Держава і право Стародавньої Греції

Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи). При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи).  Головно це були військові вожді, але не тільки — вони мали також важливі адміністративно-політичні повноваження.

Для того, щоб зберегти новий порядок  від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм (суд черепків). Остракізм був формою таємного голосування, при якому кожен голосуючий писав на черепку ім’я людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. За більшістю голосів таку людину виганяли з Афін на десять років (згодом на п'ять) без позбавлення громадянських чи будь-яких майнових або спадкових прав.

Отже, реформи Клісфена, завдавши остаточного удару пережитім родоплемінного устрою, завершили так звану епоху політичних еволюцій і формування афінської державності.

Реформи Ефіальта і Перікла.

Подальша демократизація афінського державного ладу пов’язана  з іменами Ефіальта і Перікла. У 462 р. до н.е. афінська демократія під керівництвом Ефіальта провела через народні збори закон про позбавлення ареопага всіх політичних функцій. Він був позбавлений права накладати вето на постанови народних зборів, передавши це право геліеї. Право контролю за посадовими особами і нагляд за виконанням законів перейшли до ради 500 і народних зборів, але головним чином до геліеї. Скоротилась судова компетенція ареопага: за ним залишились лише релігійні справи і деякі кримінальні. Відбулося дальше зниження майнового цензу для зайняття посад архонтів: до них допущено третій розряд громадян — зевгітів. Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перікл. Період правління Перікла вважався "золотим віком" Афін, епохою їх найвищого розвитку. Перікл також провів низку реформ. Він, зокрема, зрівняв усіх громадян у політичних правах і допустив їх, незалежно від розряду, тобто від майна, до будь-якої посади в державі. Щоб зробити доступ незаможних представників населення до державної служби реальним, Перікл домігся через Народні збори введення оплати за державну службу. Ввели оплату і за військову службу. Всі державні посади обирали за жеребом, щоб усі кандидати були рівноправними, ніхто, особливо знать, не міг скористатися своїм впливом, розгортати закулісну діяльність. Відкритим голосуванням обирали тільки стратегів і скарбників, оскільки вважалось, що для цих посад потрібна спеціальна підготовка.

Дбаючи про розвиток науки і мистецтва, просвіти, Перікл сприяв їхньому розвиткові. Для найбідніших  громадян він увів оплату так звабних театральних грошей, щоб усі могли відвідувати театри.

Але у V ст. до н.е. Афіни вступили у смугу кризи. Переживаючи внутрішні суперечки розпочинається боротьба Афін зі Спартою та ін. грецькими державами так званого Пелопонеського союзу, який очолювала Спарта. У цій боротьбі перемогла Спарта. У 340 р. до н.е. Афіни разом зі всією Грецією були включені Олександром Македонським до Македонської імперії. У ІІ ст. до н.е. Афіни і вся Греція перетворилися в провінцію Римської держави.

5. Правове становище населення.

Населення стародавніх  Афін поділялося на дві основні категорії  — вільних і рабів. Серед вільних, у свою чергу, теж існував принциповий поділ: на громадян і негромадян. До останніх належали метеки (чужинці, які постійно проживали у Афінах), чужинці, вільновідпущеники. Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла усією сукупністю прав і привілей користувались тільки чоловіки, у яких батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах. 
Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина.

Значну частину населення  складали метеки. Це були вихідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось володіти землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони сплачували особливий податок). Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен був, однак, вибрати собі з-посеред громадян опікуна-простата. Цей опікун був посередником між метеком і властями, захищав інтереси метека (можливо, й за оплату).

Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянських прав.

Найнижчою верствою населення  були раби. Характерною ознакою рабського стану з юридичного погляду було абсолютне безправ'я. Рабів взагалі не вважали за людей, тому рабовласник міг вільно розпоряджатися рабом, який йому належав.

Головним джерелом рабства  були війни з негрецькими державами  і племенами (варварами). Крім того, джерелами рабства були купівля  рабів за кордоном, народження дітей від батьків-рабів, віддача у рабство за злочини та інші правопорушення, а до реформ Солона — за борги (після реформ Солона рабами в Афінах могли бути тільки іноземці). Розрізнялися раби державні та приватні.

6. Державний  устрій.

За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів.

Народні збори. В засіданнях Народних зборів мали право й обов'язок брати участь тільки повноправні громадяни Афін чоловічої статі, які досягли 18 років, але фактично — з 20 років. В Народних зборів мало брати участь не менше 6 тис. чол. Спочатку Народні збори скликали раз на місяць, потім – чотири рази на місяць.

Компетенцію Народних зборів не було чітко визначено. Вони, як уже  зазначалось, могли розглядати будь-які питання, що стосувалися як внутрішнього життя, так і зовнішньої політики Афін, як загальнодержавних, суспільних справ, так і справ окремих громадян. Народні збори передусім були законодавчим органом, а також найвищою інстанцією у сфері політичній, адміністративній і судовій. Вони ж обирали всіх службових осіб. Народні збори розглядали також питання про війну чи мир, фінансові питання (накладання податків, встановлення зборів, мит), питання заборони чи дозволу ввозити чи вивозити певні товари, культові справи, обрання державних урядовців, а у військовий період — військового командування. У будь-який час вони могли зажадати від урядовців звітувати про свою діяльність, притягати їх до відповідальності та віддавати до суду.

Народні збори виступали і як найвища судова інстанція. Вони розглядали справи про антидержавні злочини (зрада, перехід на бік ворога, видача державної таємниці, спроба повалити існуючий лад, бунт) і будь-які інші справи, розслідуючи їх від початку і до кінця, або тільки в принципі висловлювали думку стосовно винного з тим, щоб детальніше цю справу розглянув суд. Такий засіб розгляду справи переважно застосовували у тих випадках, коли виникало побоювання, що суд може виправдати впливових, знатних громадян, незважаючи на їх очевидну вину.

Народні збори розглядали скарги громадян з приводу хабарництва, зловживань державних урядовців владою, на зловмисних донощиків ("добросовісні" донощики одержували половину майна засуджених ворогів держави). В Афінах навіть були спеціальні люди, які порушували звинувачення проти недобросовісних урядовців і політичних діячів —- сикофанти.

У Народних зборах, як уже  згадувалось, проводився і остракізм.

Прийняття законів становило собою демократичну, проте складну процедуру. Щорічно на перших Народних зборах нового року можна було висувати питання про зміну існуючих законів чи видання нових. Якщо збори проголосували за таку необхідність позитивно, то громадянину, що вносив цю пропозицію, пропонували подати у Раду 500 проект нового закону. Там його й обговорювали. Якщо проект був схвалений Радою, то разом з рішенням Ради його виносили на найближчі головні Народні збори. Законопроект одночасно публікували для всезагального ознайомлення. Схвалений Народними зборами законопроект ще, однак, законом не був — його передавали у суд присяжних — геліею. У геліеї в спеціальній колегії номофетів проводили судову процедуру розгляду законопроекту. Народні збори шляхом жеребкування обирали п'ятьох офіційних опонентів нового проекту, захисників старих законів — синдиків, або синегорів. Так відбувався своєрідний судовий процес: громадяни, які пропонували законопроект, доводили його доцільність і необхідність, а синдики захищали старі закони. Номофети вирішували долю проекту голосуванням. У випадку позитивного вирішення законопроект набував сили закону.

На будь-якій стадії проходження законопроекту проти нього міг виступити кожен громадянин, заявивши під присягою, що впродовж року порушить проти ініціатора законопроекту судову справу. Дальше проходження законопроекту чи його дія, призупинялись. Справу передавали в геліею, де її розглядали під головуванням шести архонтів — фесмофетів. Ініціатор проекту відстоював його доцільність і корисність, а скаржник, навпаки, доводив його шкідливість для суспільства, антидемократичний чи навіть антидержавний характер. Якщо вигравав справу скаржник, то ініціатора законопроекту карали штрафом чи чимось іншим, а в особливо серйозних випадках він навіть міг бути засуджений до страти. Законопроект вважався скасованим. Той, хто тричі був засуджений на підставі такої процедури, надалі позбавлявся права вносити на Народних зборах законопроекти. І навпаки, коли справу програвав скаржник, то він втрачав велику грошову заставу (1 тис. драхм), яку мусив внести, складаючи.

Рада 500—буле. Створена Клісфеном. Членів Ради обирали за жеребом у кожній філі — по 50 осіб. До реформи Перікла обраними могли бути тільки громадяни перших трьох розрядів, потім усі громадяни незалежно від розрядів, які досягли 30-річного віку і не позбавлені політичних прав. Особи, обрані у Раду, — булевти, проходили спеціальну перевірку (виясняли громадянську позицію булевтів, політичні погляди, моральність, відсутність компрометуючих фактів, боргів та ін.). Переобирати булевтів можна було тільки раз.

Після закінчення строку повноважень кожен булевт складав  звіт про свою роботу. Під час  діяльності Ради будь-який громадянин міг оскаржити дії булевтів до Народних зборів.

Засідання Ради відбувалися  щоденно, крім святкових і траурних пнів.

Оскільки Рада була чисельним органом виникла необхідність поділити Раду на 10 колегій по 50 осіб у кожній. Кожна колегія управляла країною місяць (рік мав 10 місяців), а який саме — вирішували за жеребом. Час урядування називався пританією, а члени цієї колегії — пританами.

Компетенція Ради 500 була широкою (це був своєрідний уряд країни), вона охоплювала законодавчу, виконавчу і судову сфери. Рада попередньо слухала і підготовляла всі питання, які виносили на обговорення Народних зборів, пропонуючи свій проект рішення (пробулев-му). Без рішення Ради збори не могли прийняти жодного закону чи іншої відповідальної постанови. Рада брала участь у самому процесі прийняття законів: усі законопроекти Народні збори спрямовували у Раду для детального обговорення й оцінки.

Раді належали широкі повноваження у сфері фінансового  управління. Вона визначала джерела державних прибутків, статті витрат, відала всіма надходженнями в державну скарбницю, стягувала державні борги, здійснювала продаж конфіскованого майна, розподіляла допомогу між малозабезпеченими громадянами. Рада визначала розмір внесків у загальну скарбницю афінських союзників — членів Морського союзу, укладала різні угоди, давала на відкуп державні прибутки, відала випуском грошей. Під загальним керівництвом і наглядом Ради перебували військо і всі військові справи.

Рада контролювала діяльність усіх органів адміністрації та службових осіб, могла порушити справу про притягнення їх до відповідальності. Рада відала дипломатичними зносинами з іншими державами: приймала чужі й виряджала свої посольства, вела переговори, укладала міжнародні угоди, заслуховувала звіти афінських послів про виконання ними доручених справ та ін. Раді належала також судова влада.

Виборні службові особи. Колегії архонтів і стратегів, інші службовці.

Всі посадові особи, крім архонтів, обиралися за жеребом. Після  обрання проходили спеціальну перевірку. Перевіряли його громадянство, вік, відсутність  боргових зобов’язань, ообливо перед  державою, відношення до військової служби і ін.

До загальних ознак афінських урядовців належали: 1) безоплатність (до реформ Перікла); 2) колегіальність; 3) виборність; 4) підзвітність; 5) короткотерміновість.

Колегія архонтів. Тривалий час архонти були найвищими службовими особами Афін. У їхніх руках знаходилось управління державними справами, судочинство. З часу реформ Клісфена їх значення почало втрачатись, оскільки зростала роль колегії стратегів.

Вони мали обов'язок щороку здійснювати перегляд усього діючого законодавства стосовно його доцільності й ефективності та подавати Народним зборам пропозиції про необхідність прийняття нових законодавчих актів, уточнення чи зміни старих, усунення в них суперечностей, вад, здійснювали судочинство тощо.

Колегія стратегів. Замість військового вождя-полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений колегіальний орган — колегія десяти стратегів. Їх могли переобирати без обмежень у строках. Стратеги відали такими ділянками: важкоозброєною піхотою; легкоозброєним військом; охороною країни і веденням війни у її межах; опікою портів і доків (двоє); командуванням флотом; наглядом за будівництвом і оснащенням кораблів. Як керівники армії та флоту стратеги мали широкі повноваження у сфері закордонної політики (могли вести мирні переговори, укладати перемир'я, вносити свої пропозиції Народним зборам). У походах вони представляли державу, розв'язували від імені держави конфлікти і спори, затверджували заповіти воїнів, головували у судах, які розглядали справи про військові злочини, та ін. Стратеги мали право одноособово визначати винним воїнам покарання — усунення з рядів війська або штраф.

Геліея, або  суд присяжних. Утворена згідно з реформами Солона. Складалася з 6 тис. членів, яких за жеребом щорічно обирали архонти з середовища повноправних громадян чоловічої статі кожної філи (по 600 осіб), що досягли 30-річного віку. Після жеребкування обрані геліасти складали клятву, потім, також через жеребкування, у делегації кожної філи визначали по 500 основних суддів і 100 запасних. Утворювалось у такий спосіб десять колегій. Кожна колегія виконувала свої безпосередні функції впродовж місяця. У випадку потреби (для розгляду важливих справ) скликали дві-три колегії разом. У повному складі геліея засідала рідко. Геліея діяла передусім як найвищий суд країни у ролі першої і другої (апеляційної) інстанцій. Вона також здійснювала контроль за діяльністю службових осіб, заслуховувала їхні звіти (докимасія), притягала при потребі до відповідальності. Геліея брала активну участь у процесі законодавства: їй належало право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже Народними зборами.