Правова та правомірна поведінка

Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових  обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій  і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками  є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої  діяльності державних і громадських  органів і організацій, посягають  на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права  і не пов'язані з виконанням службових  обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом  правопорушення є податкові проступки  — суспільне небезпечні протиправні  діяння, які порушують права і  законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена  юридична відповідальність.

Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові  проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають  у порушенні громадянами і  організаціями майнових і особистих  немайнових відносин, що складаються  між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну  цінність (наприклад, невиконання зобов'язань  за цивільно-правовим договором, поширення  чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові  проступки регулюються нормами  цивільного, сімейного, фінансового, аграрного  права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова  відповідальність носить значною мірою  правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового  порушення розрізняють:

— договірні  правопорушення — пов'язані з  порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового  договору;

— позадоговірні  правопорушення — пов'язані з  недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне  заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Від проступку  слід відрізняти злочин.

Кримінальний  злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне  діяння (дія або бездіяльність), яка  полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і  свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене  кримінальним законом, яке полягає  в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо  суспільне небезпечний проступок  не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо  проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня  суспільної небезпечності, він також  не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення  за сферами громадського життя:

у сфері  соціально-економічних відносин

у суспільно-політичній сфері 

у сфері  побуту і дозвілля

Правопорушення  за колом осіб:

особисті

групові (колективні)

Груповими називаються правопорушення, вчинені  об'єднанням дій членів групи, які  характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо  увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні  правопорушення — це дії або бездіяльність  суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні  правопорушення

міжнародні  делікти (проступки)

міжнародні  злочини 

(наприклад,  порушення торгових зобов'язань) 

(наприклад,  работоргівля, піратство, міжнародний  тероризм та ін.)

У кожному  із видів правопорушень можливі:

— рецидив  — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового  заходу за перше правопорушення;

- повторність  - вчинення нового правопорушення  до застосування примусового  заходу за перше правопорушення.

Крім  того, частина осіб, які вчинили  правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають  місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає  на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і  тих осіб (особливо хитливих), що знали  про їх вчинення.

Причини правопорушень:

1) фактори  суб'єктивного характеру — низький  рівень правової культури, правовий  нігілізм, омани в ціннісній орієнтації  особи в умовах розвитку ринкових  відносин (наприклад, кримі-налізація  економіки, що продовжується,  збільшення кількості збройних  нападів на банкірів, підприємців  і об'єкти охорони);

2) конкретні  суперечності в суспільстві, прояви  суспільної кризи, хиткість соціального  становища, розбіжності рівня  розвитку продуктивних сил і  потреб суспільства;

3) недоліки  в правотворчості і правозастосуванні:  суперечності нормативно-правових  актів, прогалини в законодавстві,  слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту), (див. докладніше в § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Однією  з характеристик суспільства  є правопорушність. Якщо правопорушення — це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність  — соціальне явище, яке являє  собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального  розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і  обумовленого ними розузгодження соціального  статусу індивіда. Суперечності між  потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження  статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює  замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає  владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці  використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в  її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності  в необхідних рамках є юридична відповідальність.

 

 

 

 

 

Розділ  II. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА

2.1 СКЛАД  І  ВИДИ  ПРАВОМІРНОЇ  ПОВЕДІНКИ

 

Склад правомірної  поведінки — це система ознак  поведінки, яка відповідає розпорядженням права.

Склад правомірної  поведінки 

Суб'єкт 

Суб'єктивна  сторона 

Об'єкт 

Об'єктивна  сторона 

- суб'єкти  права: фізичні та юридичні  особи, які визнані дієздатними і деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки та нести юридичну відповідальність

- внутрішнє  ставлення (зацікавленість, байдужість) суб'єкта права до своєї діяльності  та її результатів, визначення  якості вчинків з яких складається  поведінка, їх оцінка 

- явища  навколишнього середовища, на які  спрямовані правомірні вчинки: матеріальні  та нематеріальні блага, суспільні  відносини 

- зовнішня  форма вираження правомірних  вчинків: дія чи бездіяльність;  їх корисні результати; причинний  зв'язок між діяннями та їх  наслідками 

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної  поведінки:

Належна Можлива

(соціальне  необхідна) (соціальна допустима):

(захист  батьківщини, виконання — бажана (участь у виборах, трудових  обов'язків, додержання правил  дорожнього руху посадових осіб, вступ до шлюбу); та ін.)

— небажана (розлучення,страйк та ін.).

— закріплюється  в імперативдиспозитивних нормах як права, закріплюється, як правило, у  них нормах як обов'язки та забезпечується, крім як в інші способи, державним примусом. суб'єкта, а не як його обов'язки, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою.

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражається  в:

— дії;

- бездіяльності  (наприклад, відмова обвинуваченого  від дачі показань).

За особливостями  суб'єктивної сторони розрізняють  такі види правомірної (законослухняної) поведінки:

• активну;

• звичайну (звичну);

• пасивну (конформістську — її різновид);

• маргінальну.

Активна правомірна поведінка — це вид  правомірної поведінки, який полягає  в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією  своїх прав, обов'язків, компетенції  в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка —  це вид законослухняної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка  відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином  стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка — це вид  правомірної поведінки, який виявляється  в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна  позиція призводить до конформістської  поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки  інших (принцип: «роби так, як роблять  інші») — до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характеризується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи. Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

Реальні життєві відносини між людьми і їх організаціями мають різні  сторони і форми зовнішнього  виразу. Вони можуть бути моральними, політичними, національними, релігійними, у тому числі і правовими. Кожне суспільне  відношення є складним і багатогранним  явищем, яке може включати різні  елементи суспільних інтересів і  потреб. Одна з них охоплюється  правовим регулюванням, а інші - ні.

Звідси  витікає, що не всі суспільні відносини  і не в повному об'ємі можуть набувати юридичну форму. Правовідносини відображають той аспект конкретного  життєвого відношення між людьми, які визначаються нормами права. Більш того, не всі суспільні відносини  об'єктивно можуть бути юридичними. Відношення здатний прийняти правовий характер лише в тому випадку, якщо йдеться про акти поведінки, що мають  соціальну значущість. Коли ж справа торкається думок і відчуттів, що не відображають їх дії, говорити про  їх юридичну природу не можна.