Правовий акт: поняття, види, юридичні властивості. Юридичні акти в Україні

З огляду на провідне місце, яке займають нормативні акти серед правових форм діяльності держави не викликає сумніву необхідність закріплення на законодавчому рівні (шляхом прийняття відповідного закону) вимог, яким мають відповідати нормативні акти, основних процедур їх розробки, прийняття та реєстрації.

У 2000 році в Україні мала місце спроба врегулювати  на законодавчому рівні процес створення  системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів.  Верховна Рада України схвалила Закон України “Про нормативно-правові  акти”, який визначав види і юридичну силу нормативно-правових актів; встановлював засади їх підготовки, прийняття та набрання чинності; їх тлумачення, обліку                    і систематизації; регулював порядок  усунення та подолання прогалин                                  і суперечностей. Однак на цей  Закон Президентом України було накладено вето, отже, питання законодавчого  врегулювання системи нормативно-правових актів залишається відкритим.

Отже, виходячи з курсу теорії держави та права, як навчальної дисципліни, нормативно-правовий акт  — це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

 Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2)  завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3)  приймається з дотриманням певної процедури;

4)  має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а)  вид акта (закон, указ, постанова);

б)  найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в)  заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта;

ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка  підписала акт;

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часопису «Офіційний вісник України»).

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і  виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового  акта:

1.  Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2.  Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено  початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко  нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3.  Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4.  Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

5. Частини — найбільші підрозділи  закону, містяться, як правило,  у кодексах. Так, Кримінальний  кодекс, Цивільний кодекс поділяються  на дві частини: Загальну і  Особливу.

Розташування норм права в статтях  нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься  в одній статті, чим полегшується  її ухвалення;

2)  у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3)  іноді в одній статті містяться декілька норм права.

У чому полягає відмінність між  нормативним актом та іншими правовими  актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права)?

По-перше, нормативно-правовий акт  містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує)  їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт  містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має  індивідуальну спрямованість. Він  стосується конкретної особи або  вирішення конкретної юридичної  справи (наприклад, пошкодження насаджень  заборонене — адресовано до всіх, а  Указ Президента призначити «такого-то»  головою обласної адміністрації  — це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому  немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, — це акт застосування норм права).

 

 

 

 

4.  Класифікація  нормативно-правових актів за  юридичною силою.

4.1.  Поняття,  юридичні властивості та види  законів. 

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються  на закони та підзаконні нормативно-правові  акти.

Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

Юридичні властивості  нормативно-правових актів: вони 
- є формально обов'язковим волевиявленням держави; 
- містять правила поведінки загального характеру; 
-     приймаються тільки певними державними органами (або у деяких випадках, передбачених законом, іншими суб'єктами); 
-         мають точно визначені зовнішні реквізити (ознаки);

- публікуються у спеціальних (офіційних) виданнях; 
-     поширюють свою чинність на певний час, певну територію, певне коло суб'єктів. За кожним з цих трьох «параметрів» чинності нормативно-правові акти (як і вміщувані в них юридичні норми) можуть бути класифіковані за певними видами.

Правила, за якими визначаються межі чинності нормативно-правових актів, встановлюються законодавством держави та міжнародними договорами.

Слід  зазначити, що в ієрархічній структурі  законодавства основну роль відіграє Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового  регулювання. Вони мають найвищу  юридичну силу, є першоосновою всього законодавства.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку  органом законодавчої влади або  на референдумі, володіє вищою юридичною  силою та регулює найбільш важливі  суспільні відносини.

Закон відрізняється від інших  видів нормативно-правових актів  за такими ознаками:

1) приймається органом законодавчої  влади.

 В Україні право приймати  закони належить Верховній Раді  України та безпосередньо народові  шляхом проведення всенародного  голосування (референдуму);

2) порядок його підготовки й  видання визначаються Конституцією  та Регламентом Верховної Ради  України. Закріплена в законах  обов'язкова послідовність певних  дій зі створення законів називається  законодавчим процесом;

3) володіє вищою юридичною силою,  відповідно всі підзаконні акти  повинні відповідати йому і  ні в чому не суперечити. Це  знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів  держави повинні відповідати  закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути  скасований або змінений лише  тим суб'єктом, який його встановлював;

4) регулює найбільш важливі,  ключові, суспільні відносини:  основи суспільного і державного  ладу, права, свободи і обов'язки  громадян, форма держави, повноваження  органів державної влади тощо. Зокрема, як передбачено ст. 92 Конституції України: Виключно  законами України визначаються: права і свободи людини і  громадянина, гарантії цих прав  і свобод; основні обов’язки громадян”                і т. д. 

Саме дані ознаки і виділяють  закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон  вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому  порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції  України закони приймає Верховна Рада України.

 

 

 

 

 

 

 

 

4.2. Поняття та вимоги до підзаконних нормативно-правових актів.  Види підзаконних нормативно-правових актів.

Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації  законодавчих розпоряджень та їх трактування  або встановлення первинних норм. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної  обов'язковості. Вони мають необхідну  юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності  та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе  місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання  законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних  актів залежить від становища  органів держави, які видають  ці акти, їх компетенції, а також  характеру і призначення самих  актів. Акт нижчої державної інстанції  повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати  не лише Закону про освіту, а й  нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів.

Залежно від характеру  норм, що приймаються (первинних чи повторних), підзаконні нормативні акти центральних державних органів  можна поділити на дві категорії (групи):

- такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі Конституції, у цьому аспекті вони близькі до законів);

- такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти).

Підзаконні нормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового  регулювання:

— укази і розпорядження  Президента України, видані в межах  його компетенції і обов'язкові до виконання на території України⁸;

— акти (постанови) Верховної  Ради України нормативного характеру (як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону);

— акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції. Ці постанови  є самостійними загальними актами управління, поширюються на всю територію  країни і, відповідно до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення (ст. 117 Конституції України);

Відомчий акт — підзаконний  нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається  в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить  вторинні (похідні) норми, що розкривають  і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:

1) видаються з питань, віднесених  виключно до їх відання;

2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього  відання, тобто знаходяться в  системі управлінської, службової  та дисциплінарної підлеглості  лише даних відомств.

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фонду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транспортом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і делегованих  їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого значення. Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після  їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування. До державної  реєстрації не рекомендуються акти нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності тощо).

Відомчі акти видаються у  випадках, коли в межах сфери відання  міністерства, комітету, відомства:

а) нечітко, лише у загальних  рисах, визначені права і обов'язки суб'єктів;

б) є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб'єктів;

в) прямо доручено законом (указом, постановою, розпорядженням) видати акт для конкретизації норми  закону.