Правопорушення як вид неправомірної поведінки

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ

1. Поняття неправомірної поведінки

На жаль, в нашому суспільстві  переважає тенденція порушення норм права, оскільки більшість осіб не ознайомлені або не виявляють бажання для ознайомлення з чинним законодавством, а деякі спеціально "обходять" або "переступають" закон для досягнення своєї мети. Але так само мають місце випадки, коли норми права порушують не деликтоздатні особи. Згідно із законом їх дії не є правопорушенням у зв'язку з своєрідними (розумовими, психічними) відхиленнями. У такому разі з'являється суперечність з визначенням правопорушення. Таким чином, є необхідність в понятті неправомірної поведінки, яка включатиме як вид поведінку неделіктоздатних осіб.

Неправомірна поведінка  зародилася з появою правових держав. Але впродовж довгого часу автори виділяли тільки поняття правопорушення, а поняття неправомірної поведінки, як такої, не існувало, оскільки вважалося, що ці поняття є синонімами.

 Неправомірна поведінка – це така поведінка людини, яка повністю або частково суперечить нормам права. Вона є антиподом правомірної поведінки, яка, у свою чергу, є видом правової поведінки людини. Правова ж поведінка є видом загальної людської поведінки [5].

Неправомірна  поведінка здійснюється у сфері  права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є формою свавілля. Неправомірна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

     З  точки зору теорії юридичних  фактів неправомірна поведінка  відноситься до суспільно шкідливих  життєвих обставин. Їх шкідливість  виявляється у тому, що вони  спроможні здійснити такі зміни  в функціонуванні суспільних  відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства.

2. Види неправомірної поведінки

В свою чергу, неправомірна поведінка поділяється на правопорушення та об'єктивно-протиправну поведінку.

Правопорушення –  це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе противоправне діяння деліктоздатної  особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність [6, c.179].

Воно має характерні лише йому риси:

– правопорушення - це завжди визначені діяння, яке  знаходиться під постійним контролем волі і розуму людини. Це вольові, усвідомлені діяння, які проявляються в діях чи бездіяльності людини.

     Проте неможна розглядати в якості ознак риси характера, образ думок або особливі якості людини. Але, якщо вони проявляються в конкретних протиправних діяннях – діях чи бездіяльності, наступають юридичні наслідки.

     Не можна покарати людину за її думки, релігійні або інші погляди. Про це К.Маркс відмітив, що "закони, які роблять головним критерієм не дії, як такові, а образ думок діючої особи, – це не що інше, як позитивні санкції беззаконня";

– протиправність являє собою наступну важливу ознаку правопорушення. Конкретним вираженням протиправності діяння можуть бути або порушення заборони, прямо встановленої в законі чи іншому нормативно-правовому акті, або невиконання обов'язків, покладених на суб'єктів права законом чи на укладеному на його основі договором.

     Говорячі про правопорушення і виділяючі таку його ознаку, як протиправність можна сказати, що –це не просто порушення закону, а посягання на ті життєві умови, які породили закон. Діяння протиправне, якшо воно являє собою невиконання юридичних обов'язків або взловживання правом, тобто якщо воно правом заборонене [7, с. 706]. ж

     Але з цього є деякі винятки. Так, в адміністративному праві є таке поняття, як обставини, що виключають адміністративну відповідальність, а в кримінальному праві обставини, що виключають злочинність діяння. Воно полягає в тому, що особа хоч і порушує заборони, правові приписи, але в деяких випадках, при певних обставин, її протиправне діяння розглядається не як правопорушення, а як межі необхідної поведінки, тобто це така поведінка особи, яка вважається найбільш доцільною в даній ситуації, яка полягає в тому, що хоч і завдається шкода охоронюваним об’єкт чи певним особам, але цим самим вона відвертає більшу небезпеку, яка загрожує суспільним інтересам чи навпаки, слугує профілактикою правопорушень (наприклад, затримання особи, що вчинила злочин) [7, c. 707]. Так, наприклад, в п. 1 ст. 36 Кримінального кодексу України сказано, що "необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони" [8]; 

• наступною ознакою є наявність вини. Правопорушенням слід вважати лише те діяння, яке вчиняється навмисно або по необережності. Іншими словами вчинене по вині особи.

– правопорушення вчиняється деліктоздатними особами, тобто такими особами, які здатні керувати своєю волею і поведінкою, усвідомлюють свої протиправні діяння і здатні нести відповідальність за їх наслідки.

Деліктоздатність  визначається в законах та інших  нормативно-правових актах. Деліктоздатними  вважаються всі осудні особи, які  досягли певного віку.

Відсутність хочаб  однієї ознаки забороняє розглядати конкретну поведінку особи, як правопорушення.

Через природні, соціальні і психологічні чинники в нашому суспільстві все частіше стали зустрічатися випадки здійснення суспільно протиправного або небезпечного діяння не деліктоздатними особами (оскільки такі осіб стає все більше). Дане діяння не є правопорушенням, а є об'єктивно-протиправним, оскільки не містить в собі вини і не спричиняє юридичну відповідальність. Отже, воно є видом неправомірної поведінки.

Об'єктивно-противоправна поведінка – це суспільно небезпечна або шкідлива поведінка, яка характеризується наявністю неделіктоздатного суб'єкта, що виключає для цього суб'єкта юридичну відповідальність. Тобто суб'єктом такої поведінки має бути неделіктоздатна особа.

Таким чином, неправомірна поведінка включає в себе правопорушення і об'єктивно-протиправну поведінку.  Які в свою чергу відрізняються наявністю, у першому, чи відсутності, у другому, деліктоздатності особи. У випадку, якщо особа не деліктоздатна, то її дія не може кваліфікуватися як правопорушення. 

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ

 2.1.Поняття правопорушення

 Існує багато різноманітних думок щодо визначення терміну правопорушення. Лазарев В.В. визначає правопорушення як винне протиправна і врідоносна повідинка деліктоздатних осіб, яка тягне за собою юридичну відповідальність [9, с.340].

Венгеров А. Б. вважає, що правопорушення має противоправний характер та спрямоване проти різних інтересів, які охороняються державою, а саме: особистих, суспільних, державних та інших. Воно може спричиняти цим інтересам фізичну, майнову, моральну, соціальну, духовну шкоду [3, c. 463].

Проте, на нашу думку, найбільш повним є візначення, яке дає А.С.Васильєв "Правопорушення - це противопране суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що заподіює шкоду інтересам суспільства, держави і особи, за здійснення якого державою передбачено застосування заходів юридичної відповідальності до правопорушника" [10, с.329].

Виходячи з усіх цих  понять можна визначити, що правопорушенню властиві наступні ознаки:

1. має ппротиправний, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, являє собою порушення заборон, зазначених у законах та підзаконих актах, зловживання суб'єктивним правом, перевищення компітенції;
2. має суспільно шкідливий або суспільно небезпечний характер. Така ознака характеризується небажаністю для суспільства, держави чи особи, передбачає настання негативних наслідків, які можуть настати як безпосередньо, так і у майбутньому. Ступінь суспільної небезпечності чи шкідливості може бути різним та знаходить своє відображення у негативній реакції з боку держави та відповідно до вимог правової норми. Ряд авторів виділяють дві сторони суспільної небезпеки: по-перше, це характер суспільної небезпеки, як якісна оцінка шкідливості вчинку, що базується на об'єкті правопорушення; по-друге, це ступінь суспільної небезпеки, тобто розмір спичиненої правопорушенням шкоди [11, с. 368]. Дещо іншої позиції дотримується М. Абдулаєв та С. Комаров, які вважають, що суспільна небезпечність правопорушення є якісною характеристикою суспільної скідливості правопорушення. На думку цих авторів, всі правопорушення є суспільно шкідливі, але тільки частина з них є суспільно небезпечними [12, c. 452];
3. виражається у поведінці у вигляді дії (крадіжка, розбій) або бездіяльності (залишення особи у безпорадному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявляються, не визначаються чиним законодавством як противоправні;
4. має свідомо-вольовий характер, тобто у момент скоєння залежить від волі та свідомості учасників, здійснюється ними добровільно;
5. є виним діянням. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння та його наслідків. Згідно з цим, якщо в поведінці людини відсутня вина, то ця поведінка не буде правопорушенням, хоч і може бути за своїми ознакими дуже на нього схожа;
6. причинний зв'язок між діянням та спричиненими наслідками [11, с. 488];
7. правопорушення є діянням карним, тобто тягне за собою застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлення майнового або організаційного і матеріального характеру [12, c. 330-331].

Відсутність цих ознак  забороняє розглядати конкретну поведінку особи, як правопорушення.

2. Види правопорушення

Види правопорушень  розрізняються між собою за такими критеріями:

1. ) за ступенем суспільної шкідливості:
• злочин;
• проступок;
2. ) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права:
• адміністративні;
• цивільні;
• дисциплінарні;
• конституційні;
• матеріальні;
• процесуальні;
• міжнародні;
• та інші;
3. ) за колом осіб:
• особові;
• колективні.

За ступенем суспільної шкідливості правопорушення поділяються на  проступки та злочини.

Злочин – це передбачене  і заборонене кримінальним законодавством протиправне суспільно небезпечне винне і карне діяння ( дія чи бездіяльність), яка спичиняє чи може спричинити істотну шкоду певним охоронюваним державою суспільним відносинам – державному і суспільному ладу, політичній, економічній та соціальній системам, правопорядку, власності, життю, здоров'ю, правам і свободам особи [13, с. 366].

За своїм характером усі злочини є кримінальними, саме тому їх різноманітний перелік надається у Кримінальному кодексі України. Також у цьому кодексі зазначена й відповідальність за скоєні злочини.

Виходячи з цього, злочини мають такі ознаки:

1. Злочин — це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), визнане суб'єктом злочину ч. І ст.11 КК України, злочин є суспільно-небезпечним діянням. Якщо у зв’язку з малозначністю те чи інше діяння не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, то воно не визнається злочином, про що вказано у ч. 2 ст. 11 КК України . Тобто наявність чи відсутність суспільної небезпеки – цеголовна ознака, за якою злочин відрізняється від інших правопорушень.
2. Злочин — це діяння, передбачене кримінальним законом, тобто кримінально-протиправне діяння. Отже, злочином може бути визнано лише таке діяння, за яке закон встановлює кримінальну відповідальність. Проте діяння, які ставлять загрозу (небезпеку) для суспільства але не передбачені кримінальним законом, то такі діяння не є злочинами.

Також до цих ознак  необхідно додати обставини, які вказані в КК України, які викликають суспільну небезпеку:

• необхідна оборона;
• уявна оборона;
• крайня необхідність;
• затримання особи, що вчинила злочин;
• фізичний чи психічний примус;
• виконання наказу або розпорядження;
• діяння, пов’язане з ризиком;
• виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
3. Злочин – це діяння винне, тобто вчинене з умислом чи з необережності. Ст. 23 КК України вказує, що вина – це психічне ставлення особи до вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Тут названо дві її форми – умисел та необережність. Зміст же ознак умислу та необережності розкриває ст.24 та ст.25 КК України .
4. Злочин – це діяння кримінальне каране, тобто за його вчинення передбачається покараня.