Методологія теорії держави і права

Отже, в зазначеному контексті правову  культуру можна визначити як специфічний  інститут, який здійснює функцію формування в людей правової свідомості, ціннісно-нормативних установок, правової поведінки та створює єдину систему соціальної організації.

Антропологічний підхід (П. Баранов, С. Кожевніков, І. Сухіна та інші) розглядає генезис культури через розвиток людини, її природи й сутності, місця та призначення її в правовому середовищі [8]. Тому в осмисленні правової культури як складової правового буття доцільним є саме зазначений підхід, який дає змогу визначити людину як первинний елемент у виникненні права, законів, норм і держави. Саме на основі динаміки суспільних відносин виникають соціальні норми, ідеали людського життя, які в подальшому набувають загальновизнаного характеру, тобто формується система цінностей особистості, соціальної групи, класу, суспільства. Ефективним буде той юридичний закон, який не суперечить загальнолюдським цінностям. У цьому сенсі видатний мислитель Ґ. В. Ф. Геґель зазначав: “Розумні ті закони, державні устрої, які відповідають природі людини, поняттю людини, свободі” [9, с. 176]. У гуманістичній філософії загальновизнано, що вищою цінністю є сама людина, а її життя є абсолютною цінністю. Зазначена думка відображена в Конституції України, зокрема, це чітко проголошено в ст. 3: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю” [10].

Отже, дослідження сутності та змісту правової культури в теоретико-правовому, антропологічному вимірах неможливе без розкриття  природи її системоутворюючого чинника – людини в усіх її виявах.

У межах  гносеологічного підходу (Г. Балюк, Г. Гавриленко, П. Макушев та інші) правова культура визначається знанням особою своїх прав і обов’язків, чинних юридичних законів. Не маючи необхідних знань про правову систему, чинне законодавство, громадяни не можуть реалізувати свої права, ефективно виконувати свої обов’язки, захищати свої інтереси.

З огляду на зазначене, можна стверджувати, що цей підхід характеризує пізнання правової дійсності на індивідуальному рівні. Процес пізнання є однією з умов підвищення рівня правової культури, оскільки бажання особи задовольнити свої потреби, так щоб не нашкодити іншим, спонукають її до дій, пов’язаних з ознайомленням з існуючими в суспільстві правами й обов’язками. Унаслідок цього, підвищується рівень правосвідомості та з’являється можливість якісніше сприймати та надавати оцінку правовому становищу, обирати потрібні правові засоби для захисту прав та інтересів. Саме захист прав і свобод людини вимагає пошуку, розробки, вдосконалення правових засобів, які були б ефективними й актуальними на кожному етапі суспільно-правового розвитку, що сприятиме накопиченню ціннісного змісту правової культури. Ми наголошуємо на фактичній “реалізованості” прав людини, тому що, на нашу думку, тільки після реалізації права і свободи людини стають справжньою правовою цінністю, реальним фактором функціонування правової культури. Правові цінності виробляються у процесі правомірної поведінки громадян. Суб’єкти права реалізують правові норми, відтворюють певні зміни у правовому середовищі, які у відповідних умовах є правовими цінностями. Ми вважаємо, що за відсутності такої правової цінності, як реальність прав і свобод людини, їх реалізації не можна говорити про наявність належної правової культури в суспільстві.

Особливо  важливе значення для теоретико-методологічного аналізу проблем правової культури має аксіологічний підхід (С. Алєксєєв, О. Ганзенко, В. Копєйчиков, О. Скакун та ін.). Він ґрунтується на понятті цінності й дає можливість з’ясувати якості та властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби й інтереси окремої особистості та певного суспільства у вигляді норм та ідеалів. Аксіологічний підхід полягає у виокремленні предметного аспекту правової культури, який розглядається як сукупність усіх матеріальних і духовних правових цінностей, створених та розвинених людством у ході його історичного розвитку. Такий підхід характеризується виявленням та описом правових цінностей, що становлять зміст правової культури. Також аксіологічний підхід дає змогу виділити гуманістичні начала головних цінностей правової культури. Визнання правових цінностей є першим кроком до досягнення високого рівня правосвідомості, активної правомірної поведінки, збереження та примноження цінностей суспільства. Правова культура розуміється як “система правових цінностей, що утворюються в процесі суспільного розвитку і відбивають передові досягнення минулого та сьогодення” [6]. На основі цього спробуємо виділити дві характеристики правової культури. Перша ґрунтується на процесі акумуляції культурно-правових цінностей, а друга – на діяльнісній стороні суспільства, групи, індивіда. Саме визнання ціннісних характеристик сутності правової культури дозволяє відокремити її від інших правових явищ різного характеру. Тому якісною властивістю правової культури є її відповідність правовому розвитку суспільства. Якщо сутністю соціального прогресу є становлення свободи особистості, то правовий прогрес – це її правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що ґрунтується на загальнолюдських цінностях [6].

Зазначене свідчить про значний аксіологічний  потенціал правової культури як ціннісно-нормативної  системи, її здатність формувати, утверджувати ту сутнісну складову ціннісних орієнтацій громадян, яка відображає найпріоритетніші аспекти суспільно-правового життя – свободи, справедливості, верховенства права, віри людей в нього, його гарантованості й практичної визначеності.

Отже, наявність різних методологічних підходів до розуміння правової культури свідчить про те, що остання є складним, багатогранним і надзвичайно важливим явищем у розбудові правової держави та формуванні громадянського суспільства. Беручи за основу аксіологічний підхід, правову культуру можна визначити як систему правових цінностей, що відповідають вимогам правового середовища, якіпідтримуються і яких дотримуються громадяни, відновлюються чи формуються на основі духовних цінностей, правових звичаїв, правових знань, юридичної практики. Своєю якісною властивістю правові цінності сприяють правовій розвиненості особи, позитивному характеру її правової діяльності, адекватній оцінці правової дійсності та реальному забезпеченню реалізації й захисту своїх прав і свобод.

 

 

 

Висновки

 

 

Враховуючи  все вищесказане і, беручи до уваги, що сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої суверенну, демократичну і соціальну державу побудувати просто неможливо. Адже становлення і розвиток новітньої української держави не можливі за  умов, коли, на превеликий жаль, сьогодні зростає кількості правопорушень і злочинів (причому число протиправних діянь тяжкого характеру складає більший відсоток), низький рівень правової культури населення, не те що зростає чи хоча б залишається на місці, а невпинно й стрімко паде, важкий економічний і політичний стан держави, низький життєвий рівень країни тільки підсилюють ці негативні сторони; підняття України немислимо без глибоких знань прав і обов’язків людини і громадянина, діючого законодавства кожним представником суспільних відносин. І в цьому може й мусить допомогти саме теорія держави і права як навчальна дисципліна. А, так як це справа не лише сьогоднішнього дня, але й майбутнього, то вагомість підняття теорії держави і права в умовах України є ще більшою.

Отже, теорія держави і  права вивчає активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Теорія держави і  права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок  чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення.

Сьогодні  українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. Це можливе лише за умов високого рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави.

Тому, в наш час теорія держави і  права стає більш демократичною, як у попередні роки, відкритою  для сприйняття і класичного наслідування минулого і новітніх ідей. Вона приділяє все більше уваги духовним і матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент для навчання та  практичної діяльності майбутнього юриста.

Гарантом  такої позиції теорії держави  і права є в майбутньому  високостабільне суспільство з  високою правовою свідомістю і правовою культурою, кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та положень правової науки.

 

Список використаної літератури

 

1.Загальна  теорія держави і права: Навчальний  посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

3.Теория  государства и права: Підручник/  під ред. В.М.Корельського і  В.Д.Перевалова - М., 1999.

4.Право:підручник/ А.И.Косаров,  М.В.Малинкович, С.Д.Покревская і  ін., під ред. Н.А.Тепловой і  М.В.Малинкович. -М.:Закон и право,  ЮНИТИ, 1998.

5. Основи  конституційного права України:  Підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

6. Основи  загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. – К.:ШСДО,1995.

7.Основи  теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

8.Правознавство:  підручник  /за ред. Настюка  М. – Львів: Світ, 1995.

9.Основи  держави і права України: Навчальний посібник/ М.О.Навроцький, М.І.Костюк, П.М.Рабінович та інші; За редакцією Д.С.Карпина-Львів, "Вільна Україна" 1994.

10. Власенко В.П. Методологічні підходи до визначення сутності правової культури.

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nvknuvs/2011_3/vlasenk.htm

¹ Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельського і В.Д.Перевалова - М., 1999. c.10

¹ Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998. c.9

² Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997 c.15

¹ Правознавство: підручник  /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995. c.21

² Правознавство: підручник  /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995. c.23