Теоретичні аспекти державного примусу

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1) Принцип законності. Єдиною законною підставою застосування норм відповідальності є наявність факту правопорушення.

Детально питання правопорушення вже розглядалось у розділі XXI підручника. Тому слід б було зазначити лише наступне: в умовах демократичного правового режиму ніякі соціальні, расові, моральні чи інші якості особи, її минуле, її родинні та інші зв'язки, вольові настанови, які не проявилися в антисуспільній поведінці — ніщо не може бути підставою виникнення юридичної відповідальності, крім самого факту правопорушення.

Правда, в судовій, адміністративній, дисциплінарній практиці, на жаль, інколи зустрічаються випадки безпідставного притягнення особи до відповідальності.

2) Принцип невідворотності й своєчасності відповідальності. Між правосуддям і юридичною відповідальністю конкретної особи існує генетичний зв'язок: правопорушення породжує відповідальність. Іншими словами, немає юридичної відповідальності без правопорушення так само, як немає (не повинно бути) правопорушення без юридичної відповідальності. Випадки застосування санкції без достатньої законної підстави — правопорушення, що рідко зустрічаються, в основному пояснюються помилками в кваліфікації діяння.

Якщо здійснюється факт правопорушення, а відповідальність не наступає, то це завжди завдає моральної шкоди авторитету закону, підриває ідею законності та справедливості у свідомості громадян нашої держави. При цьому шкода, заподіяна бездією закону, негайно матеріалізується в нові правопорушення, оскільки провокуватиме думку про можливість уникнення юридичної відповідальності. Отже, зрозумілим стає принцип своєчасності [21 C.328].

Всякий принцип є принципом доти, доки він не знає винятків. Проте необхідно пам'ятати, що при застосуванні юридичної відповідальності у кожному випадку слід враховувати вимоги доцільності при виборі міри відповідальності. Деякі автори навіть в

важають доцільність ще одним, окремим принципом юридичної відповідальності [22 C.110].

3) обгрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип "презумпції невинуватості" потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;

4) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;

5) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості [19 C. 432-433];

 6) Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення; у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб'єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.

7) Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду; можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку. Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо [23 C.508-509].

На думку Д.А.Липинського, функції юридичної відповідальності – конкретний прояв функцій иправа, є їх деталізацією і конкретизацією, вужчі за змістом ніж функції права [24 C.96].

  О.В.Іваненко вважаю, що функції юридичної відповідальності  – головні напрями впливу  норм права на суспільні відносини, через які досягаються цілі та проявляється призначення відповідальності, є конкретним проявом функцій права та беруть участь в їх реалізації. Дані функції визначаються змістом, сутністю, соціальним призначенням юридичної відповідальності

[25 C.90-96].

З огляду на те, що функції юридичної відповідальності є складовими функціями права, їх можна класифікувати згідно його функцій, а саме: в межах охороної функції права можна виокремити поновлюючу, превентивну, каральну; в межах регулюючої: регулятивну тощо.Трофимова, в свою чергу, поділяється на функції загальної превенції та приватної превенції;  відновлюючи – на компенсаційну, правопоновлюючу, відшкодування; регулятивна – на статичну та динамічну [26 C.4-7].

 І.А.Галаган, поділяє функції юридичної відповідальності на дві групи: організаційні( захист суспільства і особи від правопорушень, право поновлення, ідеологічна, педагогічна, психологічна) та спеціальні ( штрафна, каральна, виправна, перевиховна)[ 27 C.133-134].

О.Ф.Скакун , виділяє наступні функцій юридичної відповідальності :

* охоронну (запобіжна) - полягає у попередженні правопорушень, їх профілактиці;

- захисну (відновлювальна) - полягає у відновленні незаконно порушених суб'єктивних прав, примусовій реалізації невиконаних юридичних обов'язків. Особливо виявляється у цивільно-правовій відповідальності (відновлення майнового права, відшкодування моральної шкоди);

* каральну (репресивна) - виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника, позбавленні його певних благ (матеріальних, нематеріальних) як кари за вчинення неправомірних соціально шкідливих діянь, що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;

* виховну - полягає: а) у вихованні громадян в дусі поваги до закону; б) у виправленні й ресоціалізації засуджених; в) в інформуванні громадян (особливо тих, хто перебуває на межі правомірної і неправомірної поведінки) про виявлені, припинені, розкриті правопорушення задля того, щоб вони усвідомлено вели себе правомірно [19 C. 435].

    У разі застосування до особи примусових заходів карального (репресивного) характеру діє принцип презумпції невинуватості -припущення, згідно з яким обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необґрунтоване обвинувачення і осуд.

    Аналізуючи різні точки зору науковців, а також враховуючи зміст інституту юридичної відповідальності та практику застосування його норм, можна зробити такий висновок, що принципи бувають : законності, невідворотності й своєчасності відповідальності,обґрунтованості,доцільності, невідворотності, гуманізму, змагальності та інші. Із функцій, науковці виділяють: охоронну, захисну, каральну та виховну функцію. Отже, можна зробити висновок, що інститут юридичної відповідальності перш за все здійснює функцію загального попередження правопорушень.

 

1.4 Види юридичної відповідальності.

Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права

розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційну, матеріальну, дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну.

    Кримінальна відповідальність – це складні соціально-правові наслідки скоєння правопорушення, що включають такі основні складові, як обумовлений кримінального закону на той, що ґрунтується на факті скоєння правопорушення, обов’язок особи відповідати перед державою в особі її органів 9.

    Адміністративна відповідальність характеризуеться цілим рядом особливостей, які дають можливість виокремити її як самостійний вид відповідальності, а сама: суб’єктами притягнення до юридичної відповідальності є не лише судові органи, а і цілий ряд інших посадових осіб; санкції, які застосовуються в адміністративному праві менш суворі, ніж в кримінальному праві; існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності; вона не тягне за собою судимості10.

    Цивільно-правова відповідальність настає за здійсненяцивільно-правового делікату і виражається у відшкодувані збитків, неустойці, штрафах, пені,  примусовому відновлені порушеного правового стану, примусовому виконанні правового обов’язку.

    Матеріальна відповідальність настає за скоєне майнове правопорушення, збиток, заподіяння підприємству, установі, організації робітникам та службовцям під  час виконання ними своїх трудових обов’язків. Міра матеріальної відповідальності – грошовестягненя [28 С. 350].

Види юридичної відповідальності:

   Конституційна  — настає за порушення норм Конституції України. Маючи високий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом

    Дисциплінарна-накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчодисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості.

Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення [19С.436-437]

   Ми можемо зробити такий висновок , що  види юридичної відповідальності можна розрізняти по суб'єктах її покладання, по характері застосовуваних санкцій (штрафні, правовідновлювальні), по галузевій приналежності. До них можна віднести: адміністративну, дисциплінарну, конституційну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну юридичну відповідальність.

ІІ.Теоретичні аспекти державного примусу

2.1Поняття  та ознаки державного примусу.

Розглядаючи державний примус його можна визначити як спосіб, метод впливу на поведінку людей з метою їх підпорядкування певному встановленому порядку. Правовий характер державного примусу полягає у тому, що реалізуеться лише компетентними органами та у встановлених законом формах і на законих підставах [29 C. 432].

Отже, державний примус – це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. Він, як правило, виступає у двох формах: судовій та адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.

Ознаками адміністративного примусу є:

-адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

- заходи адміністративного примусу  застосовуються, як правило, органами  виконавчої влади та їх посадовими особами без звернення до суду. Лише в окремих випадках, як виняток, їх застосування покладається на суди (суддів) і представників окремих об'єднань громадян, наділених деякими державно-владними повноваженнями (наприклад, членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, різних громадських інспекторів тощо);

- застосовувати заходи адміністративного  примусу правомочні не всі  органи виконавчої влади і  не всі їх посадові особи, а  лише ті з них, кому таке  право надано законодавчими актами (державні інспекції, воєнізовані правоохоронні формування — міліція, служба безпеки, прикордонні, внутрішні війська та ін.);

- адміністративно-примусові заходи  можуть застосовуватися не тільки  у зв'язку із вчиненням правопорушень, а й за їх відсутності, коли необхідно їх попередити або забезпечити громадський порядок і громадську безпеку під час різних надзвичайних ситуацій (стихійного лиха, епідемій, епізоотій, аварій, катастроф тощо);

- застосовується адміністративний примус з потрійною метою: 1) для запобігання різним антигромадським проявам, недопущення виникнення певної протиправної ситуації; 2) для припинення розпочатого або вже вчиненого протиправного діяння та забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки; 3) для покарання осіб, які вчинили правопорушення. [30 С.333-355].

- він є об’єктивно  необхідним методом, цілеспрямованим  способом поведінки, набором певних  дій і засобів, які повторюються  й сприяють вирішенню завдань соціального, державного управління, застосовується на базі переконання у сфері реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності держави;

- множинність та розмаїття  суб’єктів застосування адміністративно-примусових  заходів, на противагу моносуб’єктному характеру застосування заходів всіх інших різновидів державно-правового примусу. Кількість відповідних суб’єктів постійно змінюється.

- численність осіб, щодо  яких здійснюється застосування  адміністративно-примусових заходів. Серед них не лише фізичні, а й юридичні особи різноманітних форм власності та організаційно-правових форм, в тому числі і органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.