Правопорушення як вид неправомірної поведінки

Для того, щоб діяння було визнане злочином, потрібна наявність  усіх чотирьох ознак у сукупності Відсутність однієї з цих ознак передбачає неможливість вважати скоєне злочином, через це може наставати не кримінальна відповідальність, а інший вид відповідальності.

Злочини поділяються  на умисні та вчинені з необережності.

Згідно ст. 24 КК України, злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно ст. 25 КК України, злочин вважається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або ж не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча могла і повинна була їх передбачити.

Таким чином, злочин –  це передбачене КК України суспільне  небезпечне, кримінально протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), за яке передбачається покарання.

Проступок – це вид правопорушення, який відрізняється від злочину тим, що дія (бездіяльність), створююча проступок, суспільно шкідлива, але не визначається законом суспільно небезпечною [14, c.467].

Проступки-делікти (лат. delictum – проступок) – правопорушення, які   завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності [15, с. 152] .

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян,  на  встановлений  порядок управління  і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом,  настає,  якщо  ці  порушення  за  своїм  характером  не  тягнуть за собою  відповідно до закону кримінальної відповідальності [16].

Адміністративні правопорушення поділяються на умисні та на вчинені з необережності.

Згідно із ст.10 цього  ж кодексу, адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала  протиправний характер своєї дії  чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно зі ст.11 КпАП адміністративне  правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, Але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити .

Згідно із ст.12 цього  ж кодексу адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Особа, яка діяла в  стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані  неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності [16].

Залежно від об'єкта посягання адміністративних правопорушення поділяються на різні види. Їх перелік дає Особлива частина Кодексу України про адміністративні правопорушення: правопорушення проти особи, прав і свобод громадян, порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, порушення на транспорті, в галузі дорожнього господарства і зв’язку, порушення громадського порядку та громадської безпеки.

Адміністратиний ті дисциплінарний проступки схожі між собою, через це необхідно виділити ознаки, якими адміністративний проступок відрізняється від дисциплінарного:

- його може скоїти фізична особа – громадян України, інохемець чи особа без громадянства, а дисциплінарні тільки робітник, службовець, тобто робітник конкретної установи, організації, підприємства.

- порушує спільні відносини, що складаються у сферах державного управління  (правила дорожного руху, правила торгівлі), а дисциплінарний – внутрішній розпорядок підприємства, установи, організації.

- тягне за собою адміністративні санкції  (штраф, позбавлення спеціального права та інші), а дисциплінарний проступок тягне за собою дисциплінарні санкції ( зауваження, догану, звільнення та інші) [17, c.459] .

Цивільні правопорушення (проступки) – це суспільно небезпечні протиправні проступки, що полягають в порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, які складаються між суб'єктами права і представляють для них матеріальну або духовну цінність.

Цивільна провина передбачається нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права [18, c. 334].

Об'єктивна сторона цивільного правопорушення визначається ст.440 ЦК України:

а) шкода;

б) протиправна поведінка;

в) причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою.

 Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою).

Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах.

Моральною є шкода, яка не має  економічного змісту [19, c.243].

Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушення, ст. 440 ЦК України передбачає майнову шкоду, внаслідок якої до складу правопорушення входить лише майнова шкода. Її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного правопорушення.

Протиправність поведінки —  це невиконання юридичного обов’язку, встановленого нормою права. Протиправність завжди виявляється у конкретних формах і поза ними не існує. Форми протиправної поведінки безпосередньо пов'язані з формами юридичних обов'язків: активний обов'язок і пасивний обов'язок. Відповідно до форми юридичних обов'язків, протиправність виступає у формі дії і бездіяльності [20, c.278].

Формою протиправної поведінки є протиправна дія (поведінка, що заборонена законом). Другою формою протиправної поведінки є протиправна бездіяльність, якій відповідає юридичний обов'язок в активній формі — обов'язок виконати необхідні дії.

 Причинний зв'язок як елемент  цивільного правопорушення виражає  зв'язок протиправної поведінки  і шкоди, що настала, при  якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Встановлення  причинного зв'язку між протиправною  поведінкою і шкодою дає можливість визначити суб’єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка спричинена лише її поведінкою.

 Вина відповідно до функції,  яку вона виконує у структурі  правопорушення, у цивільній літературі  визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків.

Визначають дві форми вини —  умисел і необережність, яка в  свою чергу поділяється на просту і грубу, що має значення при визначенні розміру відшкодування [21, ст. 454].

          В залежності від характеру  цивільно-правового порушення розрізняють:

договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору, другі – з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

1. Від цивільного правопорушення слід відрізняти невинне нанесення шкоди (ст.454 ЦК Укр.), порушення майнових прав внаслідок правомірних дій –рятування майна (ст.472 ЦК).

Дисциплінарне правопорушення (проступок) – це порушення норм чи правил, що встановлюють визначений порядок діяльності колективів, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, тобто порушення трудової, виробничої, службової, навчальної дісципліни. Наприклад, запізнення на роботу, невиконання розпоряджень адміністрації, недотримання технологій виробництва (протиправне невиконання або неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків, за яке щодо нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення) та ін. [16, c. 457].

При порушенні працівниками трудової дисципліни власник або уповноважений ним орган відповідно до ст.147 КЗпП України може застосовувати лише один з таких заходів стягнення як догана або звільнення [22, ст.147].

Дисциплінарне стягнення  застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи перебування його у відпустці (ст.148 КЗпП України).

Згідно із ст.150 КЗпП України  дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.

Конституційний проступок  – це невиконання або перевищення повноважень, порушення закріпленого конституцією порядку організації і діяльності органів державної влади і глави держави, органів місцевого самоврядування (наприклад, видання правового акту, що виходить за межі компетенції  і законів країни, зловживання владою, що не має ознак злочину тощо) [23, c. 323].

Матеріальний проступок - це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником [24, c. 425].

Процесуальний проступок – це порушення встановленої законом процедури здійснення правосуддя, проходження юридичної справи в правозастосовчому органі, винесення правозастосовчого акту [18, c. 325] .

Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) – це винне протиправне діяння суб’єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов’язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю [25, c. 240].

Міжнародний проступок – це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтоватиству. За ступенем суспільної загрози вони поділяються на:

• найтяжчі – злочини, які ставлять під загрозу світовий правопорядок у цілому (геноцид, підготовка та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни тощо);
• серйозні – правопорушення, які хоч не створюють безпосередньої загрози миру та безпеці, але все ж стосуєтьсяі ії суттєвих інтересів (забруднення довкілля, державне піратство, виробництво або передача іншій країні заборонених видів зброї);
• ординарні – праоворушення, які торкаються інтересів окремих держав (порушення кодонів виключної морської економічної зони, порушення угод щодо розподілу вордних ресурсів прикордонних річок чи озер) [23, с. 323].

Міжнародні правопорушення ( злочини ) урегульовані:

• статутом Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу (1945р.), який містить основний перелік міжнародних злочинів (наприклад, стаття 6). Також перелік злочинів був доповнений чотирма Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 р. та двома додатковими протаколами до них 1977 р.;
• у статуті Міжнародного трибуналу  для колишньої Югославії, прийнятому Радою безпеки ООН 25 травня 1993 р., у ст. 3 вказані військові злочини. В цьому ж статуту в ст.2 вказано про геноцид;
• питання про геноцид також регулюється Конвенцією про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього 1948 р.;
• злочини проти людства закріплені у Конвенції про незастосування строку давності до військових злочинів і злочинів проти людства 1968р.; у Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р. Також сюди можна віднести Конвенцію про рабство 1926 р. та додатковий протокол до неї 1956 р.

Колективними називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій [26].

Особовими є правопорушення вчинені конкретною особою.

Таким чином, правопорушення – це вид неправомірної поведінки деліктоздатної особи, дія чи бездіяльність, яка є суспільно небезпечною і за яку передбачена юридична відповідальність. Головною ознакою правопорушення є вина. Правопорушення поділяються за різними критеріями, такими як: ступень суспільної шкідливості (злочини і проступки), залежно від галузі права в якій вони скоюються (адміністративні, дисциплінарні, конституційні, міжнародні та інші), колом осіб (особові та колективні). Проте достатнього закріплення в законодавстві набули лише злочин (у кримінальному кодексі) та адіністративні правопорушення ( у кодексі про адміністративні правопорушення).

 

 

 

 

3. СКЛАД ПРАВОПОРУШЕНЬ

 

Поняття "правопорушення" і "склад правопорушення" дуже тісно взаємозв'язані, але не тотожні. Коли люди стикалися з різним родом шкідливих діянь, вони фіксували це в своїй свідомості та в законі. В законі вони записували ї багатогранні ознаки: риси суб'єкта діяння, самого діяння, відношення суб'єкта щодо скоєного, предмет посягання, а також наслідки скоєного антисоціального діяння. Тим самим поступово виділялись елементи, які складали зміст кожного соціально значущого вчинку людини. Узагальнення таких ознак призвело до появи загальнотеоретичної категорії складу правопорушення [29, c.700].