Методологія теорії держави і права

Міністерство науки і освіти України

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Кафедра «Правознавство»

 

 

 

                         До захисту допустити

Керівник ________________.

Доцент кафедри ________________

«____» _______________2012 _____

 

 

 

 

Курсова   робота

з дісципліни «Теорія держави та права»

тема:“Методологія теорії держави і права”

 

        Студента:

_ курс, гр.__

Очно-заочна форма навчання

__________________________

 

Оцінка: «____»  (_____________)

Дата захисту «____» ________________________2012р.

Керівник: ___________________________/ ___________./

 

 

 

Макіївка 2012 р.

 

План

 

     Вступ

1. Предмет теорії держави і права

2. Поняття та склад методології юридичної науки:

а) Поняття методології та її складові;

б) Метод – основна категорія методології;

в) Характеристика основних методів.

       3.  Методологічні підходи до визначення сутності правової культури.

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права до числа фундаментальних наук.

Право, яке знаходиться в процесі  творення в Україні є засобом  утвердження Української держави, способом укріплення права українського народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми, громадянами, особою, державою, України, як держави з іншими державами. Тому сьогодні на перший план вийшла гуманістична й і культурно-творча місія, яка найбільше проявляється в задоволенні духовних потреб людей, в забезпеченні прав і свобод людини й громадянина.

Базовою основою державно-правового будівництва  в Україні є українська політико-правова  доктрина, яка базується на гарантії прав людини й нації.

На  межі двох тисячоліть у світі проходять складні, заперечливі й глибокі зміни й перетворення. Сказане відноситься перш за все до України, яка лише десятиліття тому вирвалась з радянської імперії, відказавшись від політики соціалістичної країни. Адже саме в нашій країні триває перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова держава. Подібні перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед теорією держави і права непрості проблеми. Вона сама мусить постійно розвиватися, вбирати в себе найновіші світові наукові досягнення про державу й право, виробляти адекватні до реального життя висновки й рекомендації.

Будь-яка  теорія, тобто система ідей, понять суджень, набирає статус науки, коли піднімається до вироблення узагальнених і достовірних об’єктивних знань про визначені процеси і явища дійсності, пропонує систему способів прийомів (механізм) використання цих знань у суспільній практиці. Наука включає в себе творчу діяльність вчених для одержання істинних знань, а також усю суму наявних знань як результат наукового виробництва. На відміну від інших видів діяльності наука забезпечує приріст знань, відкриває нові горизонти у відповідні сфери і тим самим стимулює будь-яку іншу діяльність.

Таким чином, заглиблюючись у теорію держави  і права, маємо чудову нагоду здобути  нові теоретичні знання і практичні  навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього правника, підняти ще на одну відмітку правосвідомість, збагатити правову культуру.

 

1. Предмет теорії держави і права

Кожна наука має свій предмет дослідження, під яким розуміється досліджувана нею сторона об’єктивної дійсності. Іншими словами предмет науки – це ті явища й процеси реального світу, які досліджуються нею. На що направлене наукове пізнання. Наука вивчає перш за все закономірності розвитку природи й суспільства. Предмет теорії держави і права не є винятком.

Теорія  держави і права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення й функціонування держави  і права. Вона, так би мовити, виділяє  державу і право з усієї  системи суспільних явищ і досліджує  їх внутрішні закономірності. Але тоді держава й право розвивається у взаємозв’язку з економікою, політикою, мораллю, культурою й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ, але й зростаючий вплив останніх на економіку, соціальне й духовне життя суспільства.

Предметом науки теорії держави і права  служать багатосторонні і складні  взаємодії суспільства й держави, роль і місце держави і права  в політичній системі суспільства. Вона вивчає не тільки державно-правові явища й процеси, але й представлення людей у них. В її предмет входить суспільна, групова і індивідуальна політична й правова свідомість. [6, 64c.]

Єдиність  предмету держави і права обумовлюється  її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв’язані одне з одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:

• теорію держави – державознавство;
• теорію права – правознавство.

Саме  зазначені єдність і диференціація  дозволяють вивчати державу в  її правовому оформленні і юридичному закріплення, а право – в його державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є протиставлення держави і права один до одного.

Предмет теорії держави і права складає  практично ,вся система юридичних  наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Отже, предметом теорії держави і права  виступають такі явища суспільного  життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх розвитку і виникнення , їх сутність, призначення й функціонування державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також особливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу, як стверджує В.М.Корельський: “Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних  норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й право.”¹

Крім  того, предмет теорії держави і  права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної  науки, де предмет включає у сферу  наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права.

 

2. Поняття та склад методології юридичної науки

 

а) Поняття методології  та її складові

П.М.Рабінович  визначає методологію юридичної  науки з дох сторін. За ним методологія юридичної науки - це:

• “система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження” – з одної сторони;
• “вчення (теорія) про їх використання при дослідженні державно-правових явищ” – з іншого. [2, 25c.]

А, взагалі, сучасна юридична наука поняття методології тлумачить по-різному. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних засобів дослідження предмета науки; розуміють її як система певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання й удосконалення державно-правових явищ.

Основними складовими методології є:

• філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);¹
• загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т.ін.);
• групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише в певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);
• спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті лише для дослідження предмету однієї науки (наприклад, в юриспруденції – способи уяснення (тлумачення) юридичних норм, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).²

Дослідницькі  методи можна також розподілити  дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т.ін.).

 

б) Метод – основна категорія методології

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Під терміном “метод” розуміють спосіб пізнання явищ природи і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежить від методів, які використовуються дослідниками. Самі методи – продукт творчої, інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно зв’язані з предметом вивчення.

Теорія  держави і права - не зібрання готових  істин, канонів і догм. Це жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному пошуку.

Таким чином, методи теорії держави і права  – це прийоми, способи, підходи, які  використовуються нею для пізнання свого предмету й отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання називається методологією.

В нашій  науці багато десятиліть хазяйнував моністичний – марксистсько-ленінський  - підхід до вивчення державно-правових явищ. Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались  критиці. Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до вивчення держави і права, плюралізм вчень і думок.

Методи  теорії держави і права тісно  пов’язані з її предметом. Останній відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як, якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії, бо без теорії метод залишається безпредметним, а наука – беззмістовною. У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати поставлені перед нею задачі й функції.

Теорія  й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але  теорія й методи не є тотожними, не можуть і не мусять  замінювати одне одного.

Найбільш  поширеним є таке визначення методу – це спосіб побудови й обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі. Теорія держави і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й природними науками.

 

в) Характеристика основних методів

На  протязі довгого часу в науці  йде боротьба між ідеалістичним  і матеріалістичним методом пізнання, метафізикою й діалектикою. Філософською основою теорії держави і права  служить діалектичний метод. До філософських законів і категорій безпосередньо  близькими є: метод відштовхування від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного. Існує ще історичний метод і системний метод. Далі детальніше розглянемо конкретні методи.

Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв’язки між ними.

Основними об’єктами порівняння вважають системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти, враховується взаємозв’язок із конкретною обстановкою, причинами виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.