Контрольна робота з "Політологія"

4. За ступенем  відкритості: 

а) кадрові, де встановлені  досить жорсткі вимоги щодо членства (деякі з таких організацій можуть мати характер олігархічних або аристократичних елітарних об'єднань);

б) масові —  відкриті для всіх бажаючих приєднатися  до партії (або для будь-кого з  відповідної соціальної страти чи групи).

5. За загальною  чисельністю:

а) нечисленні;

б) масові.

Належність  партії до першої чи другої категорії  в межах цієї класифікації не завжди прямо відповідає конкретному виду 
партії за класифікацією їх на впливові та невпливові. Нечисленні партії іноді можуть бути дуже впливовими і навпаки.

6. За особливостями членства:

а) з індивідуальним членством;

б) з колективним  членством (наприклад, у деяких партіях  колективними членами є певні  профспілки або об'єднання культурно-політичного  спрямування);

в) із змішаним членством (поєднання індивідуального  та колективного);

г) без чіткого  інституту членства.

7. За роллю  апарату та первинних партійних  осередків:

а) апаратні;

б) із значним  впливом на партійне життя первинних  осередків.

8. За структурованістю  та активністю внутрішньопартійної діяльності:

а) аморфні (такими, зокрема, часто бувають партії типу народного фронту);

б) добре структуровані.

9. За ступенем  демократичності принципів внутрішньопартійного  життя:

а) демократичні;

б) недемократичні (автократичні, авторитарні).

10. За припустимістю  (або фактичною наявністю) фракцій:

а) із жорсткою організаційною єдністю та недопущенням внутрішньої фракційності;

б) з існуванням організаційно сформованих внутрішніх фракцій.

11. За політикою  щодо певних соціальних груп  серед своїх прихильників:

а) з власними молодіжними, жіночими та іншими організаціями (що виступають або самостійно, або як відповідні філії партії);

 б) без  таких безпосередньо зв'язаних  з партією громадсько-політичних  організацій.

12. За ставленням  до проблеми власної безпеки  та можливості самостійного застосування сили у політичній боротьбі:

а) з власними воєнізованими загонами;

б) без таких  загонів.

Особливості статусу  і ролі партій у політичній системі  та в суспільстві в цілому дають  підстави для таких класифікацій.

1. За правовим  статусом:

а) легальні;

б) напівлегальні;

в) не легальні.

2. За специфікою  місця у партійній системі:

 а) єдині (при забороні або відсутності "де - факто" інших партій);

 б) з офіційним  або фактичним статусом партії - гегемона;

 в) партії - союзники (сателіти) партії - гегемона;

 г) належні  до традиційних партій, за якими офіційно або "де - факто" закріплено певні інституційно-правові переваги порівняно з будь-якими іншими партіями;

д) офіційно заборонені;

є) ті, що мають формально рівний статус з усіма іншими партіями.

3. За політичним  статусом щодо територіальної  сфери діяльності:

а) наднаціональні, тобто такі, що у конкретній країні представлені "національним або  регіональним підрозділом" міжнародної партії;

б) загальнонаціональні (тобто такі, що діютьна всій території країни);

в) регіональні;

г) локальні.

4. За ставленням  політичних сил до існуючої  у країні суспільно-економічної  та політичної системи:

 а) прогресивні  — ті, що сприяють оновленню;

 б) консервативні  — в цілому захищають усталений  порядок, але в чомусь сприймають прогресивні перетворення;

 в) реакційні  — активно протидіють таким  змінам.

Вибір критеріїв  прогресивності та реакційності повністю залежить від позиції інтерпретаторів  суспільних явищ, і тому те, що для  одних є безумовно прогресивним, для інших може мати прямо протилежне значення.

5. За характером  впливу на існуючий тип суспільних  відносин:

а) революційні;

б) реформістські;

в) консервативно-стабілізаційні;

г) контрреволюційні.

6. За наслідками  діяльності:

а) консервативно-традиціоналістські (стабілізаційні);

б) модернізаційні, які, в свою чергу, мають два різновиди — партії, що не лише руйнують основи старого соціального ладу, а й підривають культурно-історичне коріння даної цивілізації, і партії, які, руйнуючи ці основи, зберігають підґрунтя національної (чи регіональної) цивілізації.

6. За відстоюваною моделлю суспільства та впливом на політичний режим країни:

а) демократичні;

б)недемократичні (автократичні, авторитарні, диктаторські, охлократичні, анархічні).

7. За ступенем впливу в суспільстві:

а) впливові;

б) маловпливові;

в) майже зовсім непомітні.

8. За місцем у системі державної влади:

а) правлячі (самостійно або у коаліції);

б) певною мірою  залучені до здійснення влади;

в) такі, що частково підтримують сили, що правлять у  країні;

г) опозиційні.

10. За співвідношенням  застосовуваних способів і методів  політичної діяльності:

а) партії парламентського  типу;

б) з поєднанням як парламентських, так і позапарламентських методів;

в) з переважним використанням позапарламентських методів.

11. За ставленням  до своєї нинішньої та потенційної  соціальної сфери: 

а) мобілізаційні, інтегруючі (авангардні або авангардистські), що спрямовані на перебудову свідомості всього суспільства або його певних верств;

б) представницькі, які узагальнюють і конкретизують інтереси своїх членів або іноді —лише свого керівництва.

12. За характером  основних проблем, на яких зосереджується  увага партій:

а) орієнтовані  на розв'язання конкретних проблем  усього суспільства (соціоцентристські);

б) орієнтовані  на захист певних групових інтересів (партії "групового егоїзму").

13. За "політичним  темпераментом":

а) запрограмовані на постійну й активну боротьбу проти  когось і підтримання більш менш чіткого "образу ворога";

б) зорієнтовані на гармонізацію політичних (у тому числі й міжпартійних) відносин у суспільстві.

Кожна з наведених  типологій політичних партій і всі  вони разом не є вичерпними. Це лише теоретичний інструментарій, який тією чи іншою мірою може використовуватися  для пізнання та інтерпретації конкретних партійних систем та їх складників. Дані типології включають лише так звані "чисті типи", на основі яких можуть виділятися "проміжні" та "змішані" типи. Крім того, прості класифікації (за лише одним критерієм) можуть у різних варіаціях поєднуватися, створюючи комплексні типології. Вибір певної типології для характеристики конкретних політичних партій залежить від специфіки об'єкта дослідження, вартісних орієнтирів, цілей, що ставить перед собою інтерпретатор, а також методології, якою він оволодів і яку застосовує. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Партійні системи у сучасному світі.

 

Політичні партії, що діють у певному суспільстві, як правило, утворюють певну партійну систему. Для того, щоб в подальшому дати наукове визначення політичної системи суспільства, потрібно з самого початку взяти найбільш просту дефініцію (визначення). Політична система – це система, за допомогою якої здійснюється політичне життя суспільства.

 Також партійну систему можна коротко визначити як систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у суспільстві політичними партіями. Партійна система — це частина (підсистема) політичної системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інституцій, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інституцій між собою та із зовнішньою сферою політичної системи), а у вузькому, чисто інституційному розумінні — систему політичних інституцій, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Політична система  функціонує наряду з іншими системами  суспільства: економічною, соціальною, духовною, але у неї є свої специфічні риси. Це участь у розв'язанні таких  проблем, як інтеграція суспільства, розподіл в масштабах держави матеріальних і духовних цінностей, здійснення монополії на державний примус в масштабах суспільства і в цілому монополії на здійснення влади.

На зорі цивілізації політична  система майже повністю співпадала з державою. Держава була першим інститутом політичної системи. І лише з часом  виникли інші  інститути.

Коли з тих чи інших  причин політичні системи сучасних країн зводяться в основному  до інституту держави, суспільство  в своєму розвитку відкидається до таких часів, коли громадяни могли  приймати участь в політичному житті тільки через державні структури, тобто тільки під безпосереднім державним контролем. Це особливо характерно для тоталітарних режимів, де держава контролює всі сторони життя суспільства.

За умов сучасної цивілізованої  політичної системи дії політичних партій та громадських організацій регламентуються законом, а не волею чиновників. Закон же, як правило, дає досить широке поле самостійної діяльності. Політичне життя, таким чином, стає багатшим за змістом, найбільш повнокровним, різнобарвним і, головне, дає змогу брати в ньому участь усім громадянам.

Політична система, як і всяка  система, має свої межі в суспільстві. Американський політолог Девід  Істон вважає, що політична система  взаємодіє з суспільством шляхом взаємного впливу. Вплив суспільства  на систему він назвав «входом у систему»; вплив системи на суспільство – «виходом». Постійна взаємодія політичної системи з суспільством йде безперервно шляхом «входу-виходу». Нормально діюча політична система реагує на всякий «вхід», який може бути у формі вимог, або ж підтримки. Підтримка, як правило, означає задоволеність існуючим станом в суспільстві, вимоги потребують змін. Реагуючи на суспільні прояви, політична система підтримує у суспільстві як змінність так і стабільність. Але здорова політична система не допускає, щоб змінність привела до корінних переворотів, а стабільність переросла в застій.

       Політична  система може діяти на основі  певних політичних норм і правил, на основі певної політичної  свідомості і культури людей,  на основі певних норм моралі і політичної етики. Визначальну роль в політичній системі відіграють державні й недержавні соціальні інститути, через які безпосередньо здійснюється влада і йде процес керівництва суспільством. Цілісність політичної системи забезпечує її центральний компонент – політична влада, яка пов'язує всі її складові в єдине ціле.

            Таким чином, політична система  є сукупність державних і недержавних  соціальних інститутів, які в  рамках певних норм і правил, що відображають стан суспільства  здійснюють владу і керують суспільством.

Система суспільства включає  в себе декілька підсистем:

а) політичну організацію;

б) політичні відносини;

в) політичні і правові норми;

г) політичну свідомість і політичну культуру.

Політична організація  включає в себе державу та її інститути, політичні партії, громадські організації та об'єднання. Держава – чисто політична організація, яка здійснює державну владу. Політичні партії за умов демократії безпосередньо державною владою не володіють, але мають прямий вплив на державну владу через своїх членів, які займають державні посади: парламентаріїв, міністрів, губернаторів та ін. Цей вплив може бути вирішальним, якщо партія одноосібно формує свій уряд і має більшість в парламенті. Що стосується громадських організацій, які не носять відверто політичний характер, таких як профспілки, молодіжні, ветеранські організації та ін., то слід відзначити, що вони мають значний вплив на політику. Так, Федерація профспілок України напередодні виборів Верховної Ради 1998 року, навіть створила Всеукраїнську партію трудящих, яка повинна була лобіювати інтереси профспілок в парламенті. Значною силою в політичному житті є ветеранські організації. Від їх підтримки тієї чи іншої політичної сили в чималій мірі залежать результати виборів і подальша політична лінія. Молодіжні організації завжди розглядалися політичними партіями як резерв і опора в молодіжному середовищі. Молоді активісти широко залучаються політичними партіями до передвиборної боротьби. Що стосується таких організацій як спортивні товариства, об'єднання за інтересами (філателістів, рибалок, туристів та ін.), то і вони, особливо за умов політизованого суспільства, можуть носити політичне забарвлення. Наприклад, напередодні виборів до Верховної Ради України 1998 року популярна футбольна команда спортивного товариства «Динамо» (Київ) вступила до лав Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Члени об'єднання любителів пива створили свої політичні партії в багатьох країнах світу. Учасники інших громадських об'єднань напередодні виборів в неформальній обстановці вирішують, яку партію будуть підтримувати на виборах. Цього не можуть не враховувати політичні партії і між ними постійно йде боротьба за вплив на неполітичні об'єднання громадян.

Деякі політологи включають в політичну організацію  суспільства і засоби масової  інформації. Вони мотивують це тим, що засоби масової інформації є самостійними суб'єктами політичної діяльності, які мають великий вплив на політичне життя. З цим можна погодитись тільки в тому випадку, якщо засоби масової інформації незалежні як від держави, так і від політичних партій та громадських організацій. В іншому разі вони не більш як виразники волі їх власників і не можуть займати самостійну позицію. Наприклад, популярна газета «Голос України» виражає не свою думку, а позицію Верховної Ради, тобто свого власника. Газета «Ветеран» – думку керівництва організації ветеранів України.