Нормативно правовой акт

     ВСТУП 

     Для того, щоб стати реальністю і успішно виконувати свої регулятивні та виховні функції, право повинно мати зовнішню форму виразу. Зовнішню форму виразу називають одночасно джерелами та формами права. Ці поняття взаємопов’язані, але не тотожні: джерело розкриває витоки причини та закономірності його розвитку, сам процес виникнення права, а форма права показує, як зміст права організований і виражений зовні.

     Поняття «джерело права» вживається у чотирьох значеннях: ідеологічному, матеріальному, інституційному і юридичному.

     Джерела права в матеріальному значенні-це економічні, політичні та інші умови, що обумовлюють виникнення права.

     Джерела права в ідеологічному значенні - це ідеї, концепції і теорії, покладені в підставу правових норм.

     Джерела права в інституційному значенні - це правотворча діяльність суб’єктів офіційного творення права: держави, органів, які надають нормі права загальнообов’язкових характер.

     Поняття «юридичне джерело права» і « форма права» мають однакове значення, оскільки форма права - це вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні способи вираження змісту права.

     Головним юридичним джерелом і формою права сучасної є нормативно-правовий акт, бо для кожного громадянина, де б він не працював i якою б діяльністю не займався, право завжди є тим або іншим актом. В ньому виражається більшість правових норм, які регулюють найбільші з точцi зору особистостi, ii потреб та iнтересiв, суспiльнi вiдносини. Нормативно-правовi акти як джерела права починають видаватися з встановлением централiзованої держави. З його допомогою встановлюються, змiнюються або скасовуються норми права. Тому важливо добре знати, вмiло i правильно застосувувати нормативно-правові акти. Особливо це важливо для юристiв, бо саме вiд них залежить формування нормативно-правових актiв.

     Актуальність питання нормативно-правових актів полягає у поліпшенні правотворчої діяльності та складністю застосування нормативно - правових актів, що обумовлено безліччю документів по тому ж самому питанню, прийнятими різними органами в різний час.

     Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про істотні переваги нормативно-правового акту перед іншими джерелами права, його юридичні властивості, особливості та дії; момент набуття чинності та момент припинення його дії аналізували сучасні вітчизняні дослідники: Скакун О.Ф., Копейчиков В.В., В. Котюк, О. Михайленко, В. Колісник. Під час своєї роботи я відав перевагу підручнику Скакун О.Ф «Теорія держави і права», тому що в ньому просто та доступно роз’яснювалась сутність поняття «нормативно-правовий акт». Деяким проблемам значення місця і ролі нормативно-правового акту в політичному, економічному житті суспільства були присвячені роботі зарубіжних вчених: Алексєєв С.С., Венеєв Ю.А., Тихомиров Ю.А. та інших.

     Метою даної курсової роботи є з`ясування місця й ролі нормативно-правового акту у системі законодавства України. Дослідження проблематики юридичної сили, набуття чинності нормативно-правового акту та моменту припинення дії дає змогу більш предметно аналізувати нові актуальні й складні питання врегулювання відносин у державі законом. Для цього треба:

     - розкрити поняття, ознаки види нормативно-правового акту.

     - розкрити, чим нормативно - правовий акт відрізняється від інших джерел права;

     - розкрити поняття закону та підзаконного акту, його ознаки;

     - з’ясувати основні напрями дії нормативно-правового акту;

     - розглянути питання щодо функціонування системи нормативно-правових актів;

     Предметом дослідження є місце нормативно-правового акту в системі законодавства України, їх значний вплив на діяльність суспільства, здійснення реалізації нормативно - правових актів для формування демократичної, соціальної-правової держави та громадянського суспільства.

     Структура роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку літератури. 

 

     РОЗДІЛ 1: Нормативно-правовий акт. Поняття. Ознаки 

     Серед сучасних джерел права нормативно правовий акт посідає перше місце. В нормативно - правових актах закріплюються норми, які враховують інтереси більшості і меншості в цілому та координують їх в залежності від економічних, соціальних, національних і міжнародних відносин у конкретний історичний період.

     Нормативно-правовий акт - це офіційний акт-документ уповноважених суб’єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. До нормативно-правових актів належать конституції, закони та нормативні рішення органів виконавчої влади.

     На відміну від акта застосування права, нормативно - правовий акт спрямований на регулювання типових і схожих суспільних відносин і розрахований на неодноразове застосування без вказівки на конкретну особу, тоді як акт застосування спрямований на регулювання конкретних життєвих ситуацій і в ньому вказується конкретна особа. На відміну від акту тлумачення норм права (наприклад постанови Верховного Суду України), нормативно правовий акт видається або санкціонується компетентним органом, який має правотворчі повноваження або в процесі референдуму. Як джерело права нормативно правові акти мають переваги перед іншими джерелами права:

• нормативно-правовий акт, в силу традиційно встановлених правил вважається найліпшим засобом оформлення вже установлених норм права

     - в силу своєї чіткості і визначеності нормативно-правовий акт «легкий» в застосуванні.

     До нього, як відмічають теоретики і практики, легко відсилатися при вирішенні справ, вносити відповідні корективи, стежити за його виконанням, та контролювати його. Нормативно-правові акти мають ряд специфічних ознак, що відрізняють їх від інших актів, особливо від правозастосувальних, які носять формально-визначений характер.

     Специфічні ознаки нормативно-правового акта:

     1. Приймається або санкціонується вповноваженими на те органами держави або народом (референдум).

     2. Завжди містить нові форми права, або змінює (скасовує) діючі.

     3.Відповідає Конституції, міжнародним договорам держави, не суперечить актам вищої юридичної сили.

     4. Містить у собі загальнообов’язкові правила (норми) поведінки.

     5. Складається з дотриманням правил нормотворчої техніки: має письмову форму та атрибути, що дозволяють відокремити його від інших документів-найменування акта, найменування ухваливших його органів, дату прийняття, номер, підпис уповноваженої посадової особи та інше (реквізити).

     6. Приймається з додержанням правил нормотворчої процедури.

     7. Має визначену юридичну силу в залежності від місця акта в системі нормативно-правових відносин і від рівня ухвалившого його органа.

     8. Діє протягом визначеного терміну.

     9. Охоплює конкретну територію.

     10. Доводиться до відома населення в установленому законом порядку-публікується в офіційних спеціальних виданнях. В Україні закони і постанови парламенту містяться на сайті Верховної Ради України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України»; постанови Кабінету Міністрів-у «Зібраннях постанов уряду України» і газеті «Урядовий Кур’єр»; закони і підзаконні акти-у журналі «Офіційний вісник України»

     Також акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно обнародувані через телебачення і радіо.

     11. У нормативно-правових актах норми права групуються за статтями та структурними утвореннями: розділам, главам, статтям (наприклад в Сімейному кодексі, розділ «Шлюб. Права та обов’язки подружжя», глава 8 « Право спільної сумісної власності», стаття 63 « Здійснення подружжям права спільної сумісної власності»)

     нормативний правовий акт закон підзаконний

 

     РОЗДІЛ 2: Види нормативно-правових актів 

     Нормативно-правові акти підрозділяються за наступними ознаками:

1. За юридичною силою

     Акти вищих правотворчих органів мають більшу юридичну силу, аніж акти нижчих правотворчих органів. Наприклад, закон, прийнятий парламентом, буде мати більшу юридичну силу, ніж, скажімо, якась постанова органу місцевого самоврядування. В Україні вищу юридичну силу має Конституція України.

     Юридична сила нормативно-правового акту - специфічна властивість мати суворо позначене місце в системі нормативно-правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає або приймає цей акт, тобто від того, хто є суб’єктом правотворчості. Юридична сила являється найбільш суттєвою ознакою класифікації нормативно-правових актів.

     У правових системах романо-германського типу (сюди входять також Росія та Україна) вища юридична сила належить закону. Це значить, що:

     - ніякі акти не можуть змінити закон, вносити зміни в його зміст, бо закон може бути замінений лише законом;

     - ніякі акти не повинні суперечити закону, і за змістом повинні відповідати закону;

     - всі акти повинні видаватися на основі закону і з метою виконання закону;

     - акти можуть контролюватися різними органами (наприклад, прокуратурою), а закон-лише Конституційним Судом.

     За юридичною силою нормативно правові акти підрозділяються за закони і підзаконні акти. 

 

     2.1 Закон 

     Закон - нормативно-правовий акт, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи, та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу і має вищу юридичну силу.

     Визначне положення законів в системі нормативно-правових актів виражає одна з основних вимог законності – верховенство закону в регулюванні суспільних відносин. Жоден підзаконний акт не може втручатися у сферу законодавчого регулювання. Він повинен бути приведений у відповідність до закону або негайно скасований.

     Ознаки закону:

1. Приймається вищим представницьким органом країни або безпосередньо народом (референдум)
2. Містить первинні норми права, яких в правовій системі ще не було, притому норми з ключових, основних питань життя (тобто приймаються по найбільш суттєвим питанням суспільного життя).
3. Встановлює права та обов’язки громадян.
4. Має вищу юридичну силу. Усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися на основі законів і не суперечити їм.
5. Приймається в суворій відповідності з Конституцією і раніше прийнятими діючими законами.

     Приймається з додержанням особливої законодавчої процедури, яка називається законодавчий процес (складна система регламентованих процедур – самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій по прийняттю закону. Це порядок діяльності із створення закону і, також, сама ця діяльність).

     7. Стабільний до його офіційних змін.

     8. Не має потреби в додатковому затвердженні.

     9. Може бути відмінений лише законом і перевірений на відповідність Конституції лише Конституційним судом.

     10. Ніякий орган, окрім законодавчого, не може його скасувати або змінити.

     Закони поділяються на конституційні і звичайні. Конституційні визначають основні початки державного і суспільного ладу, правове положення особистості і організацій. Це закони, що виходять з конституції, яка має вищу юридичну силу. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять відсилання до неї (виборча система, організація і діяльність президента, парламенту, Конституційного суду тощо) Слід також сказати про реформуючі закони-закони, якими вносяться зміни і доповнення в чинну конституцію. Вони здобувають вищу юридичну силу після затвердження і стають складовою частиною конституції. Звичайні закони приймаються і діють в суворій відповідності з Конституцією, регламентують окремі і обмежені сфери суспільного життя та закріплюють ті положення що, не закріплені в конституції.

     В Україні вищу юридичну силу має Конституція. Вона є Основним законом.

     Конституційний закон - це акт, який виходить із конституції і має за мету конкретизувати основні конституційні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Він приймається з дотриманням особливої ускладненої процедури і володіє стосовно інших нормативно-правових актів, окрім конституції, вищою юридичною силою ⁹.