Поняття та способи систематизації законодавства

Крім цього, О.О. Ушаков виділяв неофіційну та формальну кодифікацію. Результатами неофіційної кодифікації є хронологічні збірники законів, які видаються приватними особами, різними відомствами та установами (такі, що не мають офіційного характеру). Вони полегшують наукову і практичну діяльність, але не є джерелами права.

Формальна кодифікація  здійснюється законодавчими органами і пов’язана з офіційним впорядкуванням діючого законодавства. Вона, не створюючи нових правових приписів, підвищує зручність користування діючих джерел. Видами формальної кодифікації автор називав ревізію, консолідацію, річні зібрання законів та ін. [35, с. 160].

Думку про неофіційну та офіційну кодифікацію висловлює і Р. Кабріяк, який вважає, що кодифікація є відповіддю на потребу у правовій невизначеності. На його думку, ця потреба спочатку задовольняється методами суто суспільними: перші кодифікації мають неофіційне походження. Найчастіше вони є результатом зусиль суддів, адвокатів, які прагнуть систематизувати правові норми, щоб полегшити їх застосування та розповсюдження, або просто впорядкувати. Кожен кодифікатор має свій власний метод систематизації джерел права: у хронологічному порядку чи створення певного систематичного плану. Зростання кількості приватних кодифікацій, спрямованих на впорядкування одного і того ж набору правових норм, найчастіше не призводить до спрощення діючого права, але головним недоліком неофіційних кодифікацій, на думку автора, є відсутність примусової сили: їх застосування обумовлено виключно бажанням практиків. Такі неофіційні кодифікації є підґрунтям для розвитку кодифікацій офіційних, у результаті яких приймається єдиний кодекс, офіційний, автентичний, обов’язковий для виконання, за необхідності позбавлений застарілих та суперечливих правових норм або складений переважно з нових приписів [12, с. 130].

Звичайно, більшість дослідників  вважають, що кодифікація може бути тільки офіційною і має здійснюватися виключно уповноваженими органами.

Крім вказаних класифікацій, у юридичній літературі виділяють  загальну кодифікацію, під якою розуміють  прийняття серії кодифікаційних актів з усіх основних галузей  законодавства; галузеву кодифікацію, яка охоплює законодавство певної галузі; спеціальну (комплексну) кодифікацію, що передбачає видання нормативно-правових актів, які регулюють той чи інший інститут [27, с. 11].

Отже, підсумовуючи все вище наведене, відмітимо, що кодифікація законодавства – це форма докорінного перероблення чинних нормативних актів в певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості й компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе. У процесі кодифікації відбувається якісна переробка діючих юридичних норм, усуваються непогодженості, дублювання, суперечності і прогалини в правовому регулюванні, скасовуються неефективні та застарілі норми. На зміну великому масиву нормативних документів, що діяли раніше, приходить новий, єдиний зведений акт, виданням якого досягається чіткість і ефективність правового регулювання суспільних відносин. Крім того, якісна класифікація та систематизація норм дозволяє вчасно виявити прогалини у правовому матеріалі, колізії, суперечності у приписах і визначити шляхи вдосконалення діючого законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок проведеного  дослідження на тему: «Поняття та способи систематизації законодавства», зазначимо його основні результати, а саме:

1. Під систематизацією законодавства розуміють діяльність щодо його удосконалення шляхом впорядкування змісту і форми законодавства та зведення всіх чинних нормативно-правових актів у цілісну, внутрішньо і зовнішньо узгоджену систему.

2. Систематизація законодавства: виявляє й усуває неузгодженості, протиріччя, прогалини в праві (дефекти законодавства); підвищує ефективність законодавства; робить законодавство більш доступним інформаційно (більш зручним для користування, полегшує пошук потрібної норми); робить законодавство більш доступним інтелектуально (полегшує з'ясування змісту норм).

2. Об’єктом систематизації законодавства є правові акти як юридичні документи. Предметом систематизації законодавства є частина об’єкта – нормативно-правові акти, що містять загальнообов’язкові правила поведінки та підлягають упорядкуванню. Розмежування об’єкту та предмету систематизації законодавства, з одного боку, має важливе значення для визначення нормативно-правових актів, що підлягають упорядкуванню, а з іншого – має на меті удосконалити поняттєво-категорійний апарат теорії держави і права загалом, теорії систематизації законодавства зокрема.

4. До способів систематизації законодавства відносять: 1) інкорпорацію; 3) консолідацію; 4) кодифікацію.

5. Інкорпорація – це такий спосіб систематизації законодавства, коли нормативні акти певного рівня об'єднуються повністю або частково у різного роду збірники чи зібрання у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному). Особливість інкорпорації полягає в тому, що будь-які зміни у змісті актів, поміщених в збірники, звичайно, не вносяться і зміст правового регулювання по суті лишається незмінним.

6. Консолідація законодавства – це спосіб систематизації нормативних актів, за допомогою якого велику кількість нормативних актів з одного і того самого питання чи споріднених питань об’єднують в один укрупнений нормативний акт, який набуває чинності, а акти, на підставі яких він створювався, втрачають силу.

7. Кодифікація законодавства – це форма докорінного перероблення чинних нормативних актів в певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості й компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе. Особливість кодифікації полягає в тому, що на підставі аналізу попередніх нормативних актів з певної сфери створюється новий нормативний акт (кодекс), який спрямований на заміну попереднього законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Положення про порядок здійснення обліку та систематизації законодавства в органах та установах юстиції України, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 15.04.2004 № 31/5 // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zckon1.radagov.Uc/cgi-bin/lcWs/mcin.cgi?nreg=v31-5323.
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним» від 23.04.2001 № 376 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст. 747.
4. Указ Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів» від 27.06.1996 № 468/96 // Урядовий кур’єр. – 1996. – 4 липня. – № 122-123.
5. Актуальні проблеми теорії держави та права: навчальний посібник / С.М. Тимченко, С.К. Бостан, С.М. Легуша, Н.М. Пархоменко, Т.О. Пікуля, Н.В. Пронюк. – К., 2007. – 370 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 2 / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1982. – 553 с.
7. Василенко А.В., Галаган И.А. К проблемам теории правоприменительных отношений / А.В. Василенко, И.А. Галаган // Государство и право. – 1998. – № 3. – С. 12-19.
8. Васильев Р.Ф. О понятии правового акта / Р.Ф. Васильев // Вестник Московского университета. Сер. 11: Право. 1998. – № 5. – С. 10-25.
9. Вопросы кодификации советского права: сборник статей / отв. ред. Д.А. Керимов. – 1957. – Вып. 1. – 120 с.
10. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії, методології та теорії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В.К. Грищук; Київськ. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 1992. – 50 с.
11. Иодковский А.Н. История советской кодификации / А.Н. Иодковский // Вопросы кодификации: сборник науч. статей. – М., 1957. – С. 29-30.
12. Кабрияк Р. Кодификации / Р. Кабрияк; пер. с фр. Л.В. Головко. – М.: Статут, 2007. – 476 с.
13. Керимов Д.А. Законодательная техника / Д.А. Керимов. – М.: Норма-Инфра, 1998. – 127 с.
14. Кодифікація законодавства України: теорія, методика, техніка / Ю.С. Шемшученко, О.І. Ющик, Л.М. Горбунова та ін. / За заг. ред. О.І. Ющика. – К.: Парламентське видавництво, 2007. – 208 с.
15. Корельский В.М. Теория государства и права: учебник [для юридических вузов и факультетов] / В.М. Корельский, В.Д. Перевалов. – М.: Издательская группа Инфра-М- НОРМА, 1997. – 570 с.
16. Корнієнко П.С. Правознавство: навч. посіб. / П.С. Корнієнко. – К.: Четверта хвиля, 2011. – 559 с.
17. Крахмальник Л.Г. Кодификация исправительно-трудового законодательства / Л.Г. Крахмальник. – М.: Юрид. лит-ра, 1978. – 199 с.
18. Лисенко О.М. Порівняльне правознавство як наука та його місце в системі юридичних наук: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.М. Лисенко. – К., 2001. – 169 с.
19. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою) / Л.А. Луць. – К.: Атіка, 2010. – 412 с.
20. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. – Т. 2. – 528 с.
21. Оксамытный В.В. Теория государства и права / В.В. Оксамытный. – М.: Изд-во «ИМПЕ-ПАБЛИШ», 2004. – 480 с.
22. Пархоменко Н.М. До питання про визначення правових актів в теорії права / Н.М. Пархоменко // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 14. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 38-45.
23. Погорєлов Є.В. Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 «Теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень» / Є.В. Погорєлов; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2000. – 18 с.
24. Правотворчество в СССР / А.В. Мицкевич, А.С. Пиголкин, С.А. Пяткина и др.; под ред. А.В. Мицкевича. – М.: Юрид. лит., 1974. – 319 с.
25. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2004. – 684 с.
26. Проблемы теории государства и права. Учебное пособие / А.Г. Бережнов, А.П. Глебов, А.А. Кененов, С.А. Комаров и др.; Под ред.: М.Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2001. – 730 с.
27. Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в системі законодавства України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 «Теорія та історія держави і права, історія політичних і правових учень» / О.Я. Рогач; Київськ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 18 с.
28. Сабо И. Социалистическое право / И. Сабо; под ред. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1964. – 396 с.
29. Систематизация законодательства в Российской Федерации / Под ред. А.С. Пиголкина. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 382 с.
30. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник / О.Ф. Скакун; пер. с укр. – Х.: Эспада, 2007. – 840 с.
31. Словарь иностранных слов / [18-е изд., стер. ] – М.: Русский язык, 1989. – 624 с.
32. Теліпко В.Е. Загальна теорія держави і права. Навч. посіб. / В.Е. Теліпко. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 576 с.
33. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
34. Теорія держави та права. Навчальний посібник / Р.А. Ромашов, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша, Г.Н. Муртазаєва / За заг. ред. професора Р.А. Ромашова та старшого наукового співробітника Н.М. Пархоменко. – К.: КНТ, 2007. – 556 с.
35. Ушаков А. А. Методологические основы и законодательный метод в советском правотворчестве / А.А. Ушаков // Ученые записки Пермск. ун-та: Юридические науки. – 1966. – Вып. 147. – С. 110-185.
36. Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 894 с.
37. Чхиквадзе В.М. Вопросы кодификации: сборник науч. статей / В.М. Чхиквадзе, А.Н. Иодковский. – М.: Госюриздат, 1957. – 247 с.
38. Юридический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – 528 с.
39. Юридична енциклопедія. В 6 т. / Редкол: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Українська енциклопедія», 1998. – Т. 1. – 794 с.