Теоретичні аспекти державного примусу

- відсутність службового  підпорядкування між суб’єктами  застосування адміністративно-примусових  заходів (активними учасниками) та особами, щодо яких здійснюється застосування зазначених заходів (їх можна назвати пасивними учасниками відповідних правовідносин, оскільки саме їх поведінка є об’єктом певного впливу).

- багатоаспектна цільова  спрямованість адміністративного примусу. Він передбачає не лише реакцію на правопорушення, а й їх превенцію, припинення, попередження та боротьбу з екстремальними подіями. Мета адміністративного примусу складна, включає в себе кілька складових, а саме: попереджувально-виховну, припиняючи та каральну, які деталізуються у попередженні, припиненні протиправних діянь та надзвичайних умов, локалізації їх наслідків, створенні необхідних ситуацій для можливого у майбутньому притягнення винних осіб до відповідальності, забезпеченні провадження в справах про правопорушення, покаранні, перевихованні правопорушників.

- Примусовий характер, на  що дає вказівку вже сама  назва, тобто “примушувати, силувати”  особу свідомо здійснити ті  чи інші дії, або ж утриматися  від них, підкорившись всупереч своїм бажанням.

Застосування його заходів здійснюється переважно у позасудовому порядку, що ще раз підтверджує його назву. Не зважаючи на те, що деякі адміністративно-примусові заходи застосовуються виключно суддями, переважна їх більшість – прерогатива адміністративних органів. Процедура застосування досить спрощена (не передбачено потреби здійснення численних процесуальних дій), оперативна (специфіка підстав, суб’єктного складу застосування, мети обумовлюють можливість негайної реакції держави на появу відповідних обставин), економна (суттєвих витрат не вимагається). Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами (єдність Припиняю чого-правового підґрунтя при модифікації матеріально-правового), у межах адміністративного провадження з відповідною фіксацією результатів у правозастосовчих (юрисдикційних) актах [31 C. 216] .

Враховуючи вище зазначене, ми можемо зробити такий висновок, що, поняття державний примус  доцільно розглядати як адміністративний примус..

Йому, як і державному примусу в цілому, властиві характерні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і суспільних об'єднаннях способів примусового характеру з метою забезпечення належного поводження людей, а також застосовується в державному керуванні для охорони суспільних відносин.

2.2 Різновиди  державного примусу: загальна характеристика.

Критерієм, за яким заходи адміністративного примусу відрізняються один від одного, є їх розміщення відносно протиправної дії.

Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:

- заходи адміністративного  попередження (адміністративного запобігання);

- запобіжні адміністративні  заходи (адміністративного припинення);

- заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень (адміністративні стягнення).

Ю.П.Битяк, зазначає, що заходи припинення правопорушень — це примусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках — і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках — і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпного переліку й чіткої класифікації цих заходів, як і єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинення. Разом з тим, слід відзначити достатньо повне регулювання в законодавстві заходів припинення та умов їх застосування.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи — загального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: 1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і огляд речей; 3) вилучення речей і документів; 4) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих; 5) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання; 6) тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту; 7) припинення робіт і заборона експлуатації механізмів тощо.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів. Так, адміністративне затримання, що застосовують з метою припинення адміністративних порушень, встановлення особи, забезпечення своєчасного й правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, регламентовано КпАП (статті 260—263, 267), Законом України «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом України (ст. 57) та іншими законодавчими актами

[32 C.153].

С.М. Алфьоров виокремив наступне: [31, ст. 224].

Заходи адміністративного попередження

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити скоїтися протиправному вчинку, вони застосовуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити протиправний вчинок, не дозволити йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються коли вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень застосовуються, коли встановлений склад протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.

    Найчастіше під заходами адміністративного запобігання розуміють дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обов'язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Під заходами адміністративного запобігання (адміністративного попередження, адміністративно-запобіжними заходами) необхідно розуміти дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами обов' язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Ці заходи дають змогу виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати громадський порядок і громадську безпеку за різних надзвичайних обставин .

Заходи цього виду можуть бути:

- індивідуальними або  персоніфікованими;

- загальними, що не мають  чітко визначеного конкретного  адресата. Прикладом індивідуальних  або персоніфікованих заходів (адресованих

конкретній особі) можуть бути правила адміністративного нагляду. Ці правила являють собою систему обмежень і встановлюються щодо конкретних осіб, звільнених з місць позбавлення волі і схильних до протиправних вчинків.

Прикладом загальних заходів (що не мають конкретного адресата) можуть бути заходи контролю та безпеки, які застосовуються в авіації щодо ручної поклажі, багажу, вантажу, а також пасажирів.

До заходів цієї групи належать:

- перевірка документів;

- взяття на облік і  офіційне застереження осіб про  неприпустимість протиправної поведінки;

- огляд - особистий огляд  і огляд речей, вантажів, багажу  транспортник засобів, зброї і  боєприпасів, різних об'єктів;

- відвідування підприємств, установ і організацій;

- входження на земельні  ділянки, в жилі та інші приміщення  громадян;

- внесення подань у державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень;

- тимчасове обмеження  доступу громадян на окремі  ділянки місцевості та об'єкти (блокування районів місцевості, окремих споруд та об' єктів);

- обмеження (заборона) руху  транспорту і пішоходів на  окремих ділянках вулиць і  автомобільних біляків;

- адміністративний нагляд  за особами, звільненими із місць  позбавлення волі;

- використання транспортних  засобів, а також засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам, організаціям.

До заходів адміністративно-процесуального забезпечення належать: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, відсторонення, вилучення предметів і документів.

До них також належать:

- вимога припинити протиправну  поведінку;

- доставляння порушника;

- привід осіб, які ухиляються  від явки за викликом в орган  внутрішніх справ;

- адміністративне затримання;

- особистий огляд;

- огляд речей;

- вилучення речей і  документів;

- зупинку транспортних  засобів;

- відсторонення водіїв  від керування транспортними  засобами і огляд їх на стан  сп'яніння;

- заборону експлуатації  транспортних засобів;

- затримання і доставляння  транспортних засобів для тимчасового  зберігання на спеціальним майданчиках чи стоянкам;

- обмеження або заборону  проведення ремонтно-будівельним  та іншим робіт на вулицям  і шляхам;

- зупинення і припинення  діяльності об'єктів дозвільної  системи;

- адміністративне видворення  іноземців за межі України;

- застосування заходів фізичного впливу;

- застосування спеціальним  засобів;

- застосування вогнепальної  зброї.

2.3 Юридична відповідальність та державний примус: аспекти співвідношення.

Досить часто державний примус зводиться виключно до юридичної відповідальності і будь-який примусовий вплив з боку держави трактується як юридична відповідальність. На нашу думку, такий підхід є помилковим, оскільки юридична відповідальність – не єдиний вид державного примусу у сфері правового регулювання [33 C.316 ].

Юридична відповідальність не зводиться тільки до державного примусу [34 C. 247]. Юридична відповідальність лише проявляється під час здійснення державного примусу [35 C.475].

Юридична відповідальність є одним із примусових засобів, що застосовуються від імені держави. Особливістю відповідальності як примусового засобу впливу є те, що вона застосовується від імені держави, державними органами, має правовий характер, здійснюється у визначених законом формах та на законних підставах.

Однак юридична відповідальність не є єдиним засобом державного примусу. Це зумовлюється різноманітними цілями держави у процесі здійснення правового регулювання.

Окрім юридичної відповідальності, засобами примусового впливу є міри захисту суб'єктивних прав, заходи запобігання, примусові заходи виховного характеру, заходи медичного характеру.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбачених законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. Саме такий характер мають примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Особливістю цих засобів є те, що вони закріплені не санкціями норм права, а диспозиціями.

До примусових засобів належать заходи запобігання, що застосовуються для запобігання чи припинення правопорушень. Відсутність правопорушення зумовлює і відсутність покарання. До таких засобів належить затримання, обшук, вилучення речей та документів. Вони мають правовий характер, здійснюються за наявності певних підстав, а також у межах соціального процесу.

Примусові засоби виховного характеру застосовуються до неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб за вчинення ними суспільно небезпечних діянь. Вони не несуть елементів кари, оскільки спрямовані на перевиховання осіб, які ще не можуть повністю усвідомлювати своєї поведінки чи не розуміють шкідливих результатів власної діяльності.

Засоби медичного характеру полягають у примусовому лікуванні правопорушників в умовах, що забезпечують їх суспільну безпеку. Це стосується осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності.

Оскільки в юридичній літературі юридична відповідальність та державний примус або ж ототожнюються, або ж протиставляються, то важливого наукового та практичного значення має визначення їх співвідношення та взаємодії. Співвідношення цих категорій засновується на наявності спільних і особливих рис.

Спільні риси:

1. Всі засоби примусового впливу  здійснюються спеціальними державними  органами.

2. Вони мають правовий характер, оскільки здійснюються в рамках права.

3. Застосовуються на правовій  основі у межах закріпленого  нормативного процесу.

4. Переслідують певну мету.

5. Мають примусовий характер, тобто  здійснюються поза волею правопорушника.

6. Спрямовані на охорону та  відновлення порушених прав чи суспільних інтересів.

7. Підставою їх застосування є правопорушення [23 С.523-524].

Відмінні риси:

В юридичній відповідальності передбачається санкція правової норми, навідмінно від інших  засобів державного примусу, де передбачається диспозицією норми права.