Поняття та способи систематизації законодавства

Таким чином, як підсумок зазначимо, що інкорпорація – це впорядкування  нормативних актів без переробки  їх змісту, тобто та форма систематизації, що здійснюється поза правотворчим процесом.

2.2. Консолідація законодавства

З часом у будь-якій розвинутій правовій системі утворюється  значна кількість (інколи десятки і  сотні) нормативних актів, що мають  один і той же предмет регулювання. Приписи таких актів часто  повторюються, а інколи містять явні суперечності. У зв'язку з цим виникає потреба ліквідації множинності нормативних актів, їх укрупнення, створення своєрідних «блоків» законодавства. Один із шляхів подолання такої множинності – консолідація законодавства. Це така форма систематизації, у процесі якої десятки, а інколи і сотні нормативних актів з одного і того ж питання об'єднуються в один укрупнений акт. Такий акт затверджується правотворчим органом в якості нового, самостійного джерела права, а старі розрізнені акти визначаються такими, що втратили силу. Зрозуміло, що підлягають об'єднанню приписи однакової юридичної сили.

Консолідація – це своєрідний вид правотворчості, особливість  якого полягає в тому, що новий, укладений акт не змінює змісту правового  регулювання, не вносить зміни і новели в чинне законодавство [29, с. 101].

У процесі підготовки консолідованого акта всі норми  попередніх актів розміщуються у  певній логічній послідовності, розробляється  загальна структура майбутнього  акта. Здійснюється певне редагування, зовнішнє оброблення приписів з тим, щоб всі вони викладалися єдиним стилем, використовувалася уніфікована термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, коректується застаріла термінологія, норми близького змісту об'єднуються в одну статтю (пункт).

Світова практика прийняття  укрупнених актів досить широка. У  Великобританії, наприклад, видаються  десятки такого роду актів, що об'єднують  акти парламенту, прийняті з одного і того ж предмета регулювання  за весь тривалий час його існування. У кінці XIX ст. англійський парламент прийняв спеціальний закон про консолідацію статутного права. У Франції широко розвинуте прийняття так званих кодексів, що об'єднують нормативні приписи з одного і того ж питання. Видані, наприклад, такі консолідовані акти, як Кодекс шляхів громадського користування, Кодекс ощадних кас та інше [29, с. 105].

Роботу зі створення  якісно нової правової системи України, суттєвого оновлення всіх основних сфер регулювання необхідно проводити  таким чином, щоб у майбутньому  не виникала проблема ліквідації множинності нормативних актів з одного питання. Завдання об'єднання, укрупнення нормативних актів, що забезпечують компактність правового регулювання, усунення прогалин, протиріч між чинними нормами було актуальним і раніше. Практика підготовки і прийняття укрупнених, консолідованих актів здійснювалася в минулі роки в сфері регулювання питань сільського господарства, податкообкладання, адміністративної відповідальності тощо.

Ревізія всього масиву чинних актів повинна знаходити вираз  як у скасуванні застарілих актів та їх частин, внесенні в них відповідних змін, так і в об'єднані чинних норм з різних актів, від яких залишилися лише окремі фрагменти у виданні укрупнених актів з певних питань. Тому завдання консолідації чинних актів, укрупнення законодавчих блоків, що вбирають в себе декілька (інколи десятки) чинних актів з одного питання, сьогодні стає одним з пріоритетних напрямів упорядкування законодавства

Таким, чином виходячи з вище наведено можна зазначити, що консолідація – це спосіб систематизації нормативних актів, за допомогою якого велику кількість нормативних актів з одного і того самого питання чи споріднених питань об’єднують в один укрупнений нормативний акт, який набуває чинності, а акти, на підставі яких він створювався, втрачають силу.

2.3. Кодифікація законодавства

Термін «кодифікація»  був введений у науковий обіг І. Бентамом. Словник іншомовних слів визначає кодифікацію (термін походить від слів «соdех» та «facere» і означає створення зведеного закону), як систематизацію законів держави за окремими галузями права, як правило, з переглядом та відміною застарілого законодавства [31, с. 239].

Кодифікацію законодавства  можна розглядати в двох площинах: по-перше, як самостійну галузь науки, що розвивається на емпіричному ґрунті; по-друге, як вид, форму правотворчої діяльності, яка, зрозуміло, відбувається на науковій основі [10, с. 24].

У Юридичному енциклопедичному словнику сказано, що кодифікація законодавства  – це форма систематизації законодавства, яка полягає в якісній переробці діючих юридичних норм, усуненні неузгодженостей і суперечностей правового регулювання, заповненні прогалин і в скасуванні застарілих норм [39, с. 176].

У сучасній юридичній  літературі кодифікація характеризується як форма систематизації, що припускає переробку норм права за змістом, а також їх систематизований, науково-обґрунтований виклад у новому законі (зводі законів, кодексі, основах законодавства та ін.) [16, с. 312]. У більш широкому змісті кодифікація розглядається як форма корінної переробки діючих нормативних актів у визначеній сфері відносин, спосіб якісного впорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості та компактності, а також розчистки нормативного масиву, звільнення від норм, що застаріли та не виправдали себе [20, с. 384].

Аналізуючи вищенаведені визначення, можна зробити висновок, що результатом кодифікації є  вдосконалення як форми, так і  змісту правового матеріалу, який внаслідок  значних перетворень здобуває ознак  єдності і узгодженості.

У процесі кодифікації  відбувається якісна переробка діючих юридичних норм, усуваються неузгодженості, дублювання, суперечності і прогалини у правовому регулюванні, скасовуються неефективні і застарілі норми. Значна кількість розрізнених нормативних актів замінюється зведеним, оновленим, ефективнішим у сучасних умовах. Така діяльність законотворців спрямована на упорядкування діючого законодавства на основі систематизації та оновлення правових приписів.

А.Н. Іодковський виокремлював вузьке і широке розуміння поняття кодифікації. На його думку, у вузькому розумінні – це технічна обробка й упорядкування нормативного матеріалу, а в широкому розумінні ця діяльність полягає у переробці, доповненні діючих законів, приведенні їх у відповідність з потребами пануючого в даному суспільстві класу. На думку вченого, кодифікація може здійснюватися у двох напрямках. Перший полягає у систематичній обробці чинних законодавчих актів з метою заміни діючого законодавства новоствореним законом (кодексом, статутом тощо), який регулює однорідну сферу суспільних відносин. Така діяльність, з точки зору А. Іодковського, і є «власне кодифікацією» [11, с. 30].

Другий напрямок вчений називає систематизацією або  інкорпорацією, який передбачає спрямування  кодифікаційної діяльності на упорядкування  чинного законодавства, зведення його до певної системи та усунення прогалин у праві, колізій між правовими нормами. При цьому результат змін, у тому числі і суто технічних, має бути санкціонований законодавчими органами [37, с. 29]. Схожу точку зору підтримували А. Ушаков, С. Щербаков та інші дослідники [10, с. 24].

Але чимало вчених (М. Строгович, С. Братусь, І. Самощенко, Д. Керімов та інші) вважали систематизацію загальним, більш ширшим, поняттям, яке визначає всю діяльність з упорядкування законодавства, однією з форм якої є кодифікація. Тобто, поняття систематизації та кодифікації співвідносяться як ціле і частка.

Л.Г. Крахмальник та І. Сабо визначальним у понятті кодифікації вважали те, що вона є особливим видом правотворчості [17, с. 19; 28, с.174]. Такий підхід спостерігається й у працях інших дослідників, які підкреслюючи думку, що кодифікація є особливим різновидом правотворчої діяльності, яка здійснюється з метою вдосконалення діючого законодавства шляхом прийняття звідних нормативних актів щодо регулювання визначеної галузі суспільних відносин, відстоювали її правотворчу роль [24, с.232-236].

Кодифікаційна діяльність, як і будь-яка інша правотворча  діяльність, переслідує певні цілі. Тому цілком очевидно, що вивчення та усвідомлення змісту кодифікації неможливе без  розуміння мети такої діяльності.

Причини, які зумовлюють кодифікацію, складні і різноманітні. Кожна кодифікація пов’язана  з історією, соціальними, політичними  і людськими обставинами, які  заповнюють ті географічні і часові межі, всередині яких вона проводиться. Не дивлячись на це, все ж можна систематизувати цілі кодифікації. У першу чергу, вона спрямована на вирішення юридично-технічних завдань, але разом з їх рішенням часто досягаються соціальні та політичні цілі [12, с. 214].

Загальною метою кодифікації, як і будь-якого іншого виду систематизації, є впорядкування нормативної основи права для зміцнення законності та правопорядку, підвищення правової свідомості громадян. А метою власне кодифікаційної діяльності є прийняття кодифікаційного акту, спрямованого на вдосконалення форми і змісту законодавства. Кодифіковані акти забезпечують чіткість та стабільність функціонування і розвитку певної галузі законодавства.

Зміст кодифікаційної діяльності розкривається через її функції, які визначаються її метою. Науковці функціями кодифікації називають основні прояви властивостей відповідного процесу, напрями його впливу на суспільні відносини, в яких проявляється її ціннісний аспект як суспільно-корисної діяльності [10, с. 26]. О. Рогач зазначає, що результатом діяльності суб’єкта кодифікації є розробка та прийняття кодифікаційного акту, який є не лише метою процесу кодифікації, але й визначає його функціональне призначення. Функції кодифікації можуть бути визначені як напрямки впливу на законодавство з метою його вдосконалення та підвищення ефективності [27, с. 10].

Серед науковців є  різні точки зору щодо визначення функцій кодифікації та їх класифікації. Так О. Рогач виділяє такі функції кодифікаційної діяльності: 1) вдосконалення форми законодавства через пошук оптимальних форм кодифікаційних актів, розробку класифікаційних властивостей актів кодифікаційного характеру, що, в свою чергу, надає можливість визначити особливості кодифікаційних актів, дослідити шляхи їх вдосконалення; 2) вдосконалення змісту законодавства з метою усунення прогалин в законодавстві, розбіжностей між окремими його нормами, ліквідації колізій, дублювань, скасування застарілих нормативно-правових приписів, вдосконалення діючих інститутів права; 3) стабілізація законодавства, яка виявляється у закріпленні у кодифікаційному акті, як результаті кодифікації, лише стабільних норм, розрахованих на достатньо тривалий період часу; 4) фундаментальна функція полягає в тому, що в ході кодифікаційних робіт розробляються нормативні приписи, які регулюють важливу, достатньо широку сферу суспільних відносин. У свою чергу, кодифікаційні акти, що містять ці приписи, зумовлюють ієрархію актів відповідної галузі, стають нормативною основою для створення внутрігалузевої системи [27, с. 11].

У працях В. Погорєлова подано інший перелік функцій кодифікації: правотворчу, фундаментальну, інтегративну, усунення дефектів у законодавстві, узагальнюючу, системоутворюючу, стабілізуючу, оптимізуючу [23, с. 9].

Різні підходи серед  науковців існують і щодо визначення об’єкта та предмета кодифікації. Новітня Юридична енциклопедія предметом кодифікації визначає правові приписи та юридичні інститути [39, с. 140].

С. Алексєєв предметом кодифікації вважає безпосередньо юридичні норми. Такий висновок ґрунтується на переконанні автора у перевазі правотворчості в процесі кодифікації над систематизацією [6, с. 254]. Д. Керімов зазначає, що при систематизації вдосконалюються та упорядковуються чинні в суспільстві правові норми – нормативно-правові акти [9, с. 8]. Є. Погорелов об’єктом кодифікації вважає певну групу нормативно-правових приписів, що мають спільний предмет правового регулювання [23, с. 9].

Різні підходи до визначення кодифікації поширюються і на класифікацію її видів. О.О. Ушаков виділяв наступні види кодифікації:

1) мінімальна кодифікація, яка передбачає проведення інкорпорації зі збереженням змісту правових актів, оскільки інкорпорація полягає лише у зовнішній обробці законів, та все ж зумовлює і оновлення застарілих норм. Такий вид кодифікації, на думку цього вченого, не створює нового права, а підтверджує дію старого права, але в новому джерелі права. Перевагою мінімальної кодифікації є досконаліша, доступніша та зручніша у використанні форма нормативних актів, що є результатом переробки законодавства. Крім цього, значення такого виду кодифікації полягає у тому, що вона створює підґрунтя для проведення інших, більш поглиблених видів кодифікації, підсумовуючи при цьому попередню діяльність законодавця. Результатами інкорпоративної кодифікації є зібрання законів та звід законів;

2) медімальна кодифікація, у процесі якої вирішуються певні нові завдання, переглядаються уже вирішенні, але разом з тим зберігається і старе законодавство. Результатом такої діяльності є оновлення, нова редакція прийнятих раніше законодавчих актів, до яких внесені нові положення. На думку автора, це підготовчий етап для проведення кодифікації.

3) максимальна кодифікація – найдосконаліший, з точки зору О.О. Ушакова, вид кодифікації законодавства. Її сутність – створення систематизованих законодавчих збірників, при формуванні яких законодавець має можливість створення нових правових норм за змістом та формою. Від попередніх видів кодифікації цей вид відрізняється тим, що її результатом є виникнення нового законодавчого акту, який тісно пов’язаний з існуючим в певній сфері законодавством, але, разом з тим, замінює його собою. Результатом максимальної кодифікації, як правило, є кодекс [35, с. 159].