Нормативно-правові акти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Нормативно-правові  акти»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ………………………………………………………………….……………3

1. Поняття та ознаки нормативно-правового акту…………...…………………5

2. Функції нормативно-правового  акту………………………………...………10

3. Система нормативно-правових актів України………………………………16

Висновки…………………………………………………………………………25

Перелік використаних джерел………………………………………………..…27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розвиток правової системи  України супроводжується удосконаленням джерел правового регулювання суспільних відносин, насамперед, основної форми права – нормативно-правого акта. Свідченням цього є дискусії серед науковців і практиків щодо доцільності прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти», прийняття Верховною Радою України і ветування Президентом України проекту цього закону у 2010 р., підготовка нових проектів і їх обговорення. Ключове завдання різних законопроектів – юридичне визначення загальних положень, закріплення системи та ієрархії нормативно-правових актів в Україні. Отож, теоретичне дослідження цих питань є актуальним, має наукове і практичне значення.

Поняття та систему нормативно-правових актів, передусім, розглядають у навчальних посібниках з загальної теорії держави та права, зокрема, які написали П.М. Рабінович, Л.А. Луць, О.Ф. Скакун, авторські колективи провідних наукових шкіл України. Опосередковано (в призмі характеристики закону та інших нормативно-правових актів) з'ясовується визначення нормативно-правового акту та особливості їх системи у дисертаційних працях Г.І. Дутки, О.С. Лисенкової, І.М. Овчаренка,              Г.О. Швачки. Вивченню цього питання приділяли певну увагу закордонні, зокрема, російські вчені (звичайно із урахуванням особливостей своєї національної правової системи) – С.С. Алєксєєв, М.Н. Марченко,                     С.А. Комаров та ін.

Незначний науковий інтерес  до комплексного дослідження поняття та системи нормативно-правових актів зумовлений, на перший погляд, загальновідомим характером даного питання. Однак ознайомлення з юридичною практикою вказує на наявність цілої низки дискусійних моментів стосовно приналежності тих чи інших правових актів до системи нормативно-правових та щодо їх ієрархічного співвідношення.

Виходячи з вище зазначеного, метою даної курсової роботи є дослідження нормативно-правових актів України.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити наступні завдання:

• дати визначення нормативно-правовому акту;
• дослідити функції нормативно-правового акту;
• змоделювати систему усіх нормативно-правових актів України.

Об’єктом курсового  дослідження є система права України.

Предметом курсового дослідження  є нормативно-правові акти України.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження та складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та ознаки нормативно-правового акту

Зважаючи на той факт, що правовий акт є вихідною категорією для загальнотеоретичного поняття нормативно-правового акту, розкриємо, перш за все, саме його зміст. Попередньо зауважимо, що термін «правовий акт» (як словесний символ однойменного поняття) є багатозначним і в межах цього розділу курсової роботи буде вживатися нами не у вузькому розумінні як належним чином (словесно-документально) оформлений зовнішній вираз волі держави, її органів, окремих осіб, що виступає як носій змістовних елементів правової системи – юридичних норм, правоположень практики, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб [16, c. 192-193], а у широкому – як формально-обов’язкове волевиявлення держави (її органу або уповноваженого суб’єкта) [30, c. 94].

У залежності від того, які основні елементи правової системи  виражають правові акти-документи, останні поділяються на чотири різновиди:

1) нормативні юридичні  акти (акти правотворчих компетентних органів, які містять юридичні норми – основу механізму правового регулювання);

2) інтерпретаційні акти нормативного або індивідуального характеру (акти офіційного тлумачення, що містять правоположення, дотичні до нормативної основи механізму правового регулювання);

3) акти застосування права (державно-владні акти, що є виразом індивідуально-правової діяльності компетентних органів, які долучаються до механізму правового регулювання при виникненні правовідносин або при їх забезпеченні);

4) акти реалізації  прав і обов’язків (договори, інші актидокументи, що є виразом автономних рішень окремих осіб, правомірні дії, що завершують дію механізму правового регулювання) [16, c. 199].

У контексті теми нашого курсового дослідження важливе значення має і класифікація правових актів, запропонована П.М. Рабіновичем. Учений виокремлює такі їх різновиди за способом, формою об’єктивації, зовнішнього прояву: 1) письмові (документальні); 2) усні (вербальні);                3) конклюдентні (фізичні вчинки, діяння) [30, c. 94].

З огляду на той факт, що поняття «правовий акт» є родовим по відношенню до нормативно-правового акту, який складає основний предмет розгляду, необхідним є з’ясування їх сутнісно-змістовних ознак, які у них мають бути спільними.

С.С. Алексєєв виокремлює такі загальні риси правового акта-документа: 1) вираженість у словесно-документальному виді; 2) вольовий характер; 3) закріплення в акті змістовних елементів правової системи – юридичних норм, правоположень практики, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб [16, c. 194].

Вітчизняний правник О.Ф. Скакун виходить із ширшого підходу до розуміння поняття «правовий акт», а тому вказує на такі його ознаки:                 1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб’єкта права, його владні веління; 2) має офіційний характер, обов’язковий для виконання;                    3) спрямований на регулювання суспільних відносин; 4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини; 5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.); 6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки [33, c. 312].

М.В. Тесленко окреслює такі загальні ознаки правових актів, за допомогою яких можна визначити їхню роль та місце у правовій системі:           1) правовий акт – це письмовий документ певного роду, який має особливу форму вираження інформації, що міститься в ньому; 2) офіційний характер правового акта полягає у його виданні від імені уповноваженого державою органу; 3) прийняття правових актів допускається суворо в межах компетенції органів; 4) правовий акт має цільову орієнтацію, адже в ньому в концентрованій формі виражені соціальні інтереси; 5) правовий акт призначений для врегулювання суспільних відносин; 6) правовий акт має певну структуру; 7) правовий акт є загальнообов’язковим [37, c. 242-243].

Аналіз поглядів науковців  щодо ознак поняття «правовий акт» дає підстави для таких висновків: по-перше, правовий акт за своєю зовнішньою формою виразу (способом об’єктивації у зовнішньому світі) може бути не лише письмовим документом, але й мати вербальну (словесну) форму або ж бути актом-дією (конклюдентна форма), що узгоджується із задекларованим нами широким підходом до розуміння поняття «правовий акт»; по-друге, не можна повною мірою погодитись із тезою про те, що кожний правовий акт має загальнообов’язковий характер. Такою властивістю наділяються лише ті з них, що містять норми права та правила їхнього розуміння (нормативно-правові та інтерпретаційно-правові акти), а не забезпечують індивідуальне регулювання поведінки суб’єктів правовідносин (правозастосовні акти). Тому на нашу думку, доречніше вести мову не про загальнообов’язковий, а формально-обов’язковий характер правових актів, що є результатом діяльності органів публічної влади, їх службових і посадових осіб. Наведена ознака правового акта вказує, таким чином, як на принцип упорядкування та спосіб здійснення його змісту, так і на обов’язковий для адресатів характер його приписів; по-третє, наявність певної структури правового акта є скоріше свідченням його специфічної особливості, а не того спільного, що об’єднує окремі різновиди правових актів; по-четверте, поза увагою вчених залишилась така його важлива риса, як державна забезпеченість (гарантованість), без якої нормативний чи то індивідуальний припис, який складає зміст правового акта, лишається декларацією.

Зважаючи на вищевикладене, можна виокремити такі спільні ознаки поняття «правовий акт»: його формально-обов’язковий характер; його вольовий характер; його офіційний характер; його спрямованість на регулювання поведінки суб’єктів права; його прийняття у спеціально передбаченому законом процедурно-процесуальному порядку; його цільова орієнтація на утвердження правопорядку; його здатність породжувати юридичні наслідки; його забезпеченість (гарантованість) з боку держави.

Врахування наведених  вище ознак поняття «правовий акт» дозволяє нам сформулювати таку його дефініцію: правовий акт – це забезпечене з боку держави формально-обов’язкове волевиявлення органів публічної влади, їх службових і посадових осіб, що має офіційний характер, здійснюється у спеціально передбаченому законом процедурно-процесуальному порядку з метою регулювання поведінки суб’єктів права за для утвердження правопорядку.

Подальший алгоритм нашого дослідження вимагає розкриття  змісту понять «нормативно-правовий акт» та з’ясування його сутнісно-змістовних ознак.

Під нормативно-правовим актом у теорії права розуміють  прийнятий у встановленому порядку та відповідній юридичній формі письмовий документ уповноваженого суб’єкта правотворчості, яким встановлюються, змінюються або скасовуються юридичні норми. Основне призначення нормативно-правового акта полягає в тому, що він є зовнішньою формою виразу та закріплення правових норм.

Поняття «нормативно-правовий акт» характеризують такі ознаки: це письмовий документ, який має відповідну юридичну форму (назву); розробляється і приймається уповноваженими суб’єктами правотворчості та у встановленому для цього процедурно-процесуальному порядку; змістом нормативно-правового акта є правила поведінки загального характеру, дія яких розповсюджується на невизначене коло суб’єктів; має визначену внутрішню структуру (може складатися із преамбули, частин, розділів, статей, параграфів, пунктів, підпунктів); є обов’язковим для виконання, забезпечується системою державних гарантій, у тому числі й примусовими засобами; його функціональне призначення полягає у регулюванні суспільних відносин [36, с. 237].

Характеристика нормативно-правового акта буде неповною, якщо поза увагою залишити такі його важливі юридичні властивості: юридична сила як специфічна властивість нормативно-правових актів, що розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави [30, с. 107]; публікується у спеціальних виданнях, перелік яких визначено Указом Президента України від 10.06.1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» [14]; дія у часі, просторі і на коло осіб.

Підсумовуючи зазначимо, що нормативний правовий акт – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Функції нормативно-правового  акту

Нормативно-правові акти виконують різноманітні функції, що свідчить про їхню поліфункціональність: функції, що їх виконують всі документи (загальні функції); функції, що виконуються юридичними та іншими різновидами документів; функції, що виконуються тільки юридичними документами.

Розглянемо кожну з  перерахованих груп функцій.

Загальними  функціями, які притаманні всім документам, у тому числі нормативно-правовим актам, є:

– інформаційна;

– соціальна;

– комунікативна;

– історико-культурна.

Інформаційна функція  притаманна широкому колу документів, у т.ч. нормативно-правовим актам, і полягає в збереженні і накопиченні інформації; передаванні її в просторі і часі; багаторазовому зверненні до неї.

Нормативно-правові акти, що діють на території України, зберігаються на різних носіях (паперові, магнітні стрічки, електронні), піддаються систематизації (зібрання, збірники, зводи тощо), упорядкуванню (Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів), тобто мають здатність до збереження і багаторазового застосування. Деякі нормативно-правові акти діють десятки та сотні років, наприклад, Конституція США, яку ухвалено 1887 р. і зі змінами та доповненнями діє до сьогодні.

Завдяки нормативно-правовим актам люди отримують відомості щодо структури органів влади і управління, дізнаються про правомірність або заборону тих або інших дій, про наслідки того чи іншого вчинку.

У нормативно-правових актах міститься значна інформація. Наприклад, норми Конституції України свідчать про те, що: Україна є унітарною державою (розділ І, стаття 2) з республіканською формою управління (розділ І, стаття 5); столицею України є місто Київ (розділ І, стаття 20); грошовою одиницею України є гривня (розділ IV, стаття 99), а систему адміністративно-територіального устрою нашої держави складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (розділ ІХ, стаття 133) [1]. Таку інформацію можна отримати тільки в Конституції, тому що немає більш достовірного джерела.