Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні

Отож, у багатьох випадках  джерела права ототожнюються з його формами. Так, В.Шаповал зазначає, що формами існування будь-якої галузі національного права є нормативно-правові акти, що належать до формальних джерел права[19, с.5]. Ту саму ідею висувають і автори  підручників з теорії держави і права, які визнають юридичні джерела (форми) або соціальні джерела офіційно-документальними формами вираження і закріплення норм права, що виходять від  держави і надають їм юридичне, загальнообов’язкове значення.

        Окремі вчені відносять до джерел права діяльність держави по встановленню правових норм або адміністративні і судові прецеденти. При цьому форми вираження таких норм розглядаються як форми, а не як джерела права. [5, с.48] У контексті сказаного до джерел права сучасної України можна віднести правосвідомість громадян нашої держави, традиції українського права, потреби правового регулювання суспільних відносин, інтереси правотворчих суб’єктів, міжнародні стандарти щодо прав людини, юридичну практику, Основний Закон тощо.

2. Види джерел (форм) права.

Юридичне поняття "форми права", на думку деяких науковців, з’явилось через неоднозначність розуміння джерел права. Поняття "форми права" було покликане іменувати різні види права, що містили юридичні норми, вибір способів закріплення яких залежав від волі держави. Найчастіше під формою права розуміють спосіб внутрішньої організації та зовнішнього прояву права. На основі такого розуміння пропонується виокремлення внутрішньої і зовнішньої форм права. Внутрішня форма права – це її структура та зв’язки (сюди належить система права, структура її елементів). Розуміння зовнішньої форми права визначається тим, що розуміється під змістом права (оскільки форма вважається способом існування та вираження змісту). З одного боку, існує позиція згідно з якою зміст права – це воля держави, а форма права – це юридичні норми; з іншого боку, – позиція згідно з якою змістом права вважається не державна воля (це його сутність), а самі юридичні норми.

Розкрити зовнішню форму права – означає вияснити яким способом реалізується воля суб’єктів творення права і яких форм набувають правові норми. Право завжди набуває певних форм, воно завжди формалізоване. Зовнішню форму права можна виділити як спосіб вираження, існування, перетворення правових норм, що діють у певній державі.

У юридичній науці існують різноманітні підходи до визначення класифікації джерел права. Як правило, українські правознавці (Копєйчиков, Кравчук, Котюк) виділяють 4 види форм (джерел) права (нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент та нормативний договір).   Нечитайленко А.А. виділяє 3 форми права: правовий звичай, юридичний нормативний акт та судовий чи адміністративний прецедент [13, с.58-59]. Львівський правознавець Андрусяк виділяє 6 видів форм права: правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, релігійні канонічні тексти та міжнародно-правові акти [2, с.103]. Я ж погоджуюсь з поглядами О.Ф. Скакун, яка виділяє 7 видів форм (джерел) права:

1. Правовий звичай.
2. Нормативно-правовий акт.
3. Правовий прецедент.
4. Нормативно-правовий договір.
5. Правова доктрина.
6. Релігійно-правова норма.
7. Міжнародно-правовий акт.

 

Підводячи підсумки першого розділу, треба зазначити, що джерела (форма) права є досить обширним поняттям. У правознавстві та юридичній практиці  термін „джерело права” розуміється, як правило, багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна „форма права”. Основним юридичним джерелом (формою) права в Україні – є нормативно-правовий акт.

 

2.  Загальна  характеристика нормативно-правового  акту.

2.1. Поняття та ознаки нормативно-правового акту.

Нормативно-правовий акт – це письмовий юридичний документ, що виданий державою чи окремими її органами, має владний, зальнообов’язковий характер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин [9, с.41].

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ суб’єктів правотворчості, який містить правові норми, а також акт правотворчості діяльності компетентних державних органів, з їх доручення – недержавних організацій або безпосередньо народу ( під час референдумів), що встановлює змінює або скасовує норми права [8, с.147]

Нормативно-правовий акт – акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права, що у встановлених законом випадках оформляється у письмовій формі (акт-документ) та регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов’язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення [18, с.311].

Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави (чи різних держав), в якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою [14, с.87].

Нормативно-правовий акт – це офіційний акт-документ, ухвалений уповноваженими суб’єктами нормотворчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин [17, с.368].

Як ми бачимо в різні часи, різні науковці давали схожі за собою і в той же час неповторювані визначення нормативно-правового акта. Таку саму специфіку ми будемо спостерігати говорячи про ознаки, систематизацію, види нормативно-правових актів тощо.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. При цьому він є найбільш досконалим серед усіх форм (джерел) права [17, ст. 368].

Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до  правових актів (хоча тут не можу заперечити і думку кандидата юридичних наук Головченка В., який цілком обґрунтовано вважає, що між правовим актом та нормативно-правовим актом немає ніякої різниці – ці поняття ідентичні – , адже правовий акт не може бути ненормативним і навпаки [4, с.32].

Правових актів досить багато, і їх потрібно розрізняти. Термін „правовий акт” в правознавстві має три значення: 1) правило правомірної дії – юридичний факт;     2) результат правомірних дій як елемент правової системи – юридична норма, індивідуальний припис, акт автономного регулювання;  3) юридичний документ.

Правові акти є ланкою „правового ланцюга” у правовій системі – правова культура, правова свідомість, настанови, правові потреби, принципи, правоцілеположення, правотворчість, правова норма, юридичні дії і стан. Періодично поновлюючи цей „правовий ланцюг”, правові акти виступають як один із його можливих імпульсів, виконуючи роль його цілі та засобу [12, с.9].

Нормативно-правові акти основна і майже єдина форма реалізації права в Україні. Нормативно-правовий акт одночасно виступає як спосіб існування і вираження норм права.

 

 

                                       Серед його ознак слід виділити:

• є офіційним актом - приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (законодавчими органами) або народом (через референдум);
• є право утворювальним актом, оскільки завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;
• розробляється і приймається з дотриманням встановленої законом нормотворчої процедури;
• має форму письмового акта - документа і точно визначені реквізити.
• публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка („Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур’єр”, „Офіційний вісник України”).

                        Перевагами нормативно-правового акту є:

а) Він дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов’язків;

б) Дає змогу досить широко довести до населення зміст норм права;

в) Дає змогу оперативно реагувати на зміни і потреби суспільної практики;

г) Його наявність дає змогу добре проводити систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування [9, с.39-40].

Разом з тим нормативно-правові акти мають свої недоліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то нормативно-правові акти вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах дуже складно, бо це вимагає багато часу.

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Основні структурні елементи нормативно-правового акта такі:

1. Преамбула – вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне  введення, в якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення (зараз в законодавстві зустрічаються рідко).
2. Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативні розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і пункти, з яких вона складається, прийнято позначати скороченими буквами: статтю – „ст.”, а частини (абзаци) статей – „ч.”. Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
3. Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
4. Розділи – об’єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація: статті, пункти об’єднуються в розділи, а розділи – у глави.
5. Частини – найбільші підрозділи закону, що містяться, як правило, у кодексах (наприклад, Особлива і Загальна частина у Кримінальному кодексі).

          Розташування норм права у статтях нормативно-правового акта:

а)  зазвичай правова норма міститься у одній статті, чим полегшується її ухвалення;

б)  у ряді випадків для вираження складної норми потрібні декілька статей;

в)  іноді в одній статті міститься декілька норм права [18, с.313-314].

 

2. Види нормативно-правових актів та їх юридична сила.

Нормативні правові акти є основною формою права в Україні. Вони становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характеризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.

Однозначне розуміння видів нормативно-правових актів може дати їх офіційна (юридична) класифікація. Вона, як правило, міститься в таких кодифікованих законодавчих актах, як:  а) конституція держави; б) закон про нормативно-правові акти (тут дається офіційний перелік актів, їх нормативна характеристика, засоби забезпечення з метою правильного співвідношення між ними). Такий закон існує в Італії (1942р.), Болгарії (1973р.), Туркменістані (1966р.), Киргизстані (1996р.), Казахстані( 1998р.) та в інших країнах СНД. В Україні підготовлено проект такого акта, але його ще не прийнято [17, c.370].

Види нормативних актів (законів і підзаконних актів) в Україні за їх юридичною силою:

• Конституція, конституційні закони.
• Закони, якими Верховна Рада України дала згоду на обов’язковість дії на території України міжнародних договорів, ухвалених відповідно до Конституції (ратифікаційні закони).
• Кодифіковані закони (Кодекси, Основи законодавства).
• Звичайні (ординарні) закони.
• Постанови Верховної Ради України.
• Укази Президента України.
• Постанови Кабінету Міністрів України.
• Накази, розпорядження, рішення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Накази, постанови, розпорядження інших органів державної влади [17, с. 371].

Щодо нормативних актів місцевого значення, то в Україні їх дія відбувається відповідно правила: акти місцевого самоврядування, що видаються в межах компетенції відповідного органу місцевого самоврядування, мають пріоритет над актами будь-якого місцевого органу виконавчої влади, тобто юридична сила перших є вищою порівняно з актами місцевих державних органів.

Акти місцевого самоврядування – це Постанови Верховоної Ради АР Крим; рішення рад різних рівнів (обласних, міських, районних, районних у містах, сільських, селишних); розпорядження їх голів.

Щодо локальних актів, то це – акти територіальних громад, акти певних підприємств, установ, організацій та ін.

Види нормативних актів в Україні за суб’єктами нормотворчості – прийняті народом у порядку референдуму, парламентом, урядом, міністерством, органом місцевого самоврядування, головою державної адміністрації, територіальною громадою тощо.