Причини правопорушень

6) Правові теорії. Їх суть полягає в тому, що окремі раси людей більш схильні до антисоціальної поведінки, ніж біла раса. Разом з тим на злочинність більш впливають соціально-економічні фактори, а також національність, відношення суду до підсудних тощо.

Існують і інші теорії і підходи до причин і умов злочинності. Деякі дослідження і висновки про причини антисоціальної поведінки були висказані ще Ш. Монтескьє і І. Бентамом, які пробували інтерпретувати правопорушення і, перш за все, злочинність з точки зору впливу на людину географічного середовища, клімату, стану здоров"я, а також деяких соціальних факторів. Чарльз Ломброзо висунув теорію "уродженого" злочинця, в якій на перший план поставив антропологічні, біологічні, психобіологічні фактори злочинності, а його послідовник Феррі Е. пробував поєднати антропологічні, фізичні і соціальні фактори антисоціальної поведінки в одну класифікацію. Існують також психологічні, правові і політичні підходи тощо.

Для більшості кримінологів немає доказів того, що біологічні фактори обумовлюють злочинність. В кожній расі є біологічно неповноцінні представники, які схильні до правопорушень.

Підводячи підсумок, можна сказати, що існують різні причини і умови злочинності і правопорушень - як соціальні, так і біологічні, психологічні, ідеологічні, економічні і політичні та інші причини і умови.

Причини правопорушень - це ті явища соціальної дійсності, які викликають (або полегшують) вчинення правопорушень.

4. Види причин правопорушень

Розрізняють:

1) За значимістю в  обумовлюванні, детермінації правопорушень:

основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам); протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп, окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади недоліки законодавства;

-----------------------------------------------------------

1. Див.: Основи загальної теорії права та держави. Рабінович М.П. Посібник для студентів спеціальності "Правознавство".- Бородянка, 1993. (9, ст. - 108.)

неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: "обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушеннь".

2) За онтологічним статусом  стосовно свідомості конкретної  особи:

об’єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів);

суб’єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб"єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від"ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Правильне встановлення тих або інших причин певних правопорушень - неодмінна умова профілактики і зменшення останніх.

Правопорушення, як це випливає із самого терміна, є порушення права, акт, що протирічить праву, його нормам, закону. Вчинити правопорушення – значить «переступити» право. Проблема причин і умов правопорушень є однією з центральних у кримінологічній науці, але до цього часу вона не знайшла однозначного вирішення. Одні вчені під причинами і умовами правопорушень мають на увазі якісь негативні обставини суспільного життя. При цьому одним і тим

самим обставинам різні автори надають неоднакового значення. Наприклад, пияцтво вважають або причиною правопорушень, або їх умовою, або супровідним явищем. Інші кримінологи до причин правопорушень відносять дрібнобуржуазні індивідуалістичні традиції, звички, інтереси й мотиви, депервинним елементом виступає мотивація правопорушень. Що ж потрібно розуміти під причинами правопорушення? Правопорушення, як і будь-який інший акт соціальної поведінки, не виникає само по собі, поза людиною. Воно завжди має свого матеріального носія – особу, котра відзначається свідомою активністю і свободою вибору варіанта поведінки. Гегель писав: «Якщо людина посилається на те, що з істинної дороги її збили обставини, спокуси та ін., то цим вона хоче немов усунути від себе вчинок, але тим самим лише принижує себе до невільної істоти – істоти природи, тоді як насправді її вчинок є завжди її власним вчинком, а не вчинком когось іншого, тобто не наслідком будь-чого поза цією людиною». І далі основоположник діалектики робить такий висновок: «Причинно-наслідкове відношення при цьому не має місця. Обставини не є причинами, а моя воля – їх наслідком. Згідно з причинно-наслідковим відношенням те, що закладено у причині, повинно стати необхідністю. Я ж у якості рефлексії можу вийти за межі будь-якого визначення, встановленого обставинами ...обставини чи мотиви панують над людиною лише у тій мірі, в якій вона сама дозволяє їм це».

Отже, буде помилкою вбачати причини правопорушень у якихось обставинах соціального середовища, або конкретної життєвої ситуації. Між обставинами соціального середовища і скоєним правопорушенням існує не причинний, а імовірнісний зв’язок. Криміногенні властивості особи є «не причинами правопорушень, а їх неодмінними суб’єктивними умовами. Причини правопорушень – це конкретні дії (бездіяльність), що спричиняють або створюють загрозу спричинення шкоди об’єктам кримінально-правової охорони».

 

3. Боротьба з правопорушеннями

 

Боротьба з правопорушеннями включає два основні напрями – попередження здійснення правопорушень  і послідовну реалізацію юридичної відповідальності за вже скоєні правопорушення. Для того, щоб попереджати правопорушення, необхідно впливати на їх причини. Оскільки останні кореняться в самому суспільстві, для їх усунення необхідний комплекс не тільки спеціально-юридичних (правотворчість, правозастосовча діяльність правоохоронних органів), але і соціальних заходів. Для успішної роботи з правопорушеннями необхідно представляти їх полягання і тенденції розвитку. Необхідно також визначити і об'єм зусиль як матеріального, так і нематеріального характеру, які повинне витрачати суспільство, держава на боротьбу з правопорушеннями.

Одним з методів такої боротьби є юридична відповідальність за здійснення правопорушень. Заходи відповідальності встановлюються або конкретно за кожне певне правопорушення або у формі переліку санкцій, одна з яких застосовується за конкретне правопорушення, з урахуванням обставини справи.

 

4. Юридична відповідальність

 

Юридична відповідальність – реакція на правопорушення. Правопорушення - підстава відповідальності; де є правопорушення, там є (повинна бути) відповідальність; без правопорушення немає відповідальності.

Відповідальності властиві наступні функції:

• превентивна (попереджувально-виховна): покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але і має на своїй меті виправлення і перевиховання осуджених, а так само попередження нових злочинів, як осудженими, так і іншими особами;
• репресивна (каральна);
• компенсаційна (відновна): стягнення з правопорушника заподіяної шкоди, компенсує втрати потерпілої сторони, відновлюючи її майнову сферу;
• сигналізація.

Всі ці функції взаємозв'язані, виявляються в тому або іншому ступені у всіх видах відповідальності, прояв однієї з них неможливий без прояву інших.

Рівень ефективності юридичної відповідальності залежить від дотримання ряду умов: високої загальної, політичної і правової культури працівників державних органів і населення; високої якості законодавства; наявність етичних, правових, політичних противаг свавіллю влади; наявність матеріальних, організаційних, кадрових можливостей для виконання законів; довір'я народу до держави, його законодавчих і судових структур.

Юридична відповідальність направлена на попередження правопорушень, виховання пошани до закону, суспільним і особистим інтересам і є певними позбавленнями для правопорушника, тим самим виступаючи своєрідним могутнім охоронним правовим механізмом, а не просто охоронним правовідношенням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

В даній роботі було розглянуто основні положення категорії правопорушення, з’ясовано причини їх виникнення.

 

По-перше, слід зазначити, що правопорушення негативно впливають на розвиток суспільства. Правопорушення об’єктивно гальмують поступовий розвиток нашого суспільства, подальше вдосконалення суспільних відносин. Правопорушення та інші їх прояви як діяльность, спрямована на протизаконне задоволення потреб певної частини суспільства за рахунок інтересів більшості його членів.

 

Правопорушення, взяті в сукупності на відповідному відрізку часу і конкретному суспільстві, завжди відрізняються значною різноманітністю як за ступенем суспільної шкідливості, так і за психологічними, соціальними і юридичними ознаками. Але разом з тим в походженні, причинах і подальшій історичній долі вони мають загальні риси, що дало можливість вивчити не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, проаналізувати причини і умови, які сприяють їх здійсненню, розробити системи заходів боротьби з ними. Викорінення злочинності – це більш складне завдання, ніж викорінення всіх інших правопорушень.

 

По-друге, правопорушення, як найбільш суспільно небезпечні діяння мають порівняно меншу латентність, здійснюються незначною кількістю осіб, викликають активну протидію правоохоронних органів і негативну оцінку всіх членів суспільства.

 

Що стосується інших видів правопорушень, то вони складають великий масив і латентність, не завжди отримують негативну оцінку і часто не передбачають відповідальності;

 

По-третє, в своїй роботі я звернула увагу на необхідність активізації дослідження про правопорушення і відповідальність в галузевих науках; поки найбільшу розробку ці питання отримали в кримінології.

 

Наступне на що я звернула увагу, це багаточисельність причин, умов правопорушень роблять їх важко аналізуючими. Докладний аналіз можливий в ряді робіт, спеціально присвячених окремим видам правопорушень в різних областях народного господарства і в галузях законодавства. Економіка повинна бути моральною, розвиток економіки – не самоціллю, а засобом прогресу особистості і суспільства.

 

 В роботі визначено причини, які призвели до погіршення  кримінальної ситуації в Україні, а саме: безробіття, складні економічні  умови життя, низький рівень правової  культури, падіння авторитету влади  та інші.

 

 Кількість шкідливих і небезпечних для суспільства діянь зросла б, якщо б вони не були заборонені, чи за них були б встановлені неефективні санкції.

 

Однак це зовсім не означає, що боротьба з правопорушеннями в сучасних умовах нереальна. Адже глобальне завдання включає в себе зміну всіх сторін суспільного життя, в тому числі і тих, які породжують правопорушення. І в цьому процесі повинен брати участь весь народ, всі державні і суспільні організації і навчальні заклади.

 

Для зменшення кількості правопорушень необхідно усунути причини і умови, які породжують шкідливі і небезпечні для суспільства діяння.

 

Держава має право і повинна вести боротьбу з викоріненням правопорушень, причин і умов, які породжують їх, в ім’я забезпечення нормального розвитку, зберігання правопорядку, захисту справедливості.

 

На мою думку, важливим напрямком боротьби із загальною кримінальною злочинністю є залучення громадян до охорони майна та захисту від агресивних посягань.

 

Для ліквідації деяких правопорушень необхідно:

 

- провести медико-біологічні заходи проти алкоголізму, наркоманії;

 

- організувати статистичний облік  злочинності; боротися з наркобізнесом;

 

- громадяни повинні бути інформовані  про правові вимоги, які пред’являються  до них державою;

 

- підвищити результативність діяльності  правоохоронних органів.

 

Підводячи остаточний підсумок моєї роботи, я можу сказати, що причин правопорушень на наш час дуже багато, але, я вважаю, що якщо наша влада, правоохоронні органи та весь народ приділятиме цій проблемі значну увагу, то чисельність правопорушень буде зменшуватись і Україна буде швидше набирати обігу в найкращу сторону розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.
2. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. – Львів, 1983.
3. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге.-К.: Атіка, 2002.-640с.
4. Кримінальний Кодекс України
5. Кудрявцев В.Н. Причини правопорушень. М., 1986.
6. Літвінко Віра. Правопорушення в сфері прав і свобод людини з позиції теорії правопорушень/ В. Літвінко /// Юридична Україна. – 2007. -№4. – С. 33-37.
7. Малеин Н.С. Правопорушення: поняття, причини, відповідальність. М., 1985.
8. Правознавство: Підручник/ А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, О.О. Підпригора; За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 752с. – Бібліогр.: с.737-740.
9. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993
10. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.-704с
11. Теорія держави і права: Підручник / Під ред. В.К. Бабаєва. М., 2001.
12. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. –Харків, 2002.