Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Января 2013 в 18:07, курс лекций
1. Характерні риси держави і права античного світу
2. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея.
3. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу.
4 Реформи Ефіальта і Перікла. Криза рабовласницької демократії та падіння держави..
5. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах.
6. Державний лад,
7. Джерела права.
Ареопаг контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Після реформ Ефіальта (462 р. до н.е.) ареопаг втратив політичне значення і став органом майже виключно судовим, частково — релігійним. До його складу входили діючі архонти й усі колишні, які успішно пройшли докимасію (перевірку). Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність. Крім розгляду судових справ, ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за мораллю, додержанням звичаїв. Народні збори іноді доручали ареопагові проводити розслідування антидержавних злочинів, про результати якого треба було доповісти на зборах, після чого справа поступала на розгляд геліеї.
Судова система. Найдавнішим судовим органом країни був ареопаг. Потім виник суд ефетів. Солон утвердив як найвищий судовий орган країни геліею — суд присяжних. Згодом створено ще інші судові органи — колегію одинадцяти та колегію тридцяти (згодом колегію сорока).
Ареопаг. До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні (з мотивів, що могли закінчитися смертю). Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин.
Суд ефетів. Складався з 51 особи, по п'ять від філи, і головуючого. Обирали ефетів на Народних зборах громадян, яким минуло 50 років. Компетенція: 1) вбивство з необережності; намовляння до вбивства або співучасть у ньому; вбивство негромадянина; 2) справи про вбивство, дозволене законом (при самообороні; вбивство злодія, спійманого на гарячому, коханця дружини та ін.); 3) справи громадян, засуджених на вигнання за ненавмисне вбивство, але котрі знову вчинили вбивство. У цьому випадку злочинця, який не мав права вступати на територію Афін, саджали біля берега моря у човен, а судді були на березі; 4) справи про вбивство, коли злочинець не встановлений або якщо воно спричинено твариною чи предметом (упав камінь).
Геліея — найвищий судовий орган держави — діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. Приватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам.
Колегія одинадцяти. Створена для розгляду інших важливих кримінальних справ: стосовно розбійників, злодіїв, викрадачів дітей і дорослих громадян та ін. Спійманого на гарячому також відводили у колегію. Якщо злочинець визнавав себе винним, то колегія тут же виносила вирок (здебільшого смертну кару). Якщо не визнавав або заперечував проти розгляду справи колегією, то злочинець залишався в ув'язненні, а його справу передавали на розгляд геліеї. Колегія одинадцяти здійснювала також нагляд над місцями ув'язнення і відповідала за виконання вироків (засуджених до смертної кари, тілесних покарань, ув'язнення).
Колегія тридцяти (потім — сорока). Судді цієї колегії постійно виїжджали в населені пункти, розглядаючи дрібні цивільні (до 10 драхм), сімейні та кримінальні справи.
7. Джерела права
Джерела права. До найдавніших нам відомих належать обширні фрагменти законів міста-держави Гортин на Кріті (V ст. до н.е.).
Однак більшість інформації про грецьке право ми маємо з джерел посередніх, зокрема, з уже згадуваних епопей Гомера — Іліади й Одіссеї, з творів істориків, зокрема, Геродота Ксенофонта, Діодора Сіцілійського, Плутарха, філософів Платона і Арістотеля. Так, Арістотель написав ґрунтовну працю, присвячену Афінам — "Афінська політія", де йдеться і про право.
Важливим джерелом пізнання афінського зокрема і грецького загалом права є судові промови спеціальних промовців-ораторів.
Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай.
У 621 р. до н.е. в Афінах архонт Драконт уперше видав систематизовані писані закони.
Закони Драконта до нас не дійшли, хіба що окремі їх фрагменти. Вони славились своєю суворістю. Майже всім іншим злочинцям загрожувала смертна кара, наприклад, за крадіжку овочів, плодів, предметів вжитку, навіть за лінощі та небажання працювати. Поряд зі смертною карою закони передбачали й тілесні покарання, штрафи, безчестя та ін. Було встановлено різницю між навмисним і випадковим убивством. Якщо трапилось випадкове вбивство, то винний міг уникнути покарання — він міг піти у вигнання або відкупитись у рідних убитого.
З V ст. до н.е. основним джерелом права в Афінах стали закони. Їх приймали тільки Народні збори і вони містили загальні, обов'язкові для всіх правила поведінки, діяльності.
1 Греки називають себе елладцями, а свою державу Елладою, оскільки вважали, що грецький рід походить від легендарного героя Елліна.
* Цей період названий гомерівським періодом, оскільки він відомий насамперед по поемах «Іліада» і «Одіссея», приписуваних авторству Гомера