Поняття та способи систематизації законодавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ........................................................................................................................3

1. Загальна характеристика систематизації законодавства:

1.1. Поняття систематизації законодавства................................................5

1.2. Об’єкт та предмет систематизації законодавства...............................7

2. Способи систематизації законодавства:

2.1. Інкорпорація законодавства................................................................14

2.2. Консолідація законодавства................................................................17

2.3. Кодифікація законодавства.................................................................18

Висновки...............................................................................................................26

Список використаних джерел...........................................................................28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У сучасних цивілізованих  державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.

Значний вклад в розробку теорії систематизації законодавства  здійснили такі науковці: С.С. Алексеев, А.Б. Венгеров, Р.Ф. Васильєв, Н.Л. Гранат, Ю.І. Гревцов, С.Д. Гусарєв, В.М. Карташов, А.М. Колодій, М.М. Коркунов, М.І. Матузов, Н.М. Пархоменко, В.С. Нерсесянц, В.В. Оксамитний, Р.А. Ромашов, О.Ф. Скакун, Н.М.Оніщенко, А.В. Поляков, А.С. Піголкін, П.М. Рабинович, В.М. Сирих, Ю.С. Шемшученко та ін. В роботах цих вчених загалом сформовано теоретико-методологічні засади теорії систематизації законодавства, зокрема визначено поняття, ознаки, цілі, принципи цього різновиду юридичної діяльності, досить змістовно охарактеризовано основні форми упорядкування нормативно-правових актів: інкорпорацію, консолідацію, кодифікацію тощо.

Проте, слід зазначити, що активна правотворча діяльність органів державної влади часто має безсистемний характер, нормативно-правові акти мають різну юридичну силу, не співпадають за колом суб’єктів, часовим виміром видання та територією, на яку поширюється їх дія. Тобто, недивлячись на те, що питанням систематизації законодавства в науковій літературі приділяється значна увага на практиці існує безліч проблем. Зазначене зумовлює актуальність даної курсової роботи.

Мета курсової роботи полягає в аналізі загальнотеоретичних та проблемних питань, які стосуються систематизації законодавства.

Поставлена мета зумовлює вирішення наступних завдань:

• визначити поняття систематизації законодавства;
• дослідити об’єкт та предмет систематизації законодавства;
• охарактеризувати інкорпорацію законодавства;
• проаналізувати консолідацію законодавства;
• розглянути кодифікацію законодавства;
• на основі проведеного дослідження підвести підсумки

Об’єкт дослідження – систематизація законодавства.

Предмет дослідження – поняття та способи систематизації законодавства.

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, двох розділів, поділених на п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА

 

1.1. Поняття систематизації законодавства

Визначаючи поняття  систематизації законодавства, потрібно зазначити, що в літературі з цього питання немає єдиної думки. Зокрема, на думку О.Ф. Скакун, систематизація законодавства – це діяльність компетентних державних органів та уповноважених організацій з упорядкування і вдосконалення чинних нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему [30, с. 453].

З точки зору В.Е. Теліпко, систематизація законодавства – це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи, вона здійснюється з метою встановлення і усунення прогалин, протиріч у чинному законодавстві, внесення до нього корективів; підвищення ефективності законодавства; забезпечення можливості оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні правові норми; сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню [32, с. 211].

Систематизація законодавства, зазначає Л.А. Луць, – це діяльність з впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного правового регулювання. Вона спрямована на: 1) досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, тобто на усунення колізій і прогалин; 2) впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію [19, с. 136].

На думку П.С. Корнієнко, систематизація законодавства – це діяльність із впорядкування і зведення нормативно-правових актів (або їхніх елементів) у цілісний комплекс. Її здійснюють з метою: 1) полегшення встановлення й усунення дефектів, внесення коректив у законодавство; 2) сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню [16, с. 403].

Враховуючи вище наведені точки зору, можна погодитись з О.І. Ющиком, який зазначає, що практично всі автори пов’язують поняття «систематизації» з приведенням законодавства до «певної», «науково обґрунтованої», «єдиної», «упорядкованої», «нормально функціонуючої», «внутрішньо узгодженої», «несуперечливої» тощо системи [14, с. 89]. Детально аналізуючи переважну більшість з них, автор доходить висновку, що під поняттям систематизація законодавства слід розуміти специфічну (нормотворчу) юридичну діяльність державного апарату, змістом якої є системне упорядкування і розвиток положень чинних нормативно-правових актів з метою підвищення ефективності законодавства [14, с. 68].

Приблизно така сама позиція  відображена і в чинному законодавстві. Так, відповідно до Положення про  порядок здійснення обліку та систематизації законодавства в органах та установах  юстиції України, затвердженого  наказом Міністерства юстиції України від 15 квітня 2004 р. № 31/5 під поняттям «систематизація законодавства» розуміють засіб реформування, упорядкування законодавства, зведення його до певної внутрішньоузгодженої системи. За допомогою систематизації усуваються недоліки, повтори, застарілі норми тощо. Це процес зведення актів законодавства до єдності шляхом внутрішньої та зовнішньої обробки їх змісту [2].

Отже, в цілому можна  визначити систематизацію законодавства  як діяльність щодо його удосконалення  шляхом впорядкування змісту і форми законодавства та зведення всіх чинних нормативно-правових актів у цілісну, внутрішньо і зовнішньо узгоджену систему. Вона дозволяє оглянути весь масив чинного законодавства; виявляє й усуває неузгодженості, протиріччя, прогалини в праві (дефекти законодавства); підвищує ефективність законодавства; робить законодавство більш доступним інформаційно (більш зручним для користування, полегшує пошук потрібної норми); робить законодавство більш доступним інтелектуально (полегшує з'ясування змісту норм).

1.2. Об’єкт та предмет систематизації законодавства

В теорії права існують  різні підходи щодо визначення змісту об’єкта та предмета систематизації законодавства. Проте домінуючою є  позиція А.С. Піголкіна, який визначає як об’єкт систематизації нормативний правовий акт. Розвиваючи власну думку, вчений зазначає, що первинною структурною одиницею, яка підлягає безпосередньому впливу при проведенні систематизації, є нормативний правовий акт. Нормативний правовий акт вчені характеризують як правовий документ з певними, власне притаманними тільки йому, властивостями. Основною відмінною ознакою нормативного акта (причому це одночасно і змістовна, і формальна ознака) є наявність в ньому норми права – правила поведінки загального характеру, розрахованого на неодноразове застосування до раніше непередбаченого числа випадків. Норма права в силу своєї абстрактності являє собою не конкретне юридичне рішення, а виступає регулятором певного виду суспільних відносин, визначаючи межі, типові масштаби, єдині виміри для упорядкування суспільних відносин, які повторюються, учасником яких може бути кожен [29, с. 30].

Відповідно можна констатувати: по-перше, під нормативним правовим актом вчені розглядають правовий документ, основною відмінною ознакою якого (причому це одночасно і змістова, і формальна ознака) є наявність в ньому норми права – правила поведінки загального характеру, розрахованого на неодноразове застосування до раніше непередбаченої кількості випадків. По-друге, як об’єкт систематизації науковці визначають нормативний правовий акт. Такий підхід, на нашу думку, є дискусійним та вносить термінологічну плутанину в поняттєво-категорійний апарат теорії держави і права загалом та в теорію систематизації законодавства зокрема. Передусім, йдеться про зміст правового акту, правильне з’ясування якого, з одного боку, дає можливість визначити поняття та види цього юридичного документу, а з іншого – чітко розмежувати об’єкт та предмет систематизації законодавства.

Об’єкт – філософська  категорія, що позначає будь-яку дійсну чи уявну, уречевлену чи ідеальну реальність, яка розглядається як щось зовнішнє щодо людини та її свідомості і яка стає предметом теоретичної та практичної діяльності суб’єкта [36, с. 439].

Об’єкт науки –  це те, що підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів. Процес вивчення об’єкту виражається в побудові його уявної наукової моделі, що розглядається у вигляді цілісної системи понять і сутнісних властивостей [5, с. 17].

Об’єкт слід відрізняти від предмету, який хоча й тісно  взаємодіє та співвідноситься, але повністю не співпадає з об’єктом пізнання. Під предметом слід розглядати ту сторону об’єкту, на яку спрямована пізнавальна діяльність науки.

Змістовними щодо розмежування об’єкту та предмету науки є напрацювання В.С. Нерсесянца, який вважає, що об’єкт – це те, що ще підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів відповідної науки. В процесі наукового вивчення вихідні емпіричні знання про об’єкт доповнюються теоретичними знаннями, тобто системою понять про основні сутнісні властивості, ознаки і характеристики об’єкта дослідження, про закономірності його ґенези, функціонування і розвитку. Наукове (теоретичне) пізнання являє собою творчий процес глибокого пізнання об’єкта вивчення в мисленні, у створенні його уявного образу (моделі) у вигляді визначеної системи понять про сутнісні властивості даного об’єкта. Ці вихідні сутнісні властивості об’єкта (в їх поняттєвому вираженні) і є предметом науки [25, с. 3].

О.М. Лисенко зазначає, що поняття «предмет дослідження» та «об’єкт дослідження» хоча й тісно співвідносяться між собою, проте повністю не співпадають. Поняття об’єкта, на її думку, є ширшим від поняття предмета. Якщо поняттям «об’єкт» охоплюються явища зовнішнього світу, на які поширюється пізнання і практичний вплив суб’єктів, людей, то поняття «предмет» складає та частина, сторона, той чи інший аспект об’єкта, що досліджується даною наукою. Об’єкт може бути спільним для ряду наук, предмет же однієї науки може співвідноситися з предметом іншої [18, с. 49].

Таким чином, категорія «об’єкт дослідження» є ширшою, ніж його предмет, та являє собою ту сферу об’єктивної реальності, що підлягає науковому з’ясуванню за допомогою методологічного інструментарію пізнавальних методів, підходів, засобів та принципів. Відповідно під предметом дослідження слід розглядати те, що безпосередньо з’ясовується, досліджується чи розглядається в межах об’єкту пізнання.

Викладена вище характеристика об’єкта та предмета дослідження  є методологічною основою визначення об’єкта та предмета систематизації законодавства В контексті викладеного слід більш ґрунтовно з’ясувати поняття правового акту – документу та його різновидів.

Слово «акт» в перекладі  з латинської (actus – дія, actum –  документ) – 1) дія, вчинок особи; 2) документ, який видається державним органом, органом місцевого самоврядування, посадовою особою або громадською організацією у межах її компетенції: закон, указ, постанова, наказ, розпорядження тощо [38, с. 74].

Звернувшись до визначення правових актів, необхідно відзначити, що в юридичній науці існують різноманітні підходи щодо визначення їх змісту.

Так, на думку С.С. Алексеева, правові акти необхідно розглядати як багатоаспектну юридичну категорію, що включає: