Контрольна робота з "Політологія"

8. Багатополюсна  система багатопартійної роздрібненості, за якої правлячі коаліції  політичних партій не є стабільними  і часто змінюють одна одну (прикладом є Таїланд).

У чітко структурованому  суспільстві партійна система (й  відповідно політична система в  цілому) поділяється на такі головні  соціально-політичні блоки (які не слід плутати з партійними блоками):

а) правлячі сили;

б) опозиційні сили;

в) проміжні та нейтральні сили.

 Однак у певних ситуаціях — за тих чи інших (як демократичних, так і авторитарно-автократичних) форм майже загального соціального консенсусу — опозиційний блок на деякий час може практично зникати. А при максимальному посиленні конфлікту між правлячим і опозиційним блоками та відносній рівновазі їх сил може зникнути єдина партійна система (і єдина політична система в цілому), розпадаючись на дві або цілу низку повністю відокремлених систем. При цьому деякі з компонентів старої, спільної партійної системи на всій або частині території країни нерідко перетворюються на нелегальні, підпільні. Результатами такого розколу (й навіть атомізації) часто бувають громадянська війна (в тих чи інших її формах), перемога сепаратистських або іредентистських рухів тощо. 
Наявність (або відсутність) єдиної партійної системи є показником як конкретного стану, стадії розвитку того чи іншого суспільства, так і певного типу суспільства й існуючої у ньому політичної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Політичні партії і партійна система України.

 

Прийняття Конституції України стало переломним моментом в розвитку політичної системи  нашої молодої держави. Політична  система, основні параметри якої закріплені в Конституції, повинна  забезпечити функціонування політичного  життя суверенної, демократичної, соціальної, правової держави. Але для того, щоб це було здійснено, потрібно досягти певних цілей, І, насамперед, встановлення дійсного народовладдя, коли громадяни країни активно приймають участь в політичному житті, маючи за мету як своє благо, так і благо держави. Необхідно дати простір процесам саморегулювання та самоуправління суспільства, створити умови для безперешкодного прояву громадянської ініціативи, налагодити механізм вільного формування та виявлення інтересів та волі всіх соціальних груп, їх узгодження та реалізації в політиці держави. Фіксування статусу правової держави в нашій Конституції означає, що необхідно досягти чіткого розмежування функцій держави та громадянського суспільства, а для цього потрібно позбутися розмитості і структурної невизначеності суспільства, забезпечити процес його соціальної диференціації – розмаїття укладів і верств. При цьому головний акцент має бути зроблено на забезпеченні рівних прав і можливостей усім секторам економіки – приватному, кооперативному, колективному, корпоративному, державному тощо.

Важливою  умовою досягнення успіху політичної системи є подолання кризи  демократії, з якою зіткнулося наше суспільство, як і ряд інших посткомуністичних  держав. Ця криза виявляється в  тому, що демократія форсовано проявляє себе в сфері політичній і відстає в сфері соціально-економічній. Криза демократії породжує ностальгію за авторитарним минулим у певної частини населення і у певних представників влади. Це проявляється у скептичному ставленні до демократичних процедур, або ж у спробах авторитарно направляти демократичний процес. Це є загрозою для становлення правової держави. В той же час для забезпечення переходу до демократії держава повинна використовувати жорсткі форми забезпечення законності і порядку, правові санкції щодо тих, хто порушує встановлені державою норми. Важливою метою реформування політичної системи є радикальне зміцнення законності і правопорядку з тим, щоб виключити будь-які зловживання владою, забезпечити надійні гарантії захисту конституційних прав та свобод громадян, а також виконання ними обов'язків по відношенню до суспільства та держави. Становлення правової держави вимагає чіткого розмежування функцій законодавчої, виконавчої та судової влади в відповідності з світовим досвідом розвитку демократичного суспільства. Цей досвід показує, що без такого розмежування демократії не буває, а буває лише диктатура в самих різних формах. В процесі реформи політичної системи повинен бути створений механізм, який забезпечить самооновлення політичної системи з врахуванням зміни як внутрішніх, так і міжнародних умов, і який здатний до активного розвитку і втілення у всі сфери життя принципів демократії.

Особливо  важливим є розвиток місцевого самоврядування – права територіальної громади – жителів села чи декількох сіл, що добровільно об'єдналися в сільську громаду, жителів селища або міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Необхідно, щоб органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст – районні та обласні ради ефективно здійснювали волю місцевого населення, стали невід'ємною часткою місцевих громад, виразником їх інтересів у сфері місцевого життя. На новий історичний рубіж українське суспільство може вийти лише за умов, коли його творчий потенціал буде вiдповiдати рівню завдань історичного поступу.

Процеси, що відбуваються в політичному житті ряду країн Європи, в Росії, Україні, Білорусі та інших незалежних державах Співдружності, привели до руйнування тоталітаризму, відкрили простір для розвитку демократії, розчистили новим політичним силам шлях до влади. Всередині масових антитоталітарних рухів почався процес хитання і розброду. Але ці рухи викопали «критичну функцію» у ставленні до тоталітаризму. Поглиблення суперечностей між тоталітарним режимом і потребами суспільно-політичного розвитку народів привело до розхитуванню устоїв державного ладу, політичної системи, деформації ряду політичних процесів.

Становлення партійної  системи в Україні. Демократичні перетворення другої половини 80-х рр. в СРСР сприяли виникненню широкого спектра нових найрізноманітніших суспільно-політичних рухів, організацій, об'єднань. Цей процес, що особливо чітко намітився в 1989 р., поступово став набирати все більш прискорених темпів.  У березні 1991 р. почалася реєстрація політичних партій  України, а до кінця 1991р. було зареєстровано вже 26 партій та 116 суспільно-політичних рухів. Сучасні українські політичні партії утворилися раніше, ніж склалися соціальні групи населення, інтереси яких ці партії повинні відбивати. Тому партії не змогли знайти чітких соціальних адрес і виконувати функції посередника у взаєминах між особою та державою.

Не дивлячись  на чисельність та широту політичного  спектру, партії України не стали  центрами, де акумулюється потенціал  суспільства, не стали справжнім  елементом системи влади. Жодна  з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Перехід тоталітарної однопартійності до цивілізованої багатопартійності в Україні відбувається через "дрібнопартійність ".

Серйозною перешкодою на шляху до багатопартійності є  відсутність в суспільстві консенсусу з приводу базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного розвитку. Нормальне функціонування багатопартійності можливе лише на базі визнання і підтримки таких цінностей основними силами суспільства.

Зараз всі політичні  партії поділилися на провладні і  опозиційні до влади, ті партії, які відкрито не відносяться до опозиції, більше чи менше підтримують нині існуючу владу. Характеризується широкомасштабним порушенням прав людини, активним використанням брудних технологій, відсутністю незалежних ЗМІ. Здобуття Україною незалежності прискорило процес створення політичних партій. На сьогодні налічується більш 120 зареєстрованих політичних партій.

Взагалі ж у  становищі українських партій чимало спільного:

• у багатьох з них відсутній свій електорат;

• спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

• вкрай слабкі ідеологічні засади;

• переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;

• відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;

• спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

• відсутність сталого співробітництва партій в головному - побудові незалежної процвітаючої України.

Взагалі українська партійна еліта – це закрита система. Причому, набагато поширенішим є перехід  із складу одної партійної еліти до іншої, ніж кар’єрний ріст в межах однієї партії.

Досить згадати численні приклади "розколів", "об’єднань", "переходів" політиків із однієї партії до іншої. Значна частина вітчизняних  політичних діячів встигла за роки незалежності побувати у найрізноманітніших політичних утвореннях.

Причина цього у жорсткій майновій диференціації всередині  українських партій. Могутність партійної  еліти базується, насамперед, на її фінансово-економічній потужності. За таких умов ідеологія – це елементарна форма самообману і обману виборців, оскільки і "ліберали", і "консерватори", і "соціал-демократи" мають однакову соціальну структуру, розшарування і керують задоволенням своїх власних бізнес-інтересів.

Водночас, у сучасній українській партійній еліті  згуртування здійснюється, насамперед, на основі кланових та крівно-родинних стосунків - поширене явище, коли, наприклад, кілька представників однієї родини проходять до складу Верховної Ради від однієї політичної сили.

Отже допоки структура  українського суспільства не зазнає принципових змін, ми матимемо феодалізовані партії, між якими та їх виборцями наявна величезна прірва. І жодні перевибори, жодні політичні шоу, на які так багата Україна, не змінять цієї ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік літератури

 

1. Основи політології / під ред. Ямко Н. М. - Харків, 1996.
2. Політологія: Курс лекцій: Навч. пос. / за заг. ред. І. С. Дзюбка. -

К.: Вища школа, 1993.

3. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За

редакцією О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К.: Видавничий центр

"Академія", 1998 - 368с.

4. Політологія / за ред. О. І. Семківа. - Львів: Світ, 1994.
5. Політичні партії в Україні / Варяник В. Т., Федоренко Л. Г., Ясир М.

Запоріжжя: ЗДТУ, 1998.

6. Яблонський В. Сучасні політичні партії України. Довідник. - К., 1996.
7. Рябов С. Г. Політологія. Словник термінів і понять. - К.: Тандем, 1996.
8. Халипов В. Ф. Политологический словарь. - М.: Высшая школа, 1995.