Правовий акт: поняття, види, юридичні властивості. Юридичні акти в Україні

Форма № Н-6.01

 

 

Національний  університет біоресурсів і природокористування  України

 

КУРСОВА РОБОТА

з теорії держави  і права

(назва дисципліни)

на тему:   Правовий акт: поняття, види, юридичні властивості. Юридичні акти в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Київ − 2013 р. 

                                                  ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття правового акта. Види правових актів за формою вираження та за юридичною субординацією.

2. Правотворчість. Принципи правотворчості. Стадії правотворчості.

3. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових

актів.

4. Класифікація нормативно-правових актів за юридичною силою.

4.1. Поняття, юридичні властивості та види законів.

4.2. Поняття та вимоги до підзаконних нормативно-правових актів. Види підзаконних нормативно-правових актів.

4.3. Міжнародні договори.

5. Дія нормативно-правових актів, зокрема у просторі та за колом осіб.

6. Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча).

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          ВСТУП

Правовий акт, а особливо його вид - нормативний акт, є основною, а іноді єдиною формою (джерелом) права для багатьох держав із континентальною або романо- німецькою моделлю правової системи. Поширеність саме цієї форми права може бути пояснена можливістю чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст юридичних приписів та швидко довести до відома зацікавлених суб'єктів зміст нормативних приписів.

Нині в правознавстві домінує  точка зору, що основною формою встановлення правових норм є нормативно-правові акти органів держави. Другою за значущістю формою є правові договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.

Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішень відповідних  державних органів щодо встановлення, зміни або відміни норм права  та зовнішньою формою буття самих  цих норм. Тому значна увага приділяється їм як в загальній теорії права, так  і в окремих галузях юридичної  науки. Значною мірою це пояснюється  тим, що визначення поняття нормативно-правового  акта необхідно для вдосконалення  українського законодавства. Безпосереднє практичне значения поняття нормативного акта не вичерпується його значенням  для систематизації. Воно важливе  для підготовки проектів рішень державних  органів, для обліку діючого законодавства  в державних органах, для публікації законодавчих актів тощо.

Метою даної роботи буде проаналізувати поняття правового та нормативно-правового актів, а також проаналізувати види нормативно-правових актів за різними критеріями класифікації.

 

 

 

 

 

1. Поняття правового  акта.  Види правових актів  за формою вираження та за  юридичною субординацією.

Ще наприкінці XIX століття історик  В.О. Ключевський визначив акти, як «пам'ятники урядової діяльності та юридичні угоди»¹.

У словнику В.І. Даля «акт» (лат «actus») – взагалі всяка справджена дія; якщо в значенні паперу, то постанова, рішення, угода, свідоцтво, грамота, документ, лист; урочисті збори вченого товариства або стану, свято будь-якої установи; в драматичних творах – умовний відділ².

Велика  Російська Енциклопедія, спочатку проводячи відмінність між актом в інших галузях пізнання і актом правовим, визначає останній, як офіційний документ, що видається повноважним органом у заздалегідь встановленій формі, який породжує певні правові наслідки³.

Радянські лінгвісти С.І. Ожегов та Н.Ю. Шведова під актом розуміють: а) одиничну дію, а також окремий вчинок, б) закон, указ державних органів або постанова громадських організацій; в) документ, засвідчує що-небудь; г) урочисті збори з приводу будь-якої події⁴.

Доктор  юридичних наук Р.Ф. Васильєв розуміє правовий акт, як «волевиявлення уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини шляхом встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також встановлення (зміни, припинення) конкретних правовідносин, результати яких у вигляді велінь, звернень, угод і т. п. у встановлених законом випадках фіксуються у документальній формі (акті-документі)»⁵.

Російський правознавець, доктор юридичних наук С.С. Алексєєв вважає, що «правовий акт – це належним чином (словесно-документально) оформлене, зовнішнє вираження волі держави, її органів, окремих осіб, яка виступає в якості носія змістовних елементів правової системи – юридичних норм, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб»⁶.

Найбільш повно визначення правового акта дано Д. Мілковой, яка вважає, що юридичні акти – «це своєрідне буття правової нормативності (загальної, індивідуальної), по своїй суті вони представляють собою належним способом виражену (найчастіше особливим, словесно документальним) державну волю (респективна та індивідуально-правова воля в індивідуальних актах), спрямовану на досягнення певного юридичного ефекту за допомогою конституювання і закріплення в даних актах основних змістовних елементів правової системи»⁷.

Виходячи з курсу теорії держави  та права, як навчальної дисципліни, правовий акт - акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки правового акта:

1) виражає волю (волевиявлення)  уповноваженого суб'єкта права,  його владні веління;

2) має офіційний характер, обов'язковий  для виконання;

3) спрямований на регулювання  суспільних відносин;

4) встановлює правові норми,  а також конкретні правовідносини;

5) може бути актом-документом, зміст  якого фіксується у встановленій  законом документальній формі,  і актом-дією, за допомогою якого  виникає юридичний результат  (встановлення правових норм, їх  застосування і т.д.);

6) становить юридичний факт, що  спричиняє певні правові наслідки.

Види правових актів за формою вираження:

1) письмовий (акт - документ);

2) усний (заяви, розпорядження,  накази, вказівки);

3) конклюдентний (акт - дія).

Види правових актів за юридичною  субординацією:

— нормативні, що регулюють певну  сферу суспільних відносин і є  загальнообов'язковими;

— індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих  конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;

— інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, "обслуговують" нормативні акти.

Слід мати на увазі, що, крім зазначених класичних актів - нормативних, індивідуальних, інтерпретаційних - є акти змішаного нормативно-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і індивідуальних норм. Вони притаманні ряду правових систем романо-германського типу.

Є нетипові (спеціалізовані) акти - акти, що затверджують положення, правила  статутів, або акти, що складаються  з декларацій, закликів, звернень.

 

 

 

 

 

 

 

2. Правотворчість. Принципи правотворчості. Стадії правотворчості.

Правотворчість — це правова  форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Головне призначення правотворчості — встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо  або з її попереднього дозволу,  а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;

2) полягає у створенні нових  норм права або в зміні чи  скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому  акті-документі, який називається  нормативно-правовим актом;

4) відбувається відповідно до  правового регламенту, тобто процедури,  яка встановлюється правовими  нормами;

5) має конкретно-цільову і організаційну  спрямованість.

Правотворчість базується  на таких принципах:

• гуманізм. Цей принцип означає, що завданням правотворчого процесу є забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності у системі інших соціальних цінностей;
• демократизм, який означає, що у процесі правотворчості повинні враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості;
• поєднання національного і загальнолюдського. Цей принцип означає, що процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного народу у процесі його історичного розвитку, і, разом з тим, врахування національних традицій та особливостей не повинно суперечити загальнолюдським цінностям та ідеалам;
• науковість. Суть цього принципу полягає у тому, що у процесі правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин, об'єктивним потребам правового регулювання;
• законність. Цей принцип передбачає, що процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції;
• техніко-юридична досконалість. Суть цього принципу полягає у тому, що при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною практикою засоби правотворчої техніки.

Правотворчість, як процес, у результаті якого створюються  нові нормативно-правові акти (норми  права), складається з певних стадій. Першою стадією є підготовча стадія, яка включає у себе такі етапи: 1) виявлення потреби у прийнятті, зміні чи скасуванні правової норми  чи нормативно-правового акту; 2) прийняття  рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акту; 3) визначення кола осіб, які повинні  готувати проект, та його підготовка; 4) обговорення тексту проекту, його узгодження з зацікавленими органами та особами  та остаточне доопрацювання проекту. Друга стадія — це прийняття нормативно-правового акту (правової норми). Вона складається з наступних етапів: 1) внесення проекту нормативно-правового акту на обговорення відповідного компетентного органу (або подання на розгляд відповідної посадової особи); 2) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях); 3) прийняття нормативно-правового акту та його підписання. Третя стадія — це надання нормативно-правовому актові юридичної сили, або введення його в дію. Ця стадія складається, по суті, з одного етапу — обнародування, тобто доведення змісту нормативно-правового акту або правової норми до відома тих суб'єктів, дії яких він повинен регулювати.

Правотворчість не можна зводити  до законотворчості.

Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів  держави (в Україні — Верховної  Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках. Законотворчість — важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. Результат правотворчості — всі нормативно-правові акти: закони, укази, розпорядження, рішення та ін. Вони з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.

Правотворчість — один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм («оболонок») їх діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів.

Результатом правотворчості та основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт.

На жаль в Україні на законодавчому рівні  чітко не визначено поняття «нормативно-правовий акт». 

Більш вдале  визначення нормативно-правового акту було наведено у Наказі Державної  митної служби “Про затвердження Методичних рекомендацій про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування, обліку та зберігання нормативно-правових актів митних органів України” від 08.07.2003 р.  N441 (втратив чинність). Згідно пункту 1.4. зазначених методичних рекомендацій, нормативно-правовий акт (далі – нормативний акт) – це офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямовано на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи, розрахований на багаторазове застосування й дія якого не вичерпується одноразовим виконанням.

Чинне законодавство  містить ще визначення «нормативно-правовий акт». Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»  на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.