коштів на рахунках Державного казначейства України, не було досягнуто.

Виходячи з дослідження причин нагромадження чималих сум бюджетних коштів у залишках в установах банків, було виявлено недостатню оперативність розпорядників коштів і відсутність дієвих важелів для впливу на цей процес органів Державного казначейства. Треба зауважити, що впродовж останніх років існувала тенденція до нагромадження бюджетних коштів на депозитах Уряду і в комерційних банках, і в Національному банку України. Водночас спостерігалося недовиконання видаткової частини зведеного бюджету (порівняно з плановим розписом), зокрема таких статей, як видатки на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення (разом становлять 36—42% загальної суми видатків) [4].

Наявна тенденція до зростання залишків на рахунках розпорядників бюджетних коштів. Такий стан пояснювався тим, що з вини головних розпорядників коштів чималі суми безпідставно затримувалися на рахунках Державного казначейства України через їх несвоєчасний розподіл, відсутність належно оформленої кошторисної документації, угод на поставку матеріальних цінностей, обладнання та недосконалість системи управління видатками державного бюджету.

Основними причинами, які призводили до нагромадження зазначених залишків, були:

— невчасне подання головними розпорядниками до Державного казначейства України розподілів виділених коштів та інших документів (реєстрів змін до мережі та зведених кошторисів);

— несвоєчасне оформлення Міністерством фінансів України довідок про зміну розпису видатків, зокрема під час здійснення видатків із резервного фонду Кабінету Міністрів України та державних капітальних вкладень [5].

Ситуація, що складається в останні роки, підтверджує, що навіть зведення ресурсів на єдиному казначейському рахунку не вирішило всіх проблемних питань, а тільки підтвердило необхідність перегляду або зміни існуючих механізмів з управління видаткової частини бюджету, перерозподілу обов’язків і відповідальності між Міністерством фінансів, Державним казначейством і розпорядниками бюджетних коштів [6].

 

3.2. . Шляхи удосконалення бюджетної політики України в період виходу з економічної кризи

 

         В умовах наростання ризиків погіршення економічної ситуації у світі, що знизить потужність зовнішніх чинників економічного зростання України, бюджетна політика в середньостроковій перспективі має стати інструментом реалізації внутрішнього потенціалу зростання. Необхідно забезпечити ефективну реалізацію поточних завдань бюджетної політики при збережені високої динаміки реформ. При цьому держава має бути готовою до актуалізації ризиків сповільнення економічної динаміки та мати у розпорядженні відпрацьований пакет превентивних заходів, який дозволить у разі потреби оперативно задіяти додаткові важелі стабілізації ситуації, що забезпечить локалізацію потенційних проблем в системі державних фінансів.

       Наразі  динаміка зростання економіки  України залишається позитивною  і очікується, що вона збережеться  такою і в середньостроковій  перспективі. Це створює сприятливі  умови для продовження активної бюджетної політики, спрямованої на стимулювання економіки та підвищення добробуту населення.

         Для того, щоб визначити чинники вдосконалення бюджетної політики на  даному етапі економічного розвитку України, необхідно виділити такі основні її проблеми, як:

-  незбалансованість  зобов’язань і ресурсів на  всіх рівнях бюджетної системи  і надмірність боргового тягаря;

- неефективність і  обтяжливість податкової системи; 

- неефективність значної  частини бюджетних видатків;

- перевищення державних потреб і зобов’язань;

- незавершеність формування  ефективної системи управління  державними фінансами. 

        Виходячи з актуальних викликів, що стоять перед економікою України, в середньостроковій перспективі пріоритетними завданнями у бюджетній сфері мають стати такі:

- продовження реформ  в системі державних фінансів;

- підвищення ефективності  бюджетної політики та перегляд  її окремих пріоритетів;

- впровадження стимулюючих  заходів, спрямованих на пожвавлення  економічної діяльності.

     Реалізація зазначених напрямів створить передумови для забезпечення сталого економічного зростання України, підвищення рівня соціального захисту громадян та покращення якості надання держаних послуг.

         Ключовими заходами, що мають бути пріоритетними в наступні роки  є :

         1.Підвищення ефективності державних  видатків. Це головне завдання бюджетної  політики на середньострокову перспективу. В іншому випадку, досягнення в частині збільшення доходів бюджету будуть нівельовані через нездатність ефективно та продуктивно розпорядитися цими коштами. Удосконалення мають торкнутися всіх щаблів видаткової політики: від планування та розподілу видатків до здійснення державних закупівель. Основними заходами, реалізація яких дозволить підвищити ефективність державних видатків, є:

• улдосконалення механізму середньострокового бюджетного планування;
• продовження процесу оптимізації кількості бюджетних програм та кількості головних розпорядників бюджетних коштів;
• удосконалення програмно-цільового методу бюджетування (ПЦМ) та впровадження його на місцевому рівні. Очікувані результати бюджетних програм повинні мати кількісне вираження, щоб Міністерство фінансів у процесі їх погодження могло оцінювати економічну ефективність різних програм та обирати ті, які матимуть найбільший економічний ефект при мінімальних затратах;
• забезпечення прозорості та відкритості бюджету.

    2. Підвищення ефективності та продуктивності державних інвестицій. В     умовах низької динаміки приватних інвестицій стимулювати зростання економіки можливо через розширення та підвищення ефективності державних інвестицій.

      3. Розширення фінансової бази місцевих органів влади. Попри численні

нововведення та зміни, процес бюджетної децентралізації  просувається надто повільно, і в ході бюджетної реформи в цьому напрямі зроблений незначний прогрес. Окремі законодавчі зміни дозволять дещо збільшити обсяги надходжень місцевих бюджетів. Водночас передані місцевим бюджетам джерела все ще не є достатніми для фінансування навіть поточних видатків.

       4. Запровадження системи збалансованих автономних фондів сектору державних фінансів. Необхідно законодавчо закріпити принцип збалансованості позабюджетних фондів та природних монополій.

       5. Зменшення дефіциту бюджету. В умовах реалізації модернізаційної стратегії можливим і доцільним для України може вважатися помірне дефіцитне фінансування інвестиційних видатків в проекти та програми, доходи бюджету від яких в перспективі дозволять щонайменше покрити боргові ресурси, залучені для їх фінансування.

        6. Зменшення боргового навантаження на економіку. В умовах нестабільності та невизначеності глобальних економічних тенденцій та економічної динаміки в середньостроковій перспективі уряд у випадку наявності надпланових надходжень до бюджету має спрямувати кошти на дострокове погашення частини державного боргу. Це дозволить підвищити стійкість системи державних фінансів до зовнішніх негативних чинників. Враховуючи наявність ризиків девальвації національної валюти (що автоматично призведе до зростання державного боргу у гривневому вираженні), доцільним видається надання пріоритетності достроковому погашенню зовнішніх боргових зобов’язань.

         7. Підвищення соціальних стандартів та збільшення видатків на соціальні проекти. Враховуючи, що державою задекларовано курс на побудову соціально-орієнтованої економіки, значна частина приросту бюджетних надходжень повинна бути спрямована на поліпшення добробуту громадян. Водночас, необхідно відмовитися від механістичного підвищення базових соціальних стандартів та зосередити увагу на перегляді методики визначення та розрахунку розміру соціальних стандартів та селективній підтримці найменш соціально захищених категорій населення. Необхідно також впорядкувати систему соціальних пільг, що дозволить збільшити пільги тим категоріям населення, які дійсно їх потребують, без надмірного додаткового зростання видатків бюджету.

          8. Інвестиції в проведення реформ. З часу відновлення незалежності в Україні залишаються актуальними низка реформ, які все ще не були реалізовані не в останню чергу через брак коштів. До числа таких варто віднести реформу житлово-комунального господарства, адміністративно-територіальну реформу, земельну реформу та ін. Доцільним видається розширення видатків бюджету на проведення в 2013 р. однієї з таких реформ.

 

Підсумовуючи вище сказане, відзначимо, що необхідною умовою розвитку та покращення економічної ситуації в країні є ефективна бюджетна політика, яка розробляється з метою оптимального збалансування бюджетних параметрів з урахуванням бюджетних пріоритетів, розвитку бюджетної сфери та необхідності виконання державою головних функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, бюджетна політика – це діяльність держави щодо використання бюджетних коштів для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку суспільства. Концептуальні засади побудови ефективної моделі бюджетної політики свідчать про різноплановість її видів, принципів і методів реалізації. Основою бюджетної політики є бюджетні відносини, які визначають її зміст та завдання. Домінантою, вихідним критерієм і головним вектором бюджетної політики є бюджетна доктрина. Бюджетна стратегія реалізується в діалектичній єдності з бюджетною тактикою.

Теоретична концептуалізація класифікації складових бюджетної політики є різноплановою. У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі відсутні єдині підходи до обґрунтування змісту бюджетної політики, висунуті різні визначення та інтерпретації цього терміну. Широке коло досліджень сутності бюджетної політики різними науковцями свідчить про неоднорідність, складність, унікальність, особливість цієї політики. Практичне впровадження наукових концепцій бюджетної політики сприятиме якісній реалізації заходів стратегічного і тактичного характеру, піднесенню економіки, фінансовій стабільності країни в найближчій та віддаленій перспективі. Отримані автором основні теоретичні положення й висновки є основою для подальших наукових досліджень методологічних засад формування стратегії і тактики, домінантів та пріоритетів бюджетної політики в умовах глобальної фінансової нестабільності.

Виходячи з дослідження  сутності проблем, у практичному  аспекті виникає потреба в удосконаленні регулювання бюджетного процесу в Україні за наступними напрямами.

По-перше, бюджетний процес повинний бути розрахований на довгострокову перспективу, тому доцільно розробити та затвердити на законодавчому рівні комплексний законодавчий акт, що визначав би правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи державного прогнозування та стратегічного планування розвитку держави, наприклад, Національну стратегію розвитку України на довгострокову перспективу – до 2025 року. Такий документ також повинний унормовувати порядок розроблення, затвердження і виконання документів державного прогнозування та стратегічного планування, а також повноваження учасників державного управління, залучених до бюджетного процесу. Також необхідно вдосконалити нормативно-правову базу, що регулює середньострокове бюджетне планування, в частині його методологічного забезпечення.

По-друге, необхідно нарощувати кадровий потенціал, збільшуючи вимоги до кваліфікації співробітників, які беруть участь у складанні бюджету. Для реалізації завдань підготовки та перепідготовки працівників, що працюють безпосередньо в даній сфері доцільно проводити відповідні курси навчання, а також майстер-класи, круглі столи та інші комунікативні заходи за участю зарубіжних експертів.