Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

 

Курсова робота 
з теорії держави і права на тему

"Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні."

 

 

                                                                                                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

             Київ – 2012

План

Вступ………………………………………………………………………….…..3

1. Загальна характеристика джерел (форм) права………………….……..5
1. Поняття та ознаки джерел (форм) права……………………….…5
2. Види джерел (форм) права…………………………………….…..10
2. Загальна характеристика нормативно-правового акту………………...12
1. Поняття та ознаки нормативно-правового акту……………….…12
2. Види нормативно-правових актів та їх юридична сила…………15
3. Систематизація та класифікація нормативно-правових актів…..18
3. Межі та сфери дій нормативно-правових актів………………………...24
1. Дія нормативно-правових актів в часі…………………………… 24
2. Дія нормативно-правових актів в просторі……………………… 27
3. Дія нормативно-правових актів за колом осіб……………………29

Висновки………………………………………………………………………….31

Список використаних джерел…………………………………………………...33

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       

                                                            Вступ.

Тема моєї курсової роботи  «Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні» досить актуальна в наш час. Адже в умовах розвитку України, як правової держави, а тим більше ринкових відносин, наявність знань про основне джерело (форму) права є дуже необхідним, адже саме нормативно-правовий акт допомагає регулювати найважливіші суспільні відносини в державі, допомагає забезпечувати правопорядок у суспільстві.

Досліджувана тема є дійсно  важливою в нашому житті. Досконале оволодіння вищеназваною темою роботи має неабияке значення для майбутніх юристів, які з впевненістю можуть надати правову допомогу у розв’язанні будь – якої  ситуації у сфері системи права.

Слід зазначити, що розкриття суті цієї теми є дуже необхідним. Адже, вивчаючи дисципліну «Теорія держави і права» ми маємо чітко орієнтуватися у понятті, характеристиці елементів, основних ознаках та видах нормативно-правових актах. Їх взаємозв’язку з іншими джерелами права.

Слід зазначити, що досліджувана тема знаходить своє відображення у працях багатьох авторів. Це свідчить про те, що тема є досить обширною, актуальною і містить велику кількість інформації. Кожен з авторів по різному викладав питання, давав власне тлумачення, приклади. Але від цього суть даної теми все ж залишається незмінною.

Отже, слід наголосити, що розробленість даної теми в літературі знаходиться дійсно на високому рівні. А це, в свою чергу, дає нам змогу проаналізувати джерела, внести навіть свої корективи і зробити відповідні висновки.

                   Завдання курсової роботи полягає в наступному:

- в повному  обсязі  розкрити поняття нормативно-правового акта.

- дати  загальну характеристику та досконало викласти зміст ознак, видів, систематизації та класифікації нормативно-правових актів.

- проаналізувати  основні  принципи побудови та функціонування  нормативно-правового акта.

Предметом  дослідження курсової  роботи є джерело (форма) права.

Об’єктом дослідження є нормативно-правовий акт та його загальна характеристика.

Специфіка об’єкта та предмета дослідження вимагає широкої методологічної бази. Основними методами є аналіз, синтез, індукція, дедукція, метод наукової абстракції, метод з’ясування явища, а також системно – функціональний метод. Лише повне використання масиву даних методів може забезпечити цілісний аналіз даної проблеми та її повне розуміння та осмислення.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальна характеристика джерел (форм) права.

1. Поняття та ознаки джерел (форм) права.

Традиційним  при вивченні права є розгляд питання про джерела права.  В літературі звертається увага  на багатозначність і нечіткість цього  поняття, а також  численність джерел права. Однак у радянській правовій системі  джерелом права здебільшого визнавалися нормативно-правові акти. Не змінилися погляди  правників з цього приводу і зараз.

Отож, у багатьох випадках  джерела права ототожнюються з його формами. Так, В.Шаповал зазначає, що формами існування будь-якої галузі національного права є нормативно-правові акти, що належать до формальних джерел права[19, с.5]. Ту саму ідею висувають і автори  підручників з теорії держави і права, які визнають юридичні джерела (форми) або соціально-соціальні джерела офіційно-документальними формами вираження і закріплення норм права, що виходять від  держави і надають їм юридичне, загальнообов’язкове значення.

Майже всі джерела (форми) права ґрунтуються на системі об’єктивних потреб суспільного розвитку, своєрідності даного способу виробництва, базисних відносинах. Але суспільні потреби мають бути осмислені та скориговані законодавцем у відповідності до рівня його правосвідомості та політичної орієнтації. На його позицію можуть впливати особливості міжнародної та внутрішньополітичної обстановки, деякі інші фактори. Всі ці обставини у своїй сукупності і становлять ідеальне джерело права.

«Результат ідеологічного осмислення потреб суспільного розвитку шляхом ряду правотворчих процедур отримує своє вираження в юридичних актах, які є  юридичним джерелом права. В цьому випадку юридичне джерело права та форма права співпадають за змістом» [11, с.375].

За давнішою традицією в романо-германській правовій системі основним джерелом права визнавалось писане право – нормативні акти. В дореволюційній Росії  переважала думка, що саме ці форми об’ֹєктивування  юридичних норм, які слугували визнанням їх обов’язковості, звуться джерелами права. Але навіть в ті часи такий підхід  викликав заперечення.

Л. Петражицький щодо розбіжностей у питанні джерела права вважав, що вони існують і через нез’ясованість питання про те, що таке право [15, с.616].  На думку Гайворонського, коли і в Конституції України проголошене верховенство права, а не закону, то не залишається підстав для їх ототожнення [3, с.60]. Принцип верховенства права має сенс лише тоді, коли право розуміється не як сукупність норм, встановлених державою, а як сукупність правил належного, правил поведінки, корпусу правил, які легітимовані суспільством, базуються на історично досягнутому рівні соціальної етики. Відповідно до цього право має верховенство над законом, як таке, що базується на природних правах людини, які є невід’ємними; закон при цьому є зовнішньою формою права, яка покликана відповідати праву як його змісту.

Але майже всім сучасним авторам у цьому напрямі бракує послідовності. Навіть автори, що розуміють право не просто як сукупність норм, встановлених державою, допускаються помилок: А. Заєць, конкретизуючи принцип вищості, верховенства права, стверджує, що він включає в себе і принцип верховенства Конституції і законів [6, с.4]. «Тим часом принцип верховенства права характеризує первинність права перед державою, що не можна плутати з верховенством його „формальних джерел” (конституції, закону) перед іншими нормами права» [3, с.61].

 Отже, як для вітчизняного, так і для зарубіжного права  важливим фактором його існування  стає наука, яка покликана досягти  відповідності форми права (законодавства) його змісту – праву, його сутності. Юридична наука  має ґрунтуватися на високоосвічених юристах-спеціалістах, які могли б забезпечувати правовий характер законів при  їх підготовці, експертній оцінці, виявленні, усуненні прогалин, колізій у праві та запобіганні їм.

Поняття “джерело права” існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну “джерело”, то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення. Поряд з цим джерелом права слід також виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове рішення держави. За допомогою форми, право набуває свої невід’ємні риси і ознаки: загальнообов’язковість, загальновідомість і т.д.

В літературі звертається увага  на багатозначність і нечіткість цього поняття, а також  численність джерел права. Однак у радянській правовій системі  джерелом права здебільшого визнавалися нормативно-правові акти. Не змінилися погляди  правників з цього приводу і зараз. У правознавстві та юридичній практиці  термін „джерело права” розуміється, як правило, багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна „форма права”. Але для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права.

 Поняття "джерела  права", на думку деяких дослідників, запропоноване римським вченим  Тітом Лівієм, який у своїй "Історії" називає закон ХІІ таблиць  джерелом усього публічного та  приватного права. Відомі правознавці  Г. Гроцій, Ш.Л. Монтеск’є, Т. Гоббс розглядали джерела права у поєднанні з іншими юридичними проблемами, наприклад, поняттям права, застосуванням та тлумаченням права.

Форми (джерела), звичайно, класифікуються на різні види. Так, форми права поділяються на дві великі групи:

• внутрішня форма права;
• зовнішня форма права.

Під внутрішньою формою права розуміють систему права, що має об’єктивний характер своєї побудови, який відображається в єдності і узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами і нормами права.

Зовнішня форма права – це спосіб  об’єктивізації форми права, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.

Внутрішня форма права - це структура і  зв'язки.  До  неї  відносять систему права, горизонтальну і вертикальну структури співпідпорядкованості всіх її елементів. Щодо зовнішньої форми права в сучасній юридичній літературі не сформувалося єдиного розуміння, що, мабуть, пов'язано з неоднозначним трактуванням різноманітними авторами вже самого змісту права. Іноді, наприклад, думають, що поняття права виражає державна воля, а форма права – це юридичні норми. Здається, проте, що більш близькі до істини є ті вчені, що поняття права визнають не як державну волю (це - його сутність!),  а як юридичні норми, і в цьому зв'язку формою називають джерела права. Правова норма це не форма права, а саме право.

«Джерело права розкриває витоки формування права, причини і закономірності процесу його виникнення і розвитку, а форма права показує, як зміст права нормативно організується і виражається ззовні.» [1, ст. 211]. Ці терміни, за твердженням  авторів, тісно взаємоповֹ’язані, але не збігаються. Якщо „форми права” показують зміст права організовано і виражено ззовні, то „джерела права” – це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження [11, с.375].

Поняття «джерело права» вживається у розуміннях: матеріальному, ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному).

«Джерела права в матеріальному розумінні – це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричинюють або об’єктивно зумовлюють виникнення правових норм.

Джерела права в ідеологічному розумінні – це правова і політична свідомість суб’єктів нормотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставі правових норм.

Джерела права в інституційному розумінні – це діяльність публічних органів та інститутів (громадянського суспільства, держави) як суб’єктів формування і встановлення права.

Джерела права у формальному (юридичному) розумінні – акти уповноважених суб’єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини.» [17, ст. 211]

  Але багатогранність терміну „джерело права” вимагає теорію права замінити його іншим терміном – „форми права”. Форми права – це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права (тобто тут форма збігається із спеціально-юридичним розумінням джерела права). Тому, на мою думку, потрібно вживати термін форма (джерело) права, хоча й вжиток терміну форма права не буде неправильним. Форма права – це форма саме права як окремого явища, і співвідноситься вона тільки зі змістом права. Її призначення - впорядкувати право, додати йому властивості державно-владного характеру.

Отже, джерело (форма) права – це:

• зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, що офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством – правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах [9, с.35];
• вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення (розглядаються як юридичні форми (джерела)  права) [18, с.308];
• спосіб зовнішнього оформлення правових норм, що засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це способи форми вираження і закріплення державної волі [10, с.163].
• це вихідні від держави або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вираження (організації, існування) змісту права, його норм і принципів, надання їм юридичного значення.» [6, ст. 211]