Государство

• Зовнішні функції - основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені.

1) військова функція - позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. Військова функція має чи не найбільше значення впродовж існування держави. Робота по обороні країни може здійснюватися за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії, зміцнення збройних сил, відбиття агресії, охорона державних кордонів. Ця функція є найважливішим напрямком діяльності держави, тому що вона націлена на захист мирної праці, суверенітету та територіальної цілісності держави. В ст.17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. 
2) економічна - це встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами, розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку, інтеграція до світової економіки. 
3) функція інтеграції в європейську та світову економіку - випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин. Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів свободи, вибору інтеграційних зв'язків, рівності, взаємовигідної співпраці. 
4) інформаційна — це участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами. 
5) дипломатична функція - передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. Функція співробітництва реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об´єднаннях тощо. Зовнішні функції держави тісно пов´язані між собою, взаємодоповнюють одна одну, і їх розмежування має умовний характер. 
6) Функція співробітництва сучасних держав - мається на увазі розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відмінності залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обтстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв'язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури тощо. З їх допомогою держава може швидше і ефективніше вирішувати свої внутрішні проблеми, особливо тоді, коли для цього у неї немає необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх, особливо у державах з однотипною соціальною базою.

Теорії походження держави

Різноманітність теорій походження держави пояснюється відмінностями історичних і соціальних умов, у яких жили їхні автори, різними ідеологічними і філософськими позиціями, які вони займали.

В античності та середньовіччі переважали концепції, що ототожнювали державу і суспільство, згідно з якими держава та правопредставлялися як явища вічні, котрі виникли з самого початку разом із суспільством. Однак переважна більшість сучасних теорій походження держави та права розрізняють державу та суспільство, виділяючи історичні періоди, які передували державотворенню.

Основні теорії походження держави:

• Теологічна теорія виникла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконання божественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога. Верховний правитель є або уособленням божества, або його представником на землі. Згідно з ученням одного з яскравих представників цього напряму — середньовічного католицького філософа Фоми Аквінського (ХІІІ століття) будь-яке посягання на владу правителя є посяганням на самого Бога і заздалегідь приречене на невдачу. Поняття «держава» і «влада правителя» ототожнюються, і ні в якому разі не можуть розглядатися окремо одне від одного. Лише свята церква, як пряме представництво Бога на Землі, може критикувати правителя або позбавляти його влади під приводом того, що дії правителя не відповідають божественній волі.
• Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в IV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникає сім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу. У XIX столітті ці погляди розвинулися у патріархальній теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла в процесі механічного з'єднанняродів у племена, а племен — у більш велику спільноту.
• Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу.
• Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Гобіно, який опублікував у 1853 — 1855 роках «Есе про нерівність людських рас» і англійський письменник XIX століття Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держава виникає з психологічноїпотреби більшості людей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічної соціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятися лідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Держава є організацією для здійснення такого керівництва. Жозеф Артюр де Гобіно та Х'юстон Стюарт Чемберлен вважали, що за своєю природою людство поділяється на два основних психічних типи:

• ті, кому за їх психічними якостями визначено панувати в суспільстві,
• ті, хто має потребу в поводиреві, кому визначено Небом перебувати в послуху.

• Теорію завоювання було розроблено в XIX столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походження держави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апаратпримусу.

• Історико-матеріалістичну теорію походження держави було розроблено в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільства на соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу. У цих умовах громадянськесамоврядування, що існує при родовому ладі, поступово замінилося спеціальною політичною організацією — державою, за допомогою якої економічно пануючий клас захищає свої інтереси, підтримуючи своє привілейоване положення в суспільстві і придушуючи опір експлуатованих класів.

Нині дуже поширена думка, що будь-яка з відомих теорій не може повністю охопити передумов виникнення держави і висвітлює лише певну групу причин її появи. Лише у своїй сукупності теорії досить повно відтворюють картину передумов та процесів виникнення держави.

Зі зникненням розподілу суспільства на класи і класової боротьби необхідність у державі відпадає і вона зникає. Замінюючисьфедерацією самоврядних общин.

3

Форма правления – способ организации высших органов государства. Формы правления подразделяются на монархии и республики.

Монархия – это форма правления, при которой главой государства является лицо, занимающее этот пост в порядке престолонаследия. Монархия характеризуется следующими особенностями:

-          во-первых, власть монарха юридически непроизводна от какой-либо другой власти;

-          во-вторых, власть монарха наследственна. Порядок престолонаследия определяется либо конституциями, либо конституционными и органическими законами.

В странах с республиканской формой правления главой государства является президент, избираемый в определенном порядке.

В парламентарных республиках роль главы государства чисто номинальна. Как правило, он действует в них с санкции правительства.

При президентской форме правления глава государства (президент) обладает весьма обширными полномочиями. В качестве главы исполнительной власти он формирует и осуществляет руководство правительством, которое ответственно перед ним, а не парламентом. В качестве участника законодательного процесса он санкционирует законопроект, который только после этого вступает в юридическую силу. При отказе дать санкцию законопроект вновь возвращается на повторное рассмотрение в парламент. Иные полномочия главы государства при президентской форме правления включают в себя следующее: создание и упразднение различных агентств и ведомств, входящих в структуру исполнительной власти, руководство вооруженными силами государства, назначение и отзыв послов, заключение международных договоров, назначение судей Верховного Суда и т. д.

Абсолютная  монархия - это форма правления, при которой власть монарха не ограничена ни какими законами и учреждениями.

Ограниченная монархия - это форма правления, при которой власть монарха «сдерживается» парламентом. В свою очередь, ограниченную монархию можно подразделить на дуалистическую и парламентарную.

Дуалистическая  монархия характеризуется «двоевластием». Она возникает на стыке двух исторических эпох - феодальной и буржуазной. Этот «переходный» период характеризуется тем, что феодалы уже не в состоянии безраздельно управлять государством, а буржуазия, вследствие своей слабости, еще не в состоянии взять всю полноту власти в свои руки.

Признак дуалистической монархии - наличие двухпалатной структуры. Нижняя палата выражает интересы буржуазии  и формируется выборным путем. Верхняя  палата формируется путем назначения монархом представителей феодалов. Правительство  подчиняется монарху. Он по своему усмотрению назначает, перемещает и отрешает от должности членов правительства. Монарх обладает правом вето на принимаемые парламентом законы.

Парламентарная  монархия характеризуется тем, что она существует в буржуазном обществе и обязана своим сохранением общественным предрассудкам.

При парламентарной монархии монарх «царствует, но не правит». Его  функции и полномочия чисто номинальны. Он лишь формально утверждает состав правительства, сформированного лидером  партии, победившей на парламентских выборах. Ни парламент, ни правительство перед монархом не ответственны.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

Республика подразделяется на парламентарную и президентскую.

Парламентарная  республика характеризуется верховенством парламента и ответственностью перед ним правительства. Правительство формируется лидером партии, победившей на парламентских выборах и находится у власти до тех пор, пока пользуется поддержкой большинства парламентариев. Члены правительства ответственны перед парламентом за свою деятельность. Парламент может вынести вотум недоверия правительству в целом или отдельным его членам. Тогда они уходят в отставку.

Президентская республика характеризуется тем, что президент является могущественной фигурой во властных структурах государства. Он - глава исполнительной власти, по своему усмотрению формирует правительство, которое ответственно перед ним за свою деятельность. Президент избирается не парламентом, а в результате всенародного голосования. Ему принадлежит право вето на законы, принимаемые парламентом. Президент — глава государства и главнокомандующий вооруженными силами государства.

 

5

Форми державного устрою: поняття, види 

 

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.

За державним  устроєм всі держави поділяють  на прості і складні.

Проста  унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.

Складні держави  — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних  утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але  певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.