Конституція – Основний Закон України

При цьому треба мати на увазі проблему набуття чинності конституції. Як правило, конституція вступає в дію з моменту, вказаного в її заключних положеннях чи в особливому законі, який супроводжує її прийняття. Згідно із ст. 160 Конституції України, остання набуває чинності від дня її прийняття.

Конституція поширює свій вплив на всі без винятку інституції суспільства і держави, причому всі державні та громадські органи, громадяни і будь-які особи, що перебувають на території країни, повинні поважати її, безперечно виконувати всі її приписи. В цьому полягає загальнообов'язковість конституцій, їх імперативно-владний характер.

Як єдиний правовий акт конституція діє в усіх її зв'язках і опосередковуваннях. Механізм такої дії надзвичайно складний та багатогранний, він включає різноманітні канали: політичний, економічний, соціальний, ідеологічний, юридичний, виховний, психологічний тощо. Як Основний Закон суспільства й держави конституція регулює найбільш високий рівень поведінки – спосіб життєдіяльності суспільства. Такий загально конституційний рівень зумовлює узгодженість основних інститутів конституцій, їх збалансованість і взаємодію.

Інститути – це блоки, які охоплюють ту чи іншу сферу конституційно-правових відносин: інститут конституційного ладу, прав і свобод громадян, територіальної організації країни, принципів діяльності державних органів тощо. Їм притаманний особливий механізм реалізації, де поряд із звичайними нормами конституції велику роль грають інші не типові приписи, практика, взаємозв'язки з іншими, в тому числі галузевими інститутами тощо. Тут інститути конституції переходять в інститути галузей – права трудового, цивільного, адміністративного тощо.

Принципове значення має питання про безпосередню дію конституційних норм, яке особливу вагу набуває в сучасних умовах розбудови української держави. Донедавна таке питання не мало предметного, практичного значення, оскільки «радянська» конституції була переважно декларацією, політико-правовим документом, який не у всіх відношеннях застосовувався. Між тим конституція не може не бути безпосереднім діючим правом, про що свідчать її численні статті.

Конституція України – акт всеохоплюючої дії. Вона поширює свій вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, причому цей вплив має ідейно-політичний, морально психологічний та юридичний характер. Це зумовлює зміст та особливості механізму здійснення Конституції, який складається з двох відносно самостійних частин: соціального та юридичного механізму. В соціальному механізмі втілено якості Конституції України як політичного документа, в юридичному – як особливого акта національної системи права.

Здійснення Конституції не можна зводити до окремих дій у межах конкретного юридичного процесу. Здійснення Конституції в єдності всіх її сторін забезпечує не тільки конкретні правові результати, бажану поведінку суб'єктів конституційно-правових відносин, а й досягнення цілей та інтересів конституційного регулювання. А такими соціальними інтересами є здійснення повновладдя українського народу, його консолідація, забезпечення вищого розвитку всіх етносів, що проживають на території республіки, реалізація різних економічних, соціальних, екологічних та інших програм, забезпечення прав і свобод громадян України тощо.

Для подолання гострої кризи 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи.

Закон на основі проекту Симоненка—Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування. Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.

Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії Регіонів 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням КС, відповідний закон втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знову діє Конституція 1996 року.

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року.  Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року.

Таким чином, здійснення Конституції в цілому й її окремих норм – не що інше, як досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяльності суб'єктів конституційного права. Реалізація конституційних норм, яка відбувається у чотирьох формах: застосування, дотримання, виконання, використання.

Реалізація – це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб і громадян.

Дотримання норм Конституції означає утримання від здійснення заборонених нею дій. Виконання – обов'язкове здійснення передбачених законом тих чи інших дій. Використання – здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. Застосування – це своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб'єктами та актами, які вони приймають. Показово, що неоднорідність конституційних норм зумовлює різноманітність форм їх застосування. В одних випадках – це безпосереднє застосування, в інших – разом з нормами галузевого законодавства (опосередковане застосування).

Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті створення сприятливих умов для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами. Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної політики, виявом чого є забезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, підтримки малозабезпечених прошарків.

 

 

 

 

 

Висновок

У роботі була розглянута низка Конституцій які дійшли від Запорізької Січі до сьогодення. Визначили роль цих документів, їхню подібність і відміну один від одного. Характеризували кожну з цих Конституцій та добу, у яку вони були прийняті.

Виконавши завдання, поставлені на початку роботи, можна дійти наступних висновків.

Конституція України, прийнята на п’яній сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – Основний Закон нашої сучасності. З усіх Конституцій за історію України вона є найбільш демократичною та захищає права і законні інтереси людей та громадян.

Наша держава не є стовідсотково правовою, та вона точно є демократичною,основні положення Конституції є дуже правильними за значимістю. Приділено достатньо уваги найважливішим ідеям та завданням, щоб побудувати ідеальну державу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Київ, 1996 р. – 56с.
2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України                 щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» прийнятий Верховною Радою України від 01.02.2011 № 2952-VI
3. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – 360 с.
4. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1999. – 320с.
5. Історія української Конституції/ Упоряд. А.Г.Слюсарено, М.В.Томенко. – К.: Право, 1997. – 464с.
6. Конституційне право України: Підручник для студентів ВНЗ / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — 544 с. 
7. Конституційне право України : Навч. посіб. /О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна; М-во освіти і науки України. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 631 с.
8. Конституційне право України / Під ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 734с.
9. Конституційне право України : Хрестоматія: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого; [Упоряд. В. С. Журавський, Ю. М. Тодика] – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2003. – 882 с.
10. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К.: Інститут економіки і господарського права, 1998. — Ч. 1. — 88 с.
11. Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. —К.: Либідь, 1997. - 160 с.
12. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К.: Вентурі, 1996. - 208 с.
13. Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Товариство «Знання», КОО,1999. – 662 с.
14. Основи конституційного права України: Підручник. 2-е вид., доповнене / За ред. В. В. Копєйчикова - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 288с.
15. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 1997. – 416 с.
16. О. Ф. Фрицький. - Конституційне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
17. Панюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. – Львів: Центр Європи, 1995. – 166 с.
18. Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобир, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.
19. Політична історія України XX століття: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / А. І. Кудряченко, Г. І. Калінічева, А. А. Костиря. – К.: МАУП, 2006. – 696 с.
20. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с. 
21. Степанюк О. І. Норми конституційного права України: проблеми теорії. Автореф. дис. к.ю.н. – К., 1999. – 207 с.