Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні

Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта (зокрема, закону) є ще однією важливою його характеристикою в часі, що визначається як дія нормативно-правового акта стосовно фактів, що виникли вже після набрання ним чинності (нових фактів), а також тих, що виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

а) Негайна дія нормативно-правових актів. Нормативні акти в правовій державі діють лише „вперед” і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків лише у зв’язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності.

б) Переживаючи дія старого акта – явище, протилежне за своїм характером зворотній силі. Тут старий нормативно-правовий акт, скасований новим, за спеціальною вказівкою нового акта продовжує діяти з окремих питань. Він ніби „переживає” відведений йому термін. „Переживання” закону можливе лише у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта.

в) Зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що нормативно-правовий акт поширюється на всі випадки і „уперед” і „назад”, тобто і на всі випадки, які відбувалися раніш, у минулому, до введення нормативно-правового акта в дію. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому акті, визнаються неправильними і підлягають зміни відповідно до норм нового.

Загальним є правило: нормативно-правовий акт зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні нормативні акти. Вони можуть розраховувати на майбутні акти в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові нормативно-правові акти (зокрема, закони) не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Для фізичних та юридичних осіб діють різні правила, що визначають можливість зворотної дії нормативно-правового акта.

Стосовно юридичних осіб нормативно-правові акти за загальним правилом також не мають зворотної сили. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично, коли закон пом’якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як вказав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки на це у нормативно-правовому акті.

Момент припинення дії нормативно-правового акта – третій параметр, яким визначається дія нормативно-правового акта в часі. Припинення чинності нормативно-правового акта означає і остаточну втрату ним юридичної сили, яку він набуває від дня (моменту) ухвалення (підписання). Але, як відзначає С.Алексєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу слід керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися події. Але в ситуації з законом, що має переживаючи силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативно-правових актів:

• закінчення терміну, на який вони були прийняті;
• зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);
• при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок):
• пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом (скасування закону рішенням Конституційного Суду України у разі визнання його невідповідності Конституції України );
• фактична заміна нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин [10, c. 115]

Зупинення (призупинення) дії нормативно-правового акта – останній момент, що підлягає з’ясуванню при розгляді питання про дію нормативного акта в часі. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється у порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надані йому законом [20, с.308-314].

2. Дія нормативно-правових актів в просторі.

Просторова сфера дії нормативно-правового акта – це передбачений діючим законодавством простір, на який поширюється його дія, тобто визначається територіальними межами обов’язковості акта [16, с.92].

Нормативні акти діють за територіальним та екстериторіальним принципом.

1. Територіальний принцип – це дія нормативно-правових актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб’єкта  прийняття та його змісту нормативно-правові акти можуть поширюватися на:
• всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України);
• територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);
• територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих адміністрацій).
2. Екстериторіальний принцип – це дія нормативних актів поза межами держави. Він відомий як право екстериторіальності держав – порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам та юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків. Право екстериторіальності завжди використовувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів – особливих прав та привілеїв, якими наділяються дипломати та члени їх сімей.

На території України застосовується законодавство іноземних держав, якщо це регламентується Конституцією України і законами України, міжнародними договорам з іншими державами. Згідно зі ст. 9 Конституції України, Законом України „Про дію міжнародних договорів на території України” укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і безпосередньо діють на її території [1, с.314-315].

3. Дія нормативно-правових актів за колом осіб.

Суб’єктна сфера дії нормативно-правового акта – це передбачене законодавством коло осіб, на які поширюватиметься його дія [16, с.92].

Тут поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб’єктами відносин, на які розрахований акт.

До осіб належать:

1. громадяни держави;
2. іноземні громадяни;
3. особи без громадянства (апатриди);
4. особи з подвійним громадянством (біпатриди);
5. усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, що не користуються правом екстериторіальності.

              Види нормативно-правових актів за колом осіб:

1. Загальні – поширюються на все населення (всіх осіб, що перебувають на території держави).
2. Спеціальні – розраховані на певне коло осіб. Одні нормативні акти поширюються на всіх індивідуальних та колективних суб’єктів, інші – лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, вчителів тощо).  
   Іноземці порівняні з громадянами держави у певних правах та обов’язках за деякими винятками – на них не поширюється дія деяких нормативно-правових актів України: іноземці не можуть обирати і бути обраними до державних органів і органів місцевого самоврядування, брати участь у референдумах, бути членами політичних партій України, нести військовий обов’язок тощо.
3. Виняткові – роблять винятки із загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних та консульських представництв,  службовці міжнародних організацій (на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод), деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом – дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканістю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов’язаних з їх службовою діяльністю [18, с.331-334].

Межі та сфери дії кожного нормативно-правового акта повинні бути чітко визначені. Невизначеність хоча б однієї із сфер може спричинити деформацію дії нормативно-правового акта.

 

 

                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               

 

 

 

                                                       Висновки.

Після проведення даного дослідження, можна зробити висновок  про те, що нормативно-правовий акт дійсно є основною формою (джерелом) права в Україні. Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. При цьому він є найбільш досконалим серед усіх форм (джерел) права.

Отже, нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави (чи різних держав), в якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.

Серед його основних ознак, необхідно виділити такі:

• є офіційним актом - приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (законодавчими органами) або народом (через референдум);
• є право утворювальним актом, оскільки завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;
• розробляється і приймається з дотриманням встановленої законом нормотворчої процедури;
• має форму письмового акта - документа і точно визначені реквізити;
• публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка.

Хотілося б зауважити, що в останні роки влада прагне створити якомога більше нормативно-правових актів. І таким чином, питання систематизації, зведення їх у певну систему ієрархію поступово відходить на другий план. На мою думку, було б доцільнішим не створювати нові, а змінювати, доповнювати, вдосконалювати старі нормативно-правові акти. Систематизувати їх. Здійснення науковцями аналізу та класифікації нормативно-правових актів допомагає правильно їх розуміти та ефективно використовувати на практиці.

 

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Основні структурні елементи нормативно-правового акта такі: преамбула, пункти, статті, глави, розділи, частини.

Отже, призначення та суть нормативно-правового акта полягає в полягає в регулюванні найважливіших суспільних відносин. Виконуючи дану роботу, я намагався якомога ясніше зрозуміти поняття, ознаки, види нормативно-правового акта. Дізнатися етапи його розвитку. Також торкаючись питання нормативно-правового акта, слід Отже, я дійшов висновку, що нормативно-правовий акт є основною формою права в Україні, і відіграє дуже велике значення і роль у всіх сфер життєдіяльності суспільства. Вона є невід’ємною складовою цієї системи.

В ході еволюції, швидкоплинного розвитку суспільних відносин будуть виникати нові нормативно-правові акти, які безумовно, також вийдуть на новий, більш розвинутий рівень. Буде здійснюватись їх класифікація, систематизація, удосконалення. Все це дає нам широкі підстави стверджувати, що актуальність проблеми нормативно-правового акта, як основої форми права в Україні ще довго буде викликати резонанс у науковців, та доповнювати скарбницю українського права науковою літературою.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 360с.
2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. – Львів, 1997.
3. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. – К. – 2007 р., 214 с.
4. Головченко В. Чи може бути правовий акт ненормативним? // Юридичний вісник України. – 1997. – 13-17 листопада (№46). – с.29-32.
5. Гусарев С.Д., Калюжний С.А. «Основи держави і права» : Навчальний посібник, К.: Либідь, - 1997 р. – 341 с.
6. Заєць А. «Принцип верховенства права.» – К. 2003 р.
7. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. «Теорія держави і права» : Академічний курс. К. – Юрінком Інтер, 2006 р. – 417 с.
8. Комаров А.С. Общая теория государства и права: Курс лекций (2-е издание испр. и доп.) – М., 1995. – 312с.
9. Котюк В. О. Теорія права:  курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208с.
10. Теорія держави і права (опорні конспекти) / Автор-упорядник  Кравчук М.В. – К., Атіка, 2003. – 288с.
11. ТГП: Курс лекций (под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько). – М. – Юристъ, 2000. – 776 с.
12. Мурашин О.Г.  До питання про поняття правового акта // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №12. – с.7-9.
13. Нечитайленко А. А. Основы теории права, - Х., 1998.
14. Олійник А.Ю., «Теорія держави і права» : Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, - 2001 р. – 176 с.
15. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1910. – Т.II.  412 с.
16. Плечій О. Межі та сфери дії нормативно-правових актів: загальнотеоретичний аналіз // Митна справа. – 2003. – №1. – с.91-94.
17. Скакун О.Ф. «Теорія держави і права» : Підручник. – 3-те видання. – К.: Алерта, 2011. – 524 с.
18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права, - Х., 2001.
19. Шаповал В. «Конституція як форма (джерело) конституційного права України»/Право України, К.  – 1999, 583 с.
20. Загальна теорія держави і права / М.В.Цвік, В.Д.Ткачеко, Л.Л.Богагова. – Х.: Право, 2002. – 432с.