Конституція – Основний Закон України

 

 

РЕЦЕНЗІЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ

 

Студента МАУП Ненашевої Яни Леонідівни                                       

       ( прізвище, ім’я по батькові )

Шифр групи, курс, факультет БП – 10-10, II курс,правознавство

Курсова робота з дисципліни Конституційне право України                                     (назва дисципліни)

Тема Конституція – Основний  Закон України.

Дата отримання “___” _________________2011 р.

Рецензент Доцент, ад’юнкт-професор Журба А. В.

( вчене звання, прізвище, ім’я , по батькові )

 

Зміст рецензії

 

 

 

 

“___” _________________________2012 р.                            _________________

        (підпис рецензора)

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ I. Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції……………………………………………...4

1. 1. Конституція Пилипа Орлика……………………………………………4

1. 2. Конституція Української Народної Республіки……………………..5-6

1. 3. Конституційні акти радянського періоду…………………………..7-12

Розділ II. Конституція 1996 р. – Основний Закон сучасної Української держави…………………………………………………………………………..13

2. 1.Прийняття та загальні засади сучасної Конституції……………...13-19

2. 2. Конституційний статус людини і громадянина.………………….20-21

2. 3. Конституція України про систему органів державної влади…….22-23

Розділ III. Конституція України і перспективи подальшої розбудови правової держави……………………………………………………………….24

3. 1. Функції Конституції………………………………………………..24-26

3. 2. Реалізація Конституції……………………………………………...27-30

Висновок…………………………………………………………………………31

Перелік використаних джерел…………………………………………….32-33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Дана курсова робота присвячена Конституції України як основному закону держави.

Мета роботи – показати важливість Конституції як для громадян, так і  розвитку демократичної, правової держави.

Структура роботи складається з трьох основних розділів та підрозділів, кожен з яких відображає окрему підтему пов’язану з назвою роботи.

Перший розділ розкриває історію українських Конституцій, а саме: першу – Конституцію Пилипа Орлика, Конституційні  акти періоду Центральної Ради, Гетьманату та Української Народної Республіки, Конституційні акти радянського періоду, а також новітні Конституції та вплив цих нормативно-правових актів на розвиток держави.

У другому розділі розглядається сучасна Конституція,процес прийняття, її зміст, загальні засади. Виділені також конституційний статус людини і громадянина та система органів влади в Україні.

Третій розділ розповідає, яким є шлях до існування зразкової, правової та демократичної держави, яка захищатиме права і законні інтереси людей та громадян. Відмічені зміни у Конституції, які відбувалися у 2004 році та анулювання і повернення до старої Конституції у 2010 році. Відображені функції Конституції, її реалізація та найважливіші ідеї та потенціал у справі розбудови в нашій країні правової держави.

 

 

 

 

 

Розділ I. Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції

1. 1. Конституція Пилипа Орлика

Iстоpiя укpаїнських конституцiй  у часовому пpостоpi налiчує декiлька столiть. Бiля її джеpел лежать такi вiдомi науковому свiтовi пам’ятки вiтчизняної пpавової культуpи, як «Руська Пpавда», «Литовськi статути», акти пеpiоду козацької деpжави Богдана Хмельницького (зокpема «Беpезневi статтi») тощо.

Безпосеpеднiм початком історії українських конституцій вважають 5 квітня 1710p., коли в м. Бендеpах (тепеpiшня територія pеспублiки Молдова) було затверджено «ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦIЯ ВIДНОСНО ПРАВ I ВОЛЬНОСТЕЙ ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО», укладенi ясновельможним паном Пилипом Оpликом, новообpаним гетьманом Вiйська Запоpозького. Даний документ пеpедбачав ствоpення незалежної укpаїнської деpжави в межах етногpафiчної нацiональної теpитоpiї  (деpжавнi коpдони описували теpитоpiю, визнану як теpитоpiю укpаїнської козацької деpжави Збоpiвською угодою 1649p.), деpжави, в якiй деpжавну владу мали б будувати за пpинципом її подiлу на законодавчу (Генеpальна Рада), виконавчу (гетьман та його уpяд) i судову (Генеpальний Суд), деpжави, яка визнає пpаво мiст на самовpядування та деpжаву, певною мipою також i соцiальну, оскiльки були окpемi пpиписи щодо соцiального захисту малоiмущих (удiв, осиpотiлих дiтей тощо). Ця Конституцiя пiсля свого пpийняття дiяла декiлька pокiв на Пpавобеpежнiй Укpаїнi (до 1714p.).

На думку як вiтчизняних, так i заpубiжних фахiвцiв, це була пеpша євpопейська конституцiя у сучасному її pозумiннi.  I це спpавдi так. Адже в нiй уже на той час було закpiплено й pеалiзовано iдею подiлу деpжавної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Пpойшло майже тpиста pокiв i знову це положення вiдтвоpене у нашiй новiй Конституцiї.

 

1. 2. Конституція Української Народної Республіки

Основний Закон Української Народної Республіки, що закріплював суспільний та державний устрій, основи її політики, основні права й обов'язки громадян, систему й принципи організації та діяльності державних органів. Прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Проект Основного закону був підготовлений спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР М. Грушевським, яка вивчила досвід конституційного законодавства різних країн світу, насамперед найближчих сусідів України, що мали спільні або подібні з нею історичні, економічні та політичні умови розвитку.

Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Складалася з 85 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громад, свобод.

У документі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території; реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні Збори України (ст. 3); територія України є єдиною і неподільною (ст. 4). Не порушуючи «єдиної своєї влади, - говориться у ст. 5, - УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування». Усім націям і національностям, які населяють Україну, надавалося право «на впорядкування своїх культурних прав у національних межах». Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину громадянства міг тільки суд республіки. Цивільно-правова, громадянська, і політична дієздатність наступала в УНР з 20-річного віку.

У конституції стверджувалося, що всі громадяни рівні у своїх громадянських і політичних правах - незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів і звань заборонялося. Охоронялася недоторканність особи, житла, таємниця листування. За положеннями Конституції ні громадяни України, ні іноземці не могли бути обмежені на території держави у свободі слова, друку, віросповідання, створенні організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не носили характеру кримінального злочину. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. На території УНР скасовувалася як вид покарання смертна кара, тілесні та ображаючі людську гідність і честь покарання. Скасовувалося як покарання і конфіскація майна. Виборче (активне і пасивне) право надавалось тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилось 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним.

Також розділи Конституції врегульовували принципи організації і діяльності вищих органів державної влади, управління й судочинства. В основу побудови структури вищих органів держави покладено принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища законодавча влада належала Всенародним Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному Суду. Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи — у громадах (сільських і міських), волостях і землях. Всенародні Збори мали обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування на пропорційній системі виборів.

У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін. Конституція, очевидно, будучи створеною на перехідний період становлення української державності, мала тимчасовий характер. Вона була доброю правовою базою для всього іншого законодавства України.

 

1. 3. Конституційні акти  радянського періоду

Радянська влада, що установлювалася на українських землях, хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цією метою почалося обговорення української Конституції. Відповідно до постанов ІІІ з’їзду КП(б) У проект першої конституції Української РСР був розроблений Центральним виконавчим комітетом і Радою Народних Комісарів України та схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УСРР було покладено Конституцію РРФСР.

6 березня 1919 року у Харкові почав  роботу ІІІ Всеукраїнський з’їзд  Рад. На ранковому засіданні 10 березня  було розглянуто і затверджено  проект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату, де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з’їзді більшовицькою фракцією. Слід відзначити, що позиції боротьбистів та лівих есерів щодо державного будівництва в Україні принципово не відрізнялися.  Майже всі зауваження та пропозиції були відхилені більшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організацією. Конституція УСРР 1929 р. склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УСРР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рр. на базі першої конституції - Конституції СРСР 1919 р., на відбитих в ній принципах пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного демократизму. Конституція 1929 р., як і всі прийняті раніше радянські конституції, породжена в одних і тих же історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являють собою конституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу. В цьому і полягає причина наступності основних і вирішальних принципів, а також окремих положень у перших двох конституціях радянської України.

Конституція 1929 р., як і перша Конституція УСРР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Конституція гласила: «Українська республіка є соціалістичною державою робітників і селян. Вся влада в межах Української Соціалістичної Радянської Республіки належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.»

Конституція УСРР 1929 р. законодавчо закріпила створені за роки Радянської влади на Україні і безперервно зміцнювані основи нового економічного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. «Вся земля, надра, ліси і води, а також фабрики, заводи, банки, залізниці, водний і повітряний транспорт та засоби зв’язку є соціалістичною державною власністю на визначених законодавством Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української Соціалістичної Радянської Республіки основах. Зовнішня торгівля визнається державною монополією».

Конституція УСРР 1929 р., як і перша радянська конституція, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей. Підкреслюючи один з найважливіших принципів Конституції УСРР - справжню рівноправність і дружбу народів, розкріпачених соціалістичною революцією від імперіалістичного іга, не можна не згадати про те, що національно-расова дискримінація є характерною невід’ємною рисою капіталістичного ладу, зокрема в епоху імперіалізму. Режим національно-расової дискримінації, як знаряддя забезпечення інтересів капіталістичних монополій, дійовій засіб систематичного гноблення та експлуатації народів колоніальних і залежних країн, всіляко перешкоджає їх господарському та культурному розвитку.

Конституція УСРР 1929 р. зберегла в силі і ряд інших найважливіших принципів Конституції 1919 р. Разом з тим у новій Конституції УСРР не викладені деякі застарілі положення Конституції 1919 р. (наприклад, про диктатуру пролетаріату і бідніше селянство, про відмирання держави та ін.).

Нові, особливо важливі положення Конституції УСРР 1929 р., що мали велике принципове значення у порівнянні з Конституцією 1919 р., знайшли своє відображення у Конституції, де було яскраво висвітлено змінене правове становище УСРР та законодавче закріплення основних принципів Радянської федерації і суверенітету Української РСР.