Державно-правовий режим

До того ж в Україні  наявні обмеження свободи слова (що останнім часом не раз зазначали  міжнародні організації) [7, с.9-11], клієнтурні моделі голосування та здійснення влади, ігнорування критики з боку опозиції чи інститутів громадянського суспільства. В цілому дані ознаки не є повними  характеристиками авторитарного режиму, тож, мова йде про авторитарний синдром  в Україні.

За сполукою конституційних ознак український політичний режим  є змішаним за типом, бо поки що  поєднує  мажоритарну і пропорційну виборчі  системи з президентською формою правління. Така спроба поєднання характеристик політичних режимів в Україні не є запорукою стабільності, навпаки, вона призводить до постійного конфлікту між гілками влади. Як відомо, при президентському правлінні уряд призначається президентом, а не парламентом, тож у партій, що добилися парламентського представництва, майже не має стимулів до створення коаліцій на підтримку урядової політики. Але президент, як голова виконавчої влади, не може ефективно управляти, не маючи підтримки парламенту. У свою чергу парламент не несе відповідальність за діяльність уряду. Звідси і виникає конфлікт. Спроба ввести в Україні пропорційне представництво політичних партій була обумовлена найкращими побажаннями створити ефективний парламент, на зразок європейських систем. Але її поєднання з президентською формою правління не дає змогу досягти консенсусу у політичному процесі.

Таким чином політичний режим  України можна визначити як напівдемократичний електоральний режим з делегативною характеристикою і напівконкурентним типом електорального змагання. Він поєднує елементи мажоритарної і пропорціональної виборчих систем, тобто є змішаним за типом і неконсенсусним за змістом. А його невід’ємною характеристикою є авторитарний синдром.

Відповідно до теорії А.Лейпхарта, оптимальним політичним режимом для України, якщо вона, звісно, хоче бути демократичною державою, має бути співсуспільна демократія, що характерна більшості європейських країн, і яка виявилась більш-менш нейтральною по відношенню до категорій “західних” і “незахідних” типів демократії, що особливо важливо у неопатримоніальному вимірі пострадянських країн. Ця теорія застосовується до суспільств, що характеризуються розподілом на сегменти. Сегменти можуть бути релігійного, ідеологічного, мовного, етнічного, національного і т.п. характеру. Основною метою співсуспільної демократії є вирівнювання протиріч та створення системи обмежень і противаг для великої кількості політичних еліт, а основною ознакою – співпраця еліт [6, с. 11].

Оскільки Україна є  сегментованою державою за етнічною, мовною, регіональною, релігійною ознаками, має багатопартійну систему, партиципаторну політичну культуру, велику територію, різноспрямовані зовнішньо-політичні орієнтації, то концепція співсуспільної демократії їй як найліпше підходить. Вона може стати реальним вирішенням проблем конфліктності влади і утвердження демократії в Україні.

Якщо ж говорити про  еволюцію політичного режиму України, то не можна виключити жодного  з п’яти можливих варіантів його розвитку, що склалися у політологічному  дискурсі: 1)консолідація тепер діючого  політичного устрою, повільне, але  неухильне просування до дедалі зріліших форм демократії; до ліберальної демократії, інтеграція у Європейський Союз; 2) набуття системою повного комплекту рис делегативної, тобто формальної демократії, в якій участь мас зводиться до періодичних голосувань, а вся влада сконцентрована в руках глави держави, з перспективою її переродження в систему авторитарного правління; 3) виникнення нової форми правління; 4) повернення до старого однопартійного режиму у випадку приходу до влади крайніх “лівих”; 5) анархізація (і криміналізація) політичної системи та економіки і, як наслідок, входження країни в довготривалий період політичної нестабільності.

Найбільш бажаним для  України, звичайно, є перший варіант. А найменш імовірним є, усе  ж таки, розвиток подій за четвертим  і п’ятим сценаріями. Не виключний  і другий сценарій на фоні посилення  тенденції все більш поверхового  характеру демократизації у країнах  “третього світу” і неопатримоніального коріння українського політичного режиму, що, безумовно, заважатиме процесу інтеграції України у коло демократичних держав.

Чи є встановлення в  Україні співсуспільної демократії консенсусного типу, в основі якої лежить співпраця еліт, коаліційність, пропорційність влади і забезпечення прав меншостей завдяки системі обопільного вето і автономності сегментів суспільства, реальним? На це питання може відповісти останній розвиток політичних подій в державі – спроба вирішити проблему влади методом досягнення консенсусу. Інше питання, чи вдалася ця спроба.

Лише демократія як тип  політичного режиму у будь-якому  її різновиді (електоральна, ліберальна, співсуспільна і т.д.) є запорукою входження України до європейської і світової демократичної спільноти. Проведений аналіз принаймні дає нам основи для сприятливих прогнозів щодо успішного завершення процесу утвердження демократії в Україні і інтеграції останньої у коло демократичних держав. [7,c.6-7]

А сумнівів щодо правильного  напрямку розвитку українського суспільства  немає жодних, і передовсім через  те, що демократизація (у тій чи тій  формі, тим чи тим темпом) уособлює важливу тенденцію політичного  розвитку країн сучасного світу, а європейська інтеграція – важливу  тенденцію розвитку багатьох посткомуністичних  країн.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

За останні роки дуже багато недемократичних – тоталітарних і авторитарних режимів розпалося або трансформувалося в демократичні республіки або держави на демократичній основі. Загальний недолік недемократичних політичних систем полягає в тому, що вони не були підконтрольні народу, а значить, характер їх стосунків з громадянами залежав перш за все від волі правителів. В минулі століття можливість свавілля з боку авторитарних правителів істотно стримувалася традиціями правління, відносно високою освітою і вихованістю монархів і аристократії, їх самоконтролем на основі релігійно-етичних кодексів, а також думкою церкви і загрозою народних повстань. В сучасну епоху ці чинники або взагалі зникли, або їх дія надто слабка. Тому надійно приборкати владу, гарантувати захист громадян від державного свавілля може тільки демократична форма правління. Тим народам, які готові до індивідуальної свободи і відповідальності, обмеженню власного егоїзму, пошани закону і прав людини, демократія дійсно створює якнайкращі можливості для індивідуального і суспільного розвитку, реалізації гуманістичних цінностей: свободи, рівноправності, справедливості, соціальної творчості.

 Однією із країн,  що знаходиться на шляху переходу  від одного політичного режиму (тоталітарного) до іншого (демократичному), є Україна. Наша країна пішла  по шляху швидкої політичної  і економічної реалізації західної  ліберальної моделі демократії, по шляху так званої шокової  терапії. Проте, в Україні не  було на той момент, характерних  для Заходу багаторічних традицій  ринкової економіки і індивідуалістичної  культури, радянське суспільство  глибоко відрізнялося від західних  демократій майже тотальною мілітаризацією, суперцентралізацією і монополізацією економіки, її непристосованістю до якої-небудь конкуренції; переважанням в народній свідомості колективістських цінностей, поліетнічним складом населення, відсутністю масових демократичних рухів, здатних сформувати альтернативну номенклатурі політичну еліту та ін. В результаті ми переживаємо важкі часи, ліберальна модель демократизації привела до політичної анархії, до підриву мотивації продуктивної праці, різкого зростання цін і падіння рівня життя населення. Очевидно, що для України оптимальна модель політичного і економічного реформування може бути знайдена лише на шляху ретельного аналізу власної специфіки і світового досвіду, проведення активної, а  головне, ефективної державної політики в цілях формування більш динамічного і гуманного суспільства. 

На думку багатьох український  менталітет вимагає наявності сильної  руки, жандарма і т.д., але я з  цим не погоджуюсь, бо вважаю, що  паростки свободи, які у нас проявилися під  час минулих президентських виборів  стануть справжнім поштовхом  до утвердження народовладдя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
1. Аблязов Д.Е. Принцип верховенства Конституції і позитивне законодавство / Д.Е.Аблязов // Юридична Україна. – 2006. – № 5 (41). – С. 28-35. 
2. Аблязов Д.Е. Теоретико-методологічні аспекти дослідження принципу верховенства Конституції / Д.Е. Аблязов // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Одеса: Фенікс, 2005. – № 27. – С. 98-109. 
3. Аблязов Д.Е. Проблеми функціонального обґрунтування принципу верховенства конституції в правовій теорії / Д.Е. Аблязов // Держава і право: Збірник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2006. – Вип. 32. – С. 154-164. 
4. Авакьян С.А. Конституционное право. Энциклопедический словарь / С.А. Авакьян. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 675 с. 
5. Авакьян С.А. Конституция России: природа, эволюция, современность / С.А. Авакьян. – М.: РЮИД, 2000. – 528 с. 
6. Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Ославський М.І., Писаренко Г.М., Пухтецька А.А. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / В.Б. Авер’янов, В.А. Дерець, М.І. Ославський, Г.М. Писаренко, А.А. Пухтецька. – К.: Юстиніан, 2007. – 288 с. 
7. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / А.С. Автономов. – М.: ООО «Инфограф», 1999. – 384 с. 
8. Алексеев Н.Н. О гарантийном государстве / Н.Н. Алексеев // Алексеев Н.Н. Русский народ и государство. – М.: «Аграф», 1998. – С. 272-385. 
9. Алексеев Н.Н. Общее учение о праве: Курс лекций / Н.Н. Алексеев. – Симферополь: Тип. Е.К. Брешко-Брешковской, 1919. – 160 с. 
10. Алексеев Н.Н. Основы философии права / Н.Н.Алексеев. – СПб.: Юридический ин-т, 1998. – 215 с. 
11. Алексеев С.С. Государство и право / С.С. Алексеев. – М.: ТК Велби, Изд-во проспект, 2008. – 152 с. 
12. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: «Статут», 1999. – 712 с. 
13. Антология мировой правовой мысли в 5-ти томах / Под ред. Г.Ю. Семигина. – М.: Мысль, 1999. – Т. 5. – 829 с. 
14. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран / К.В. Арановский. – М.: ИНФРА-М; ИД «ФОРУМ», 2000. – 488 с. 
15. Аристотель. Политика // Сочинения в 4-х т. / Аристотель. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с. 
16. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Раймон Арон. – М.: Текст, 1993. – 303 с. 
17. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций / Г.В. Атаманчук. – М.: Издательство ОМЕГА-Л, 2005. – 584 с. 
18. Бабенко К.А. Конституційне закріплення демократичних основ організації державної влади (теорія і практика реалізації) / К.А. Бабенко // Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис. – К.: Київський університет права НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 4. – С. 68-74. 
19. Бабенко К.А. Конституційні засади розвитку і регулювання політико-правових відносин в Україні: Монографія / К.А. Бабенко. – К.: Ін Юре, 2008. – 480 с. 
20. Бабенко К.А. Конституція України як фактор стабілізації та розвитку правового і політичного життя суспільства / К.А. Бабенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – № 1. – С. 38-44. 
21. Бабенко К.А. Проблема стабільності Конституції в умовах зміни суспільних відносин / Костянтин Анатолійович Бабенко // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 2 (78). – С. 8-12. 
22. Бабенко К.А. Проблеми конституційно-правового регулювання процесу взаємодії вищих органів виконавчої та законодавчої влади / К.А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 11. – С. 5-14. 
23. Бабенко К.А. Становлення громадянського суспільства в Україні: конституційний вимір / К. А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 12. – С. 5-14. 
24. Бабенко К.А. Теоретичні проблеми процесу внесення змін до конституцій / К.А.Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 3. – С. 17-26. 
25. Баглай М.В. Конституционное правосудие в России: становление и развитие / М. В. Баглай // Журнал российского права. – 2001. – № 10. – С. 3-11. 
26. Байниязов Р.С. Правосознание и правовой менталитет в России / Р. С.Байниязов . – Саратов: СЮИ, 2008. – 211с. 
27. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: Монографія / Ю.Г.Барабаш. – Харків: Право, 2008. – 220 с. 
28. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти: поняття, сутність, ключові ознаки / Ю.Г. Барабаш // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Вип. 47. – С. 67-75. 
29. Барабаш Ю.Г. Про використання терміну «конфлікт» в конституційному законодавстві / Ю.Г. Барабаш // Вісник Академії правових наук України. –2008. – № 1 (52). – С. 79-88. 
30. Барабаш Ю.Г. Про причини конституційної кризи в Україні / Ю.Г.Барабаш // Університетські наукові записки. – 2008. – № 3. – С. 36-41. 
31. Бебик В.М. Основи теоретичної та практичної політології / В.М. Бебик. – К.: МАУП, 1994. – 124 с. 
32. Бобровник С.В. Права людини та сучасна держава: шляхи узгодження взаємодії / С.В.Бобровник // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2007. – Вип. 18. – С. 69-76. 
33. Богословська Ж.М. Зміст конституційного права людини і громадянина України на соціальний захист / Ж.М.Богословська // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 46. – С. 181-188. 
34. Большой юридический словарь / Под общ. ред. А.Я.Сухарева, В.Д. Зорькина. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с. 
35. Бориславський Л. Загальні засади конституційного ладу: принципи народовладдя та форми його здійснення / Л. Бориславський // Вісник Львівського університету. Серія Юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 207-212. 
36. Веніславський Ф. Забезпечення стабільності конституційного ладу як передумова становлення правової держави в Україні / Ф. Веніславський // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 109-115. 
37. Веніславський Ф. Спеціально-дозвільний принцип у конституційно-правовому регулюванні / Ф.Веніславський // Вісник Академії правових наук України. – 2009. – № 2 (57). – С. 57-67. 
38. Виборче право України / За заг. ред. В.Ф.Погорілка, М. І. Ставнійчук. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 383 с. 
39. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс / Н.В. Витрук. – М.: Юристъ, 2005. – 527 с. 
40. Волинець В.В. Підтримання легітимності державної влади в контексті процесу раціоналізації політичного управління / В.В. Волинець // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – Вип. 40. – С. 663-672. 
41. Волинець В.В. Політична участь як механізм легітимації державної влади / В.В. Волинець // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. – Вип. 41. – С. 723-732. 
42. Волковицька Н.О. Поняття правової свідомості і її структури: теоретичні і методологічні проблеми дослідження / Н.О. Волковицька // Юридична Україна. – 2010. – № 2. – С. 28-34. 
43. Волковицька Н.О. Онтологічний та аксіологічний елементи у сучасній правовій свідомості / Н.О.Волковицька // Юридична Україна. – 2010. – № 3. – С. 32-38. 
44. Вопленко Н.Н. Правосознание и правовая культура: Учебное пособие / Н.Н. Вопленко. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2000. – 52 с. 
45. Вступ до теорії правових систем / За ред. О.В.Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2006. – 432 с. 
46. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку / К.С.Гаджиев. – М.: Издательская корпорация «Логос», 2000. – 544 с. 
47. Гаджиев К.С. Политическая наука / К.С.Гаджиев. – М.: Международные отношения, 1996. – 400 с. 
48. Гаєк Ф.А. Конституція свободи / Фрідріх Август Гаєк. – Львів: Літопис, 2002. – 556 с. 
49. Гайдамака І. Юридична конструкція правового режиму / І. Гайдамака // Юридична Україна. – 2010. – № 1. – С. 30-33. 
50. Галкин А.А., Красин Ю.А. Россия на перепутье. Авторитаризм или демократия: варианты развития / А.А. Галкин, Ю.А. Красин. – М.: Весь мир, 1998. – 164 с. 
51. Галушко О.П. Політичні партії як суб’єкт парламентської діяльності / О.П. Галушко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2006. – Вип. 77. – С. 107-110. 
52. Георгіца А.З. Парламентська форма державного правління: особливості та видові ознаки / А.З. Георгіца // Право України. – 2009. – № 10. – С. 67-71. 
53. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики / А.З. Георгіца. – Чернівці: «Рута», 1998. – 484 с. 
54. Георгіца А.З., Шукліна Н.Г. До питання про зміст конституційно-правової категорії «демократія» / А.З. Георгіца, Н.Г. Шукліна // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: «Рута», 2003. – Вип. 172. – С. 46-51. 
55. Герасіна Л. Громадянське суспільство і колізії в процесі реалізації політичної влади / Л.Герасіна // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 43-51. 
56. Гессен В.М. Основы конституционного права / В.М. Гессен. – Петроград: «Право», 1918. – 440 с. 
57. Гессен В.М. Теория правового государства / В.М. Гессен. – СПб.: Студ. Касса взаимопомощи при С.-Петерб. политехникуме, 1909. – 67 с. 
58. Гладуняк І.В. Історико-політологічні аспекти дослідження і класифікації політичних систем / І.В. Гладуняк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – Вип. 8. – С. 473-480. 
59. Гладуняк І.В. Методологічні проблеми визначення структури та типу політичних систем / І.В.Гладуняк // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 3. – С. 183-190. 
60. Гладуняк І.В. Проблема класифікації політичних систем в політичній теорії Г. Алмонда / І.В.Гладуняк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип 9. – С. 31-38. 
61. Гладуняк І.В. Розвиток системи політичного управління в сучасній Україні / І.В. Гладуняк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 468 с. 
62. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави / І. Голосніченко // Право України. – 2005. – № 4. – С. 24-25.