Порядок реєстрації юридичної особи

1. Порядок реєстрації юридичної особи.

             Згідно із ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» №755 від 15.05.2003 (далі Закон про реєстрацію) для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа (далі засновник) повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

-  заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

-  примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

-  два примірники установчих документів;

-  документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

-  у разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені вище, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

-  у разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

     -   у разі державної реєстрації юридичної особи, засновником якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру.

        Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи.

           Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних, комунальних організацій, закладів та установ) та назву.

           Засновник юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців.

            Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється його паспорт.

            Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.

           Якщо документи надсилаються рекомендованим листом, то підпис заявника на реєстраційній карточці має бути нотаріально завіреним.

Вартість послуги

         Реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичної особи становить десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (10*17=170 грн.).

Строк реєстрації

          Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів.

Дата реєстрації

           Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

          Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

          Державний реєстратор має право залишити без розгляду подані документи і відмовити у проведенні державної реєстрації юридичної особи, якщо:

-   документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;

-    документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами першою (подання документів на державній мові), другою, четвертою - сьомою статті 8 (підписи на установчих документах нотаріально засвідчені) та частиною п'ятою статті 10 цього Закону (квитанція про внесення реєстраційного збору);

-  до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій;

-    документи подані не в повному обсязі;

-    документи подано особою, яка не має на це повноважень.

          Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду не перешкоджає засновнику повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

          Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є:

-    невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

- невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону про реєстрацію (відповідність документів законодавству);

-   порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

- проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення.

- наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

-    використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

          У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається.

         Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновник (засновники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи,

Порядок оскарження

        Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

Порушення строків видачі (направлення рекомендованим листом) засновнику свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації юридичної особи і може бути оскаржено в суді.

            В доповнення надаю деякі роз’яснення Держкомпідприємництва (лист №585 від 01.02.2005 г.) із питань державної реєстрації, коли засновниками є іноземні особи:

1. Іноземна фізична  особа, яка є засновником юридичної особи, повинна отримати ідентифікаційний номер.

2. На території України  повинен мати юридичну силу нотаріально завірений підпис іноземної особи, яка є громадянином будь-якої країни СНД. (Згідно Конвенції про правову допомогу і правові відносини по громадянським, сімейним та кримінальним справам, яка підписана главами країн СНД 07.10.2002 р. і яка вступила в силу 27.04.2004 р.)

 

 

2. Судовий захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

          

            Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання відповідно до Господарського кодексу та Господарського процесуального кодексу України має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

-   визнання наявності або відсутності прав;

-   визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, зачіпають права та законні інтереси суб'єкта господарювання;

-    визнання недійсними господарських угод;

-     відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

-     припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

-      присудження до виконання обов'язку в натурі;

-      відшкодування збитків;

-       застосування штрафних санкцій;

-     застосування оперативно-господарських санкцій;

-      застосування адміністративно-господарських санкцій;

-       установлення, зміни і припинення  господарських правовідносин;

-       іншими способами, передбаченими законом.

Державні гарантії прав і інтересів суб'єктів господарювання можна розділити на:

-   загальні – полягають у тому, що держава гарантує суб'єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності і форм власності, однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

-   майнові – полягають у тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканність їхнього майна і забезпечує захист права власності (ст. 13 Конституції України).

          Порядок і форми захисту прав суб'єктного господарювання визначаються насамперед нормами Господарською процесуального кодексу України (ГПК), відповідно до якого господарські спори вирішуються в порядку позовного провадження, а справи про банкрутство – також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р.

          Спори вирішуються на підставі Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів України, міжнародних договорів і угод, згода на обов'язковість застосування яких запроваджено Верховною Радою України. 
Особливу увагу законодавець приділяє захисту права власності, оскільки власність є основою існування й діяльності підприємців і підприємств будь-яких організаційно-правових форм. Передбачені чинним законодавством способи захисту права власності прийнято поділяти на:

- речово-правові – спрямовані на захист від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких інших осіб. Одним із них є витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Позивачем у справі буде власник, майно якого із володіння вибуло без його відома.

Власник може також подати в суд негаторний позов (позов  про усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння). Підставою для негаторного позову є порушення, що перешкоджають власникові здійснювати свої права користування й розпорядження майном. При цьому, хоча майно і не вибуває з володіння власника, використовувати його за призначенням власник не має можливості;

-  зобов'язально-правові – застосовуються у випадку зобов'язальних, зокрема, договірних відносин між власником і особою, що необґрунтовано утримує майно (наприклад, коли орендар не повертає орендодавцеві-власникові його майно по закінченні терміну договору оренди).

           У процесі господарювання між підприємствами, підприємцями, державними й іншими органами виникають, здійснюються і припиняються численні господарські відносини, які іноді супроводжуються розбіжностями – господарськими спорами.

          Більшість спорів передається на вирішення до господарського суду без досудового врегулювання.

          Досудового врегулювання згідно зі ст. 5 ГПК України потребують тільки ті господарські спори, що виникають із договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку, а також договору, заснованого на державному замовленні (щодо цих спорів сторони можуть звертатися за захистом своїх законних інтересів у господарський суд лише після того, як контрагентові була направлена претензія, яку той або відхилив, або не дав на неї відповідь у термін, установлений чинним законодавством). В інших випадках процедура досудового врегулювання відбувається за згодою сторін, у випадках, коли це прямо передбачено умовами укладеного між ними договору. 
          Недотримання порядку досудового врегулювання спорів є підставою для повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК).

          Установлені певні вимоги до змісту й форми претензії. Вона повинна бути викладена тільки в письмовій формі (ст. 6 ГПК). 
Претензія підписується повноважною особою підприємства організації або їхнім представником і надсилається адресатові рекомендованим (цінним) листом або вручається під розписку.

Законодавством установлені два види термінів розглядання претензій:

-  загальний (у місячний термін із дня її одержання);