Причини правопорушень

- адміністративне правопорушення - це протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

- дисциплінарне правопорушення - це правопорушення яке завдає шкоди внутрішньому трудовомо розпорядку підприємств, установ та організацій.

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виділення в окремі види екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

 

3. Ознаки правопорушення

 

 Правопорушення характеризується ознаками:

 

1) протиправністю, що проявляється  в порушенні вимог правової  норми. Якщо правовими нормами  певне діяння не забороняється, то правопорушення бути не  може;

 

2) суспільною шкідливістю чи суспільною небезпекою діяння, що проявляється у настанні суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків (загрозі їх настання). Ця ознака розмежовує такі протиправні діяння як проступки і злочини:

 

- для проступків (дисциплінарних, цивільно-правових, адміністративних тощо) характерним є настання суспільної шкоди;

 

- для злочинів - суспільної небезпеки;

 

3) виною особи, тобто її психічним  ставленням до свого протиправного  діяння та його наслідків, вираженим  у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (самовпевненості чи недбалості);

 

4) юридичною караністю, тобто визначенням  у правових нормах негативних  наслідків у вигляді позбавлення  винної особи певних належних  їй благ, що можуть бути до  неї застосовані компетентними органами (посадовими особами) держави.

 

Наявність вище визначених ознак є підставою для початку провадження по справі.

Чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи злочин (ст.7), виділяє в його понятті дві головні ознаки злочину — суспільну небезпечність та протиправність.

 Стаття З ККУ виділяє ще дві важливіші ознаки злочину — вчинення злочину винно (навмисно чи необережно), а та¬кож караність злочину.

 Із законодавчого визначення  злочину витікають його головні  ознаки:

1) злочинне діяння,

2) суспільна небезпечність,

3) протиправність,

4) винність,

5) караність.

4. Види правопорушень

 

Правопорушення – це суспільно шкідливе, винне, протиправне діяння, здійснення якого передбачае юридичну відповідальність.

Усі правопорушення поділяють на злочини та провини (проступки).

Злочини – це суспільно небезпечні, протиправні, винні й карні діяння, які вчиняють чи можуть вчинити суттеву шкоду певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.

Зі злочинами пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні й особисті права людини. Юридичним вираженням особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх вчинення кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів. Таким чином, злочинами визнаються лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені Кримінальним кодексом.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які передбачена не кримінальним законодавством, а іншими його галузями, називаються провинами.

Провини – це правопорушення, що порушують приписи інших, крім Кримінального кодексу, норм права, і не досягають рівня суспільної небезпеки,притаманної злочинами.

Провини бувають кількох видів:

Адміністративні провини – правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов’язані із здійсненням державного управління. Це суспільно небезпечні діяння, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарні провини – правопорушення, що здійснюються у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів,порушують трудову дисципліну, а тому утруднюють виконання їх виробничих функцій.

Цивільно-правові провини – правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин. Шкода, ними вчинена, знаходить своє вираження у майнових збитках потерпілої сторони. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку в законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи.

 

2. Причини правопорушень

1.  Поняття причин правопорушень

 

 Питання про причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. Вона вивчає, в першу чергу, причини злочинності, інші правопорушення вчиняються окремими галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним.

Серед причин і умов ивникнення правопорушень виділяють об’єктивні і суб’єктивні причини. Об’ктивними причинами виступають конкретні протиріччя у суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб’єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури.

Щоб розглядати питання про причини і умови вчинення правопорушень і злочинів, потрібно вияснити поняття причини і умови. Діалектичний матеріалізм визначає причинність як об’єктивний, загальний, генетичний зв’язок між явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причини до наслідків. Передача інформації - типова властивість причинності в сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські проступки, про правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється особами через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію суспільства і соціальних груп.

Місце причин і умов в механізмі причинності різне: причина породжує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як необхідний зв’язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, сумісна дія яких визиває наслідки - злочин і злочинність, - називаються детермінантами.

Причини і умови злочинності - це система негативних для відповідної суспільно-економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним елементом криміногенної системи.

Причини - це ті соціальні явища, які взяті в двохланковому (бінарному) зв’язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки.

Отже, причини правопорушень — це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

Причини правопорушень - об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

 

Основні види чинників правопорушень (залежно від свідомості особи):

 

1) чинники суб'єктивного характеру - обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості  і правової культури, правовий  нігілізм, омани в оцінній орієнтації  особи в умовах розвитку ринкових  відносин (наприклад, неповага до  права і закону; незнання приписів закону; негативний вплив на свідомість інформації про криміналізацію економіки);

 

2) чинники об'єктивного характеру - обставини, що не залежать від  особи: конкретні суперечності в  суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

 

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного  характеру - обставини, що лише певною  мірою залежать від особи: недоліки  в нормотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності обов'язково вимагає вживання однакових заходів щодо їх захисту) та ін.

 

Причини правопорушень за змістом (відповідно до сфер життя суспільства): економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні.

2. Соціологічні теорії причин злочинності

1) Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини злочинності в ХХст. НТР визиває такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомо-білізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв"язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальнї байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до злочинності.

2) Вчення Є.Сатерленда про деференціальні асоціації (різні зв"язки). Суть цієї теорії зводиться до того, що злочинцями не нарождуються, а навчаються в процесі багатогранних контактів особи в мікрогрупах: в сім"ї, на вулиці, в прфспілках і т.п. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і пропозиції веде до злочинності в інших осіб і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження злочинності, вона вважає що злочинність вічно присутня людському суспільству. Вона критикує біопсихіатричні фактори злочинності і ігнорує свободу волі людини.

3) Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть: різний рівень багатства і бідності, велика соціальна нерівність ведуть до злочинності. Американський кримінолог Т.Є. Шур вважає США злочинним суспільством, оскільки воно нерівноправне суспільство. Соціальна єдність суспільства веде до нормального життя і зменшення злочинності.

4) Теорія багатофакторності (Кетле Гере). До таких факторів відносять: фізичні, кліматичні, теоритичні, психічні, антропологічні, соціальні. Барт нарахував більше 170 таких факторів, хоча і ця теорія не давала системного аналізу.

5) Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною злочинності є класова принадлежність і майнова нерівність.

Крім того французський вчений Стансю називає 11 основних факторів злочинності:

1) дегуманізація людських законів  в результаті НТР;

2) урбанізація - ріст великих міст;

3) індустріалізація;

4) конкуренція;

5) бідність і велика розкіш  населення;

6) фрустрація - емоційне незадоволення  потреб і інтересів багатьох  людей;

7) страх перед новими хворобами;

8) нудьга і незайнятість;

9) алкоголізм;

10) етнічно-психологічна несумісність;

11) почуття неповноцінності в  результаті багатьох факторів.

3. Біосоціальні теорії злочинності

Серед цих теорій причин найбільш розповсюджені теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності, расової теорії.

1) Небезпечний стан - перманента (змінююча) і іманеннтна (внутрішньо присутня) людині схильність до здійснення злочинів. Небезпечний стан - це явище не юриспруденції, а медицини.

2) Фрейдистські теорії злочинності  отримали розповсюдження з початку  ХХ століття під впливо лікаря-психіатра  Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії  полягає в тому, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху - з моральними установками особи.

З цим пов"язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці, то відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

3) Теорія психопатологічних причин. Головна тезацієї теорії - злочинець завжди психопатична або розумово відстала особа.

4) Спадкові теорії - вважають причиною злочинності, яка передається по спадщині. Ця причина знаходиться в хромосомах, генетичному коді людини, яка має схильність до антисоціальної поведінки. Іноді її називають "теорія сімейного дерева". Ця теорія практично не підтверджуються, хоча вона в окремих випадках такі приклади можуть бути.

5) Теорія конституціональної схильності (Е. Кречмер, нім. проф. медицини). Її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характером, є прямий зв"язок. Чим більш рання злочинність, небезпечна і регулярна, тим значніша роль біологічних факторів. Це, по суті, антропологічна теорія.