Російський федералізм

У цьому контексті звертає на себе увагу той факт, що регіоналізація пов'язана з формуванням великих адміністративно-територіальних одиниць, покликаних самостійно вирішувати питання регіонального значення на основі історичного, соціокультурного, географічного та економічному критеріїв. Деякі автори не без підстав говорять про формування в сучасному світі в процесі регіоналізації та децентралізації так званих регіональних держав, таких, наприклад, як Іспанія, Італія. Це - унітарні держави, які досягли великою мірою децентралізації або стали на шлях федералізації.

Особливість такої держави полягає у наданні регіонам конституційних гарантій автономії, що дає підставу говорити про їх проміжному положенні між унітаризмом та федералізмом.18 В політико-правовій літературі в якості відмітних особливостей регіональної держави, розглядається наділення регіонів правом прийняття власних законів, без надання їм установчих повноважень.

З урахуванням усього викладеного ми можемо зробити висновок про необхідність конституційної реформи суб'єктного складу Російської Федерації у бік укрупнення суб'єктів, керуючись принципово новими критеріями оптимальності та ефективності управління, оскільки традиційні методи управління такою кількістю суб'єктів явно не виправдовують себе. Причому мова повинна йти не просто про укрупнення, а про укрупнення на шляхах модернізації федералізму в цілому. Це в свою чергу передбачає перебудову всієї структури федеративного устрою, що можна вирішити тільки в рамках конституційної реформи, яка повинна проводитися поетапно, шляхом внесення змін і доповнень у Конституцію.19

Так чи інакше, структуру Російської Федерації доведеться змінювати і коректувати, це тільки питання часу. Та від успішного розв'язання проблем російського федералізму великою мірою залежить територіальна цілісність країни, соціально-політична стабільність, долі соціально-економічних реформ, гармонізація регіональних і міжетнічних відносин.

 

 

 

ВИСНОВОК.

 

 

Отже, зрозумівши сутність, принципи і особливості російського федералізму, розглянувши розвиток федеративного устрою Росії, проаналізувавши федеративний устрій сучасної Росії, а також виявивши перспективи російського федералізму можна зробити наступні висновки. Зараз Росія проходить нелегкий шлях становлення федеративної державності через багатошарову федеральну систему, при якій суб'єкти Федерації при формальній рівності опинилися по багатьом параметрам фактично нерівні. Потрібен складний, тривалий процес, щоб суб'єкти Федерації отримали рівні права. Ще рано готувати про фактичне рівність суб'єктів Федерації, так як, перш за все не завершено формування відповідної вертикалі виконавчої влади.

Федералізм являє собою універсальний інструмент організації держави, який відповідає критеріям цілісності і єдності, так і широкої самостійності суб'єктів Федерації, федералізм для Росії це оптимальна, найбільш відповідає розміру, складного регіональному і багатонаціональному складу країни, форма державного устрою. Це сучасне політичне засіб врегулювання, децентралізації державної влади і широкого демократичного участі народних мас у побудові могутньої держави.

Таким чином, федеративний устрій являє собою кращий спосіб політичного розвитку багатонаціональної Росії, яка переживає складний етап глибоких суспільних перетворень, встановлення справді рівноправних і стабільних відносин між суб'єктами Російської Федерації, між центральною і місцевою владою.

Між тим, у суспільній свідомості федералізм як і раніше залишається однорідною і статичною системою, а основні відмінності в пристрої федеративних держав зводяться до їх федеративного або конфедеративному характеру. Під натиском сьогоднішніх проблем на другий план відходить така риса сучасного федералізму, як його різноманіття. Федерація може об'єднувати як рівноправних суб'єктів, так і політико-територіальні одиниці, що розрізняються за своїм статусом, розміром, економічним потенціалом. Серед федеративних держав є республіки, монархії, об'єднання князівств, а деякі унітарні держави настільки пронизані федеративним духом, що вважаються федераціями фактично.

Про тенденції розвитку федералізму в сьогоднішньому світі існують різні, часто протилежні думки. Федералізм розглядають і як крок до об'єднання державних утворень, і як передумову формування держави з сильною центральною владою. У той же час підкреслюється подвійність даного процесу: федералізм визначається і як протягом централізації, і як результат «дезінтеграційних процесів у централізованому державі, що втрачає контроль над частиною своєї території».20

Природа сучасної російської федеративної державності в тому, що вона ґрунтується на конституційно-договірне, добровільне розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади та органами державної влади суб'єктів Російської Федерації. 
На сучасному етапі переважає загальна тенденція вирівнювання статусу суб'єктів федерації у всіх федеративних державах світу. Демократичне реформування РФ можливо лише на базі всебічного врахування наукової теорії федералізму і міжнародної позитивної практики. На думку більшості політиків і вчених, першорядне значення має встановлення симетричного конституційного статусу її суб'єктів. Рішення цієї проблеми вимагає вироблення єдиних конституційних принципів і критеріїв їх утворення як гарантії запобігання від суб'єктивізму і волюнтаризму в процесі укрупнення суб'єктів Федерації та їх кількісного скорочення, здійснення відповідно до цього адміністративно-територіального устрою держави.

У висновку слід сказати, що необхідно зрівняти в правах всі республіки, а також створити механізм розумного і оптимального поєднання федеральних і республіканських інтересів, тому що нарощування договорів та іншого нерівноправності рано чи пізно розвалить Федерацію. І Росія або створить цивілізовану федерацію, або на 2-3 роки загрузне в міжнаціональних конфліктах. Між тим не можна розраховувати на швидкість і легкість проведення радикальної реформи федеративного устрою Російської Федерації. Забезпечити реалізацію конституційних норм, усунути всі протиріччя та прогалини законодавства, зміцнити федеративний устрій Росії - тільки таким чином можна зміцнити стабільність Російської Федерації, її цілісність, її єдність і відвести від загрози розпаду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:

 

 

1. Пикулькин А.В. Система государственного управления. М., 2000. С.3-24.
2. Конюхова И.А. Современный российский федерализм и мировой опыт. Итоги становления и перспективы развития. М.: Формула права, 2004, - С. 17.
3. Ильин И.А. О грядущей России. М., 1991.
4. Солженицын А.И. Будущее России вижу трудным. Север. 2003. № ½. С. 6-13.
5. Захаров А.А. Исполнительный федерализм. С. 123.
6. Барабанов В.А. Российский федерализм: теория и практика. М., Социально-гуманитарные знания, 2005. С.13
7. Михалева Н.А. Проблемы суверенитета в Российской Федерации. - М., 1994. - С. 106
8. Декларации прав трудящегося и эксплуатируемого народа от 03.01.1918 г. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/DEKRET/declarat.htm (15.02.2012г.)
9. Конституция РСФСР от 10.07.1918 года. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1918.htm (15.02.2012 г.)
10. Карапетян Л. М. Федеративное устройство Российского государства. М., 2007. С. 193
11. Лексин В.М., Швецов О.М.. Регіональна Росія початку XXI століття. Рос.экон.журн.. -№56- С.21-22.
12. Барабанов В.А. Российский федерализм: теория и практика. М., Социально-гуманитарные знания, 2005. С.7
13. Лоханов П.Н. Институционализация Российского федерализма : Дис. канд. полит. Наук. Казань, 2003. С.3
14. Подберезкин А. Международный опыт и особенности российского федерализма. http://old.nasled.ru/strukture/01.htm
15. Хакимов Р.С. Российский федерализм: теория и практика. Учебное пособие. Казань: КЦФПП; Институт истории АН РТ.2011. С. 149
16. Симонян Г. Конституционно-правовые основы процесса укрупнения субъектов российской федерации и формы их реализации.

http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1887_page_11.html

17. Добрынин Н.М. Российский федерализм: Становление, современное состояние и перспективы. Новосибирск: Наука, 2005. С.
18. «Федерализм: теория, институты, отношения (сравнительно-правовое исследование)». М., 2001. С. 319.
19. Палчаев А. О перспективах федерализма в России. ж. Свободная місль. №1,2013. С. 8
20. Шабо Ж.-Л. Государственная власть: конституционные пределы и порядок осуществления. Полис,1993. С. 159.

1 Пикулькин А.В. Система государственного управления. М., 2000. С.3-24.

 

2 Конюхова И.А. Современный российский федерализм и мировой опыт. Итоги становления и перспективы развития. - М.: Формула права, 2004, - С. 17.

3 Ильин И.А. О грядущей России. М., 1991.

4 Солженицын А.И. Будущее России вижу трудным // Север. 2003. № ½. С. 6-13.

5 Захаров А.А. Исполнительный федерализм. С. 123.

6 Барабанов В.А. Российский федерализм: теория и практика.— М., Социально-гуманитарные знания, 2005. С.13

7 Михалева Н.А. Проблемы суверенитета в Российской Федерации. - М., 1994. - С. 106.

8 Декларации прав трудящегося и эксплуатируемого народа от 03.01.1918 г. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/DEKRET/declarat.htm (15.02.2012г.)

9 Конституция РСФСР от 10.07.1918 года. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1918.htm (15.02.2012 г.)

10 Карапетян Л. М. Федеративное устройство Российского государства. М., 2007. С. 193

11 Лексин В.М., Швецов О.М.. Регіональна Росія початку XXI століття. Рос.экон.журн.. - №5-6. - С.21-22.

12 Барабанов В.А. Российский федерализм: теория и практика.— М., Социально-гуманитарные знания, 2005. С.7

13 Лоханов Павел Николаевич. Институционализация Российского федерализма : Дис. канд.

полит. Наук. Казань, 2003. С.3

14 Подберезкин А. Международный опыт и особенности российского федерализма.

http://old.nasled.ru/strukture/01.htm

15 Хакимов Р.С. Российский федерализм: теория и практика. Учебное пособие. – Казань: КЦФПП; Институт истории АН РТ.2011. С. 149

16 Симонян Г. Конституционно-правовые основы процесса укрупнения субъектов

российской федерации и формы их реализации.

http://www.pravo.vuzlib.org/book_z1887_page_11.html

17 Добрынин Н. М. Российский федерализм: Становление, современное состояние и перспективы. Новосибирск: Наука, 2005. С.110-111.

18 «Федерализм: теория, институты, отношения (сравнительно-правовое

исследование)». М., 2001. С. 319.

19 Палчаев А. О перспективах федерализма в России. ж. Свободная мысль. №1. 2013. С. 8

20 Шабо Ж.-Л. Государственная власть: конституционные пределы и порядок осуществления. Полис. 1993. С. 159.