Конституційно – правовий статус політичних партій в Україні

Обов’язки структурних утворень політичних партій:

1. дотримання статуту політичної партії, вимог Конституції України (статті 36, 37) та законів України (стаття 3 Закону);
2. дотримання статуту політичної партії при здійсненні внутрішньо організаційної діяльності, внесенні змін до назви, складу керівних органів структурного утворення політичної партії, їх адреси та місцезнаходження: дотримання визначеної статутом процедури скликання і проведення засідань відповідних керівних органів, правомочності складу органу, який скликає засідання (стаття 3 Закону);
3. інформування легалізую чого органу про зміни назви, складу керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань (частина дванадцята статті 11 Закону).

Органам державної влади, органам місцевого  самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні діяльності, якщо інше не передбачено законом.

Втручання з боку органів державної влади  та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

• вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;
• бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище - і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

 Інколи  бюрократичний апарат може відособлюватися  від інших ланок партії і  навіть брати партійне керівництво у свої руки. Класичний приклад: висунення в 20-і pp. в РКП (б) секретаріату ЦК на чолі з Й. Сталіним на перше місце у структурі партії.

 

Матеріально-фінансова основа діяльності партій.

  Відповідно  до ст. 14 Закону політичні партії  є неприбутковими організаціями і для задоволення своїх статутних завдань мають право на рухоме та нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно. Даною нормою Закону партія позбавлена права бути власником майна, яке не може використовуватись для здійснення статутної діяльності. Однак, можливе виникнення ситуації, коли внаслідок укладення фізичною чи юридичною особою односторонньої угоди (скажімо, заповіту тощо), у власності політичної партії може опинитися майно, непридатне для здійснення статутної діяльності. З огляду на положення даного Закону, статус такого майна буде невизначеним.

      Статтею 15 Закону встановлюється  перелік обмежень у фінансуванні політичних партій. Цікаво, що пункт 1 цієї статті заборонено фінансування партій органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Вже цей факт переконливо свідчить про підхід законодавця до вирішення проблеми державного фінансування політичних партій - останнє Законом не передбачене взагалі.

      Згідно з п. 2 ст. 15 цього Закону  заборонено також фінансування  партій державними та комунальними  підприємствами, установами та організаціями,  а також підприємствами, установами  і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам. Водночас, Закон не уточнює конкретний розмір таких часток, хоча відповідне положення слід було б у Законі відобразити. Приклад вирішення цієї проблеми пропонує російський закон "Про політичні партії": відповідно до п. 3 ст. 30 Федерального закону, неприпустимими є пожертвування на користь політичних партій, які здійснюються російськими юридичними особами, які мають державну або муніципальну частку у статутному фонді, якщо розмір цієї частки перевищує 30 відсотків.

      Не врегульовано Законом і  низку інших питань, пов'язаних  з формуванням матеріально-фінансової  бази партій (у тому числі порядок  здійснення пожертвувань фізичними  та юридичними особами на користь партії, розміри таких пожертвувань тощо), оподаткуванням надходжень на користь партій.

      Окремою нормою слід деталізувати  порядок фінансової звітності  партії. У статті 17 Закону передбачено,  що політична партія зобов'язана  щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії. Водночас, порядок здійснення контролю за поданням звітності та відповідальність за порушення вимог ст. 17 Закону не передбачено. Дане питання також повинно бути регламентоване законодавством.

      Закон містить низку норм, які  досить суперечливо визначають  статус майна після розпуску  партії та порядок використання  такого майна. Так, відповідно  до статті 23 Закону "Про політичні партії в Україні", приймаючи рішення про припинення діяльності політичної партії, партійний з'їзд одночасно приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі. Проте, порядок використання майна партії, яку в установленому Законом порядку було заборонено, взагалі не визначено. Очевидно, майно таких партій не завжди може використовуватись для досягнення статутних цілей. На нашу думку, його слід стягувати на користь держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Юридична відповідальність  політичних партій та їх учасників.

 

Відповідно до ст. 18 Закону "Про політичні партії в Україні" контроль за діяльністю партій здійснюють Міністерство юстиції України та Центральна виборча комісія. У той  же час недоцільним є віднесення повноважень із здійснення фінансового контролю до компетенції Міністерства юстиції, оскільки чинним законодавством відповідними функціями наділено органи фінансового контролю, зокрема Державну податкову адміністрацію України та її регіональні відділення. До встановленого Законом переліку контролюючих органів доцільно віднести також і низку інших правоохоронних органів, у тому числі Генеральну прокуратуру (відповідно до ст. 21 Закону, Генеральний прокурор України наділений правом внесення подання про заборону політичної партії до Верховного Суду України, а тому, фактично, здійснює контроль за її діяльністю), Службу безпеки України (остання згідно із Законом "Про службу безпеки України" виявляє та ліквідовує організації, діяльність яких спрямована на підрив обороноздатності, територіальної цілісності та безпеки держави тощо). Нелогічним є запровадження контролю Міністерства юстиції за надходженням коштів на рахунки політичних партій, оскільки відповідна норма ст. 15 Закону суперечить Закону "Про банки і банківську діяльність" (відомості про стан рахунків клієнтів банку складають банківську таємницю, яка розкривається банками на вимогу обмеженої кількості суб'єктів, до яких Міністерство юстиції не належить). Одночасно з розширенням переліку органів, що здійснюють контроль за діяльністю партій, необхідно конкретизувати їхні права та обов'язки з метою запобігання порушенню прав партій та надмірного державного втручання у їхню діяльність.

      Згідно  з ч. 2 ст. 18 Закону політичні партії  зобов'язані подавати на вимогу  контролюючих органів необхідні документи та пояснення. Однак питання, стосовно яких мають подаватись пояснення, а також періодичність вимог реєструючих органів про їх подання Законом не врегульовано. Ці положення слід було б включити до Закону.

      Статтею 19 Закону визначено лише 2 заходи, які застосовуються до політичних партій у разі порушення ними Конституції та законів України: попередження про недопущення незаконної діяльності та заборона політичної партії. Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції чи Генерального прокурора заборонена у судовому порядку у разі порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій. Подібне формулювання підстав для заборони партії є неприпустимим, оскільки будь-яке, навіть незначне порушення партією встановлених даним Законом вимог щодо її діяльності може слугувати підставою для її заборони (наприклад, неподання фінансового звіту тощо). З огляду на це, у статті 21 необхідно чітко визначити всі підстави для заборони партій.

      Слід  відзначити, що заборона діяльності партій як захід впливу є неефективним, оскільки партія після його застосування фактично припиняє своє існування. Тому цілком правильним було б включення до ст. 19 даного Закону й інших видів партійної відповідальності, особливо зважаючи на те, що в Україні вже існує досвід застосування інших, окрім встановлених Законом "Про політичні партії в Україні", засобів впливу щодо партій-порушників. Зокрема, Законом "Про об'єднання громадян" за вчинення об'єднанням громадян, у тому числі партією, порушення до них можна було застосувати стягнення у вигляді попередження, штрафу, тимчасової заборони окремих видів діяльності, тимчасової заборони діяльності, ліквідації. Такі види партійної відповідальності слід було б передбачити і при розробці Закону "Про політичні партії в Україні". Хочемо також відзначити, що попередження про недопущення незаконної діяльності, яке встановлене як захід, що застосовується до партій-порушників законодавства, по суті, повинне бути засобом контролю за діяльністю партій, а не засобом впливу на них.

      Особливо  слід наголосити на тому, що  Законом "Про політичні партії  в Україні" не відмежоване  поняття заборони партії та  анулювання свідоцтва про реєстрацію. Так, і заборона, і анулювання  свідоцтва згідно з даним Законом, мають однакові правові наслідки: припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, районних, міських організацій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в партії. Однак при цьому не враховується принципова різниця між забороною та анулюванням: при забороні партії вона припиняє свою діяльність як така і не може бути створена знову, при анулюванні свідоцтва ніщо не заважає партії знову подати пакет реєстраційних документів до Міністерства юстиції. Важливо також, що порушення вимог щодо створення політичної партії, яке передбачене ст. 21 Закону як підстава для заборони партії, повинно бути лише підставою для анулювання реєстраційного свідоцтва.

Відповідно щодо Закону України «Про політичні партії в Україні» за ст. 22 посадові особи і громадяни причетні до:

     1) створення,  організації  діяльності та  участі в діяльності незареєстрованих політичних партій;

     2) обмеження  в правах чи переслідування  громадян у зв'язку  з належністю чи неналежністю до політичних партій;

     3) необґрунтованої  відмови в реєстрації політичної  партії;

     4) надання   політичній  партії будь-яких  переваг чи обмеження передбачених  законом прав політичної партії  та її членів;

     5) порушення закону  при  використанні  символіки  політичної партії;

     6) заподіяння  матеріальної  чи  моральної   шкоди  політичній партії;

     7) утворення  воєнізованих формувань; 

     8) участі  у  діяльності  забороненої   політичної  партії  або інших передбачених чинним законодавством порушень;

Притягаються до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності згідно з законами України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Підсумовуючи сказане, хочемо відзначити, що саме по собі прийняття Закону "Про політичні партії в Україні" вже є позитивним фактом. Наявність навіть недосконалого правового поля може слугувати поштовхом до інституціалізації політичних партій в Україні. Тим більше, що Закон закріпив низку радикально нових прогресивних положень, спрямованих на стимулювання електоральної активності політичних сил, розвиток їхньої інфраструктури тощо. Водночас, неврегульованими залишилися численні питання створення політичних партій, статусу їх місцевих осередків, партійної власності, благодійної діяльності партій, державного контролю за партійними фінансами тощо. Кардинального доопрацювання вимагає розділ "Державний контроль за діяльністю політичних партій". 5 квітня 2001 року Верховною Радою України було прийнято доопрацьований варіант Закону України "Про політичні партії в Україні", який після процесу тривалих консультацій між представниками профільного комітету Верховної Ради України, лідерами депутатських фракцій і груп, різними політичними силами нарешті був підписаний Президентом України. Цим документом закріплюється юридичне визначення поняття політичної партії, встановлюється порядок створення та припинення діяльності партій, запроваджуються основні принципи їх організаційної побудови, форми участі в політичному житті, джерела фінансування тощо. Розглянемо детальніше ключові положення прийнятого Закону.Зокрема, розвитку потребують положення Закону, які встановлюють систему контролюючих діяльність партій органів, закріплюють заходи впливу до політичних партій-порушників законодавства. Неконкретизованими залишилися права органів, на які покладено обов'язок контролю за діяльністю партій, та можливості самих політичних сил захищати власні права та інтереси тощо. Все це створює умови для зловживань, як з боку органів влади, так і з боку самих партій. Тому прийнятий 5 квітня 2001 року Закон України "Про політичні партії в Україні" нагально потребує внесення до нього відповідних змін та доповнень.