Державно-правовий режим

Вступ 
1. Поняття та ознаки державно-правового режиму 
2. Основні види державно-правового режиму 
3. Державно-правовий режим України 
Висновки 
Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Своєрідність конкретного  державного режиму будь-якого історичного  періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами й цілями, що ставить  перед собою держава. Іншими словами, категорія  державного режиму безпосередньо  залежить від його змісту і визначається ним.

Будь-яка держава є  єдина по суті, змісту й формі. Щоб  вона активно функціонувала, щоб  якісно й корисно діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада, яка, забезпечуючи цілісність і  безпеку суспільства, здійснювала  б керівництво суспільством в  інтересах домінуючої частини населення, а також управління загально –  суспільними справами. На думку відомого юриста й філософа І.А. Ільїна, форма  державного режиму не “політична схема”, байдужа до життя людей, а жива організація влади народу. “Потрібно, щоб народ розумів свій життєвий устрій, вмів організовуватися, щоб  поважав закони цього устрою і  вкладав свою волю в цю організованість”.

Типологія держав тісно зв'язана  з поняттям державного режиму. Особливості  кожного конкретного типу держави  встановлюються на основі аналізу його організаційного апарату, методів  здійснення державної влади.

Базовою основою державно-правового  будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується  на гарантії прав людини й нації, а  саме питання дотримання прав і свобод людини й громадянина є тісно  пов’язане з поняттям державного режиму.

На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, суперечливі  й глибокі зміни й перетворення. Сказане відноситься перш за все  до України, яка лише 14 років тому вирвалась з радянської імперії, відмовившись від політики соціалістичної країни. Адже саме в нашій країні після історичних подій на президентських виборах 2004 року триває перехід від  командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова  держава. Подібні перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед нами непрості задачі.

Актуальність курсової роботи зумовлена проблеми удосконалення державного режиму в Україні. На сьогодні це одне з найосновніших питань  для кожного громадянина України, зокрема, та держави в цілому. Врахування цих питань – необхідна передумова побудови в Україні саме такої держави, яка могла б посісти гідне місце в Європейській та у світовій співдружності держав.

Об’єктом курсової роботи є власне державний режим як сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, і розглядати його видається більш доцільним шляхом висвітлення його закономірностей і різновидів на основі їх співвідношення і поєднання.

Основним ж предметом  курсової роботи виступають особливості здійснення різних видів політичного режиму, їх вплив на суспільство та окрему особу.  

Виходячи з наведених  положень метою  даної курсової   роботи   є прагнення на підставі комплексного аналізу вчень провідних науковців і практиків як України так інших країн дослідити правову природу державного (політичного) режиму, з’ясувати основні його типи, а також зробити детальний аналіз форм здійснення державного режиму як в зарубіжних країнах, так і в Україні.

  Досягнення зазначеної  мети можливе у процесі вирішення  таких завдань:

– визначити поняття і  суть державного та політичного режимів;

– розкрити види та ознаки державного режиму;

– проаналізувати особливості  демократичних та антидемократичних  режимів;

– охарактеризувати особливості  утвердження демократичних інституцій в Україні, тощо.

 

 

 

 

1. Поняття та ознаки державно-правового режиму

 
Реальна роль тих чи інших інститутів державної влади, справжній стан демократії, способи управління в  тій чи іншій країні знаходять  своє відображення в понятті державного режиму.

Режим - управління, сукупність засобів і методів здійснення економічної і політичної влади  пануючого класу.

Державний режим  означає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, і характеризує ступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві, а також тип політичної системи, що панує в країні.[15,c.95]

Слід враховувати, що державна влада для вирішення своїх  задач використовує одночасно різні  форми і методи. По цьому, оцінюючи той чи інший державний режим, даючи йому відповідну оцінку важливо  встановити, які методи здійснення державної влади є головними, провідними, складають  домінанту  державного режиму. Характер державного режиму в країні, застосування тих  чи інших форм і методів  державного режиму визначається  багатьма чинниками. На нього впливають існуюча в  країні партійна система, взаємостосунки між органами держави, прямі та зворотні зв'язки політичних партій, громадських  організацій, органів держави з  населенням, пануюча в суспільстві  ідеологія, рівень політичної культури, традиції і багато інших обставини. Проте  головним чинником є характер державної влади: демократична влада, що спирається на волю народу, має своїм  наслідком демократичний режим; влада, що захищає інтереси певного  класу, соціального шару, корисливі  інтереси клану веде до диктаторських  і тоталітарних режимів.

Зміст державного режиму визначається взаєминами між двома політичними  субстанціями – владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві державного режиму.

Ознаками виділення державного режиму в окремій тип є:

• спосіб формування органів влади;
• співвідношення між гілками влади;
• становище і роль політичних партій та громадських організацій;
• правовий статус особи;
• рівень економіко-господарського розвитку;
• рівень політичної свідомості суспільства;
• порядок функціонування правоохоронних органів і паралельних органів;
• встановлена правова система, її особливості і характер;
• історичні, культурні традиції, звичаї народу, тощо. [12,c.112]

В конституціях зарубіжних країн ті чи інші сторони, елементи державного режиму закріплені в неоднаковому об'ємі. Аналіз основних законів різних країн свідчать, що предметом конституційного  регулювання є наступні елементи державного режиму:

- державна влада, яка  має своєю основою політичну  владу народу, політичне панування  певної соціальної групи;

- організаційно - правовий  поділ державної влади та автономія  її гілок, з одного боку, і  принцип єдності державної влади  - з іншого;

- змагальність, пошук компромісу  і  консенсусу в діяльності  державних органів або, навпаки,  обмеження політичної діяльності, орієнтація на боротьбу з політичними  опонентами і придушення їх;

- політичні свободи громадян, можливість їх самостійної і  активної участі в політичному  житті;

- самоврядування територіальних  громад на певній місцевості.

Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує  в суспільстві. Політичний режим - поняття  більш широке, оскільки воно містить  у собі не тільки методи державного управління, але і характерні способи  діяльності недержавних політичних організацій (партій, клубів, союзів).

Політичний режим – це характеристика не тільки держави, але й всієї  політичної системи: відносини між  людьми з приводу державної влади  й відносини людей з державною  владою, які формують зміст політичного  режиму, розгортаються саме у сфері політичної системи. Оскільки остання є одним із рівнів громадянського суспільства, то корінні соціально-економічні й культурні основи цього суспільства зумовлюють характер держави не безпосередньо, а втілюючись в особливостях політичного режиму.

Форми державного режиму являють собою  сукупність методів здійснення управління державою. Ідеальних демократичних  форм державного режиму в реальності не існує. У тій чи іншій конкретній державі присутні різні за своїм  змістом методи офіційного управління. Незважаючи на це, можна виділити найбільш загальні риси, властиві тому чи іншому різновиду державного режиму. [8,c.45]

 

Основою для класифікації державно-правових (політичних) режимів, тобто способів та методів здійснення державної влади, є:

• ступінь розвиненості політичної демократії;

• реальний політико-правовий статус особи.

З урахуванням цих критеріїв  сучасні державно-правові (політичні) режими поділяються на демократичні та антидемократичні.

Демократичний режим — це режим, за якого державна (політична) влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми, засоби масової інформації), діяльність різноманітних партій і громадських організацій, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення та здійснення політики держави.

Він характеризується такими рисами:

• дотримується демократична конституція;

• реалізується принцип "поділу влад";

• державна влада здійснюється на основі вільної та рівної участі громадян та їх об'єднань в управлінні державою;

• забезпечується плюралізм  у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності  людини;

• гарантується здійснення прав і свобод громадян відповідно до міжнародних стандартів прав людини;

• реалізується демократизм  правосуддя, домінують методи переконання  перед методами примусу;

• забезпечується вільне існування  всіх форм власності.

Такий режим характерний  для правової держави.

Розрізняють такі види демократичних  режимів: демократично-консервативний, демократично-радикальний та демократично-ліберальний.

Антидемократичний режим — це режим, коли державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини, коли заборонена легальна діяльність опозиційних політичних партій і громадських об'єднань.

Для нього характерні такі ознаки:

• не реалізується (частіше  всього юридично не закріплений) принцип "поділу влад";

• звужується або припиняється вплив громадян та їх об'єднань на управління державою;

• відсутня або стає формальною виборність;

• забороняється діяльність опозиційних партій та організацій;

• застосовуються політичні  репресії;

• звужуються або порушуються  політичні права і свободи  громадян;

• реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, не підконтрольних народові.

Такий режим може бути авторитарним і тоталітарним.

Тоталітарний  режим — крайня форма антидемократичного режиму, такий спосіб організації державної влади, при якому здійснюється повний (тотальний) контроль державою над всіма сферами життя суспільства та особистості.

Він характеризується:

• повним пануванням держави  над особистістю та суспільством;

• одержавленням усіх легальних  об'єднань та організацій;

• необмеженими законом  повноваженнями органів влади;

• забороною демократичних  організацій;

• фактичною ліквідацією  формально проголошених конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• загальним контролем  над діяльністю громадян та їх об'єднань;

• політичною цензурою;

• відсутністю гласності;

• тотальною нетерпимістю до всіх, хто мислить інакше, ніж  диктує правляча партія та її ідеологія;

• репресіями стосовно опозиції;

• мілітаризацією суспільного  життя;

• прагненням до зовнішньої експансії. Різновидами тоталітарного  режиму виступають расистський, фашистський, військово-диктаторський режими.

Авторитарний  режим — це стан політичного життя, коли влада зосереджується в руках однієї особи або правлячої верхівки. Цей режим не має таких реакційних проявів, як тоталітарний, і характеризується:

• необмеженою владою однієї особи або групи осіб, не підконтрольних народові;

• наявністю центра управління, який діє на свій розсуд, у тому числі  з порушенням норм закону;

• використанням насильства та позасудових методів примусу;

• опорою на поліцейський та військовий апарат;

• дією принципу пріоритету держави над особистістю, відсутністю  гарантій здійснення конституційно  проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах із владою.

Авторитарні режими мають  такі різновиди: революційний та стабілізаційний.

 

Демократія - (від старогрецького DEMOS - народ і CRUTOS - влада ) -народовладдя - це одна з основних форм утворення будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і ухваленні в ній рішень більшістю голосів; ідеал суспільного устрою : свобода, рівність, пошана людської гідності, солідарність і т.д.  
З моменту виникнення демократія пов'язана з державою, а значить з примусом, і в кращому разі є владою більшості над меншістю, хоча частіше всього є формою правління добре організованої привілейованої меншини, більш-менш підконтрольної народу. 
Демократичний режим характеризується високим ступенем політичної свободи людини, реальним здійсненням її прав, що дозволяє їй робити вплив на державне управління суспільством. Політична еліта, як правило, досить вузька, але вона спирається на широку соціальну базу. 
Характерні риси демократичного режиму: 
1 Суверенітет народу: саме народ вибирає своїх представників влади і може періодично змінювати їх. Вибори повинні бути чесними, змагальними, регулярними. Під "змагальністю" розуміється наявність різних груп або індивідуумів, які хочуть виставити свою кандидатуру. Вибори не будуть змагальними, якщо одні групи ( або індивідууми) мають можливість брати участь, а інші її позбавлені. Вибори вважаються чесними, якщо немає махінацій і є спеціальні механізм чесної гри. Вибори бувають нечесними, якщо бюрократична машина належить одній партії, навіть якщо ця партія відноситься до інших партій під час виборів. Використовуючи монополію на засоби масової інформації, правляча партія може впливати на громадську думку настільки, що тоді вже вибори не можна назвати чесними.  
2 Періодична виборність основних органів держави. Уряд утворюється з виборів і на певний, обмежений термін. Для розвитку демократії недостатньо регулярно проводити вибори, необхідно, щоб вона спиралася на виборний уряд. В Латинській Америці, наприклад, вибори проводяться часто, але багато латиноамериканських країн знаходяться поза демократією, оскільки тут найпоширеніший спосіб усунення президента - військовий переворот, а не вибори. Тому, необхідна умова демократичної держави - особи, що здійснюють верховну владу, повинні обиратися, причому обираються на певний, обмежений термін, зміна уряду повинна відбуватися в результаті виборів, а не за бажанням якогось генерала. 
3 Демократія захищає права окремих осіб і меншини. Думка більшості, виражена демократичним шляхом на виборах, це лише необхідна умова демократії, проте, цього зовсім недостатньо. Лише поєднання правління більшості і захист прав меншості складають один з основних принципів демократичної держави. Якщо ж відносно меншини застосовуються дискримінаційні заходи, режим стає недемократичним, незалежно від частоти і чесності виборів, а також законної зміни вибраного уряду.  
4 Рівність прав громадян на участь в управлінні державою - свобода створення політичних партій і інших об'єднань для вираження своєї волі, свобода думок, право на інформацію і на участь в конкурентній боротьбі за заняття керівних посад в державі. [5,c.208] 
Залежно від того, як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, демократія поділяється на пряму, плебісцитарну і представницьку. 
При прямій демократії всі громадяни самі безпосередньо беруть участь в підготовці, обговоренні і ухваленні рішень. Така система може мати практичне значення тільки при відносно невеликій кількості людей, наприклад, в місцевих радах або в місцевих органах профспілок, де всі члени можуть зібратися в одному приміщенні для обговорення питань і ухвалення рішення шляхом консенсусу або більшістю голосів.  
Важливим етапом участі громадян в здійсненні влади є плебісцитарна демократія. Відмінність між нею і прямою демократією полягає в тому, що пряма демократія допускає участь громадян на всіх найважливіших стадіях процесу управлівння ( в підготовці, ухваленні політичних рішень і в контролі за їх виконанням), а при плебісцитарній демократії можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені, наприклад, референдуми. Громадянам за допомогою голосування надається право схвалити або відкинути той або інший проект закону чи рішення, які зазвичай готуються президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Можливості участі основної маси населення в підготовцітаких проектів дуже невеликі. 
Третьою, найпоширенішою в сучасному суспільстві формою політичної участі є представницька демократія. Її суть полягає в тому, що громадяни обирають до органів влади своїх представників, які покликані виражати їх інтереси в ухваленні політичних рішень, прийнятті законів і втілення в життя соціальних та інших програм. Процедури виборів можуть бути найрізноманітнішими, але які вони не були, виборні особи в представницькій демократії займають свої пости від імені народу і підзвітні народу у всіх своїх діях. 
Демократичні держави різні, але всі вони характеризуються загальними і рисами: 
1 Народовладдя - тобто визнання народу джерелом влади, сувереном ( від франц. SOUVERAIN - носій верховної влади в державі ); 
2 Уряд сформований за згодою керованих; 
3 Гарантії основних прав людини; 
4 Вільні і чесні вибори; 
5 Рівність перед законом; 
6 Справедливе судочинство; 
7 Конституційне обмеження уряду; 
8 Соціальний, економічний, ідеологічний і політичний плюралізм; 
9 Співпраця і компроміс. 
Є різні форми правління демократичних режимів. Достатньо поширеними формами республіканського правління є президентська республіка і парламентська республіка. 
Відмінною ознакою президентської республіки є те, що президент в ній одночасно виступає і главою держави, і главою уряду. Мабуть, найяскравіший приклад президентської демократії - це США. Виконавча влада сконцентрована в руках одного правителя, тобто у президента США, який регулярно через кожні 4 роки обирається всім народом. Президент призначає членів кабінету міністрів, які підзвітні тільки йому, а не парламенту. Це зовсім не означає, що президент- диктатор. Президент не має законодавчих повноважень. Вся законодавча влада належить самому найвищому законодавчому органу США - конгресу (палаті представників і сенату). При виконанні своїх повноважень президент США в певній мірі обмежений владою конгресу. Конгрес вирішує питання бюджету, має право відмінити будь-які призначення президента США ( право вето ) і, нарешті, конгрес має право розпочати процес "імпічменту", тобто дострокового усунення президента від влади (за зраду, за порушення Конституції і інші злочини ). [8,c.45] 
Головною відмінною рисою парламентської республіки є утворення уряду на парламентській основі ( звичайно парламентською більшістю) і його формальна відповідальність перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує його; видає закони, що приймаються урядом до виконання; затверджує державний бюджет і тим самим встановлює фінансові рамки діяльності уряду; здійснює контроль над урядом і у разі потреби може виразити йому вотум недовір'я, що тягне за собою або відставку уряду, або розпуск парламенту і проведення дострокових виборів.  
В сучасному світі є 3 головні типи парламентських режимів. 
Перший може бути описаний як однопартійна більшість в парламенті, тобто коли одна політична партія постійно настільки сильна, щоб утворити уряд. Іноді таке правління називають "Вестмінстерською моделлю", маючи увазі британський парламент, в якому партії достатньо набрати 50 % голосів, щоб утворити уряд. 
Другий тип - це парламентська коаліційна система, коли кабінет міністрів формується на основі коаліції (угоди ) різних партій, з яких жодна не має абсолютної більшості в парламенті. Коаліції можуть бути довготривалими (колишня ФРН) і недовгочасними ( Італія ).  
Третій тип парламентського режиму часто називають консенсусним. Він був запропонований одним з сучасних політологів Лайбхартом. Він запропонував концепцію консенсусного парламентського режиму для того, щоб позначити режими, існуючі за рахунок регіональної або етнічної більшості. Припустимо, в Бельгії, де фламандці складають менше 15 % бельгійського населення і де при парламентському або президентському правлінні франкомовне населення перетворилося б на людей другого сорту, була винайдена система компромісів, тобто та ситуація, при якій захищені права обох лінгвістичних груп. Для вирішення яких-небудь спірних питань обидві сторони створюють комісію з рівної кількості представників цих етнічних груп і намагаються знайти компроміс. 
Сучасна демократія - це представництво інтересів, а не станів. Всі громадяни в демократичній державі, як учасники політичного життя рівні. Рівність ця подвійного роду - рівність перед законами і рівність політичних прав. Сучасна демократична держава - ця держава правова, в якій на практиці здійснено розподіл трьох гілок влади і створені реальні механізми захисту прав і свобод громадян. [13,c.109]