Порядок реєстрації юридичної особи

2. Закріплення за роботодавцем  і представницькими органами  працівників обов'язків по здійсненню  локального правового регулювання окремих трудових відносин (по виплаті заробітної плати, встановлення робочого часу і часу відпочинку та ін) - Наприклад, заробітна плата працівників не бюджетної сфери повинна встановлюватися колективними договорами, угодами, локальними нормативними актами, трудовими договорами; порядок введення підсумованого обліку робочого часу - правилами внутрішнього трудового розпорядку.

3. Офіційного визнання  локальних нормативних актів правовою основою для вирішення справ у суді.

4. Встановлення на  федеральному рівні мінімуму  правових гарантій (мінімальної  заробітної плати, мінімальної  тривалості відпустки), який не  може знижуватися в локальному  порядку; визначення бажаного варіанту правового регулювання окремих видів трудових відносин за допомогою вироблення відповідних рекомендацій або примірних типових правових актів (укладення трудових договорів, пов'язаних з допуском до державної таємниці, договорів про повну матеріальну відповідальність, формування представницьких органів працівників і т.д.).

5. Встановлення процедури  розробки і прийняття локальних  правових актів. 

6. Юридичного забезпечення  прав роботодавців і працівників  у галузі локального регулювання. 

7. Закріплення у федеральних нормативних актах правових норм, локального нормотворчості, широко застосовуються на практиці.

Аналіз взаємодії централізованого і локального регулювання свідчить про те, що останнє є підзаконним  і носить додатковий, вторинний характер, але грає істотну роль у забезпеченні трудових прав працівників.

Під законність локальних правових актів і норм передбачає:

відповідність їх змісту положень федеральних і регіональних законів, інших правових актів, прийнятих на цих рівнях регулювання;

дотримання необхідного  порядку прийняття (видання) локальних  актів або норм;

правильне визначення меж  локального нормотворчості.

Державне регулювання процедури розробки і прийняття локальних нормативних актів трудового і трудового процедурно-процесуального права включає: визначення сфери їх дії, порядку прийняття найбільш важливих (колективних договорів, правил внутрішнього трудового розпорядку) та вирішення розбіжностей; відповідної реєстрації деяких з них.

У сучасних умовах роль локального регулювання трудових і суміжних з ними відносин різко зростає. Ця потреба знайшла відображення в  Трудовому кодексі, який значно розширив межі договірного та локального правового регулювання; поширив їх на всі організації; удосконалив локальне регулювання окремих видів трудових відносин; надав роботодавцям широкі повноваження у цій області.

Отже, регулювання може здійснюватися в рамках підприємства в цілому, у філії, представництві, іншому відокремленому структурному підрозділі. Воно здійснюється або роботодавцем самостійно, або за участю працівників або їх представницьких органів і спрямовано на впорядкування правового регулювання трудових відносин. Основне значення цього регулювання полягає в тому, що воно надає можливість роботодавцям і працівникам самостійно виробляти правила поведінки, об'єктивно необхідні в конкретних умовах підприємства, спонукає конкретних суб'єктів правотворчості на локальному рівні до дій.

Серед джерел трудового  та трудового процедурно процесуального права важлива роль належить локальним  нормативно-правовим актам. До них відносяться:

- статут підприємства;

- положення про філії;

- положення про представництво;

- структурному підрозділі;

- колективний договір;

- угоду;

-правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про оплату праці; посадова положення та інструкції;

-документи, що регламентують певні дії представників роботодавця і адміністрації, і ін

Вони набувають юридичної  сили за наявності двох умов:

1) прийняті в установленому  законом або іншим федеральним  нормативним актом порядку; 

2) є загальна норма, яка надає право або уповноважує суб'єктів локального правотворчості на прийняття того чи іншого акту, або відсутня загальна норма, яка забороняє видання локального нормативно-правового акту.

Ці акти повинні відповідати наступним вимогам:

- не погіршувати становище працівників порівняно з трудовим законодавством, колективним договором або угодою;

- відбивати специфіку виробництва, характер і профіль діяльності підприємства, установи, організації і враховувати їх економічні можливості;

- не суперечити загальним нормам трудового та трудового процедурно-процесуального права. Вони діють лише в межах підприємства, філії, представництва, як правило, їх дія обмежена у часі; визначають коло осіб, на яких поширюються в залежності від приписів, що містяться у загальній нормі, а в ряді випадків - від розсуду приймаючих (видають) суб'єктів.

Розглянуті акти можна  класифікувати по різних підставах:

- в залежності від предмета регулювання, терміну;

- цілі регулювання;

- за колом суб'єктів, на які поширюється їх дія, і ін

У залежності від предмета їх можна підрозділити стосовно кожного  інституту трудового права (соціальне партнерство і співробітництво; трудовий договір, захист персональних даних працівника, робочий час і час відпочинку, заробітна плата, нормування праці тощо).

За тривалістю вони поділяються  на акти:

- постійної дії (правила внутрішнього трудового розпорядку, положення, посадові інструкції, технологічна документація тощо), які зберігають свою юридичну силу протягом всього часу до їх скасування;

- з певним терміном дії, що встановлюються або у централізованому порядку, або самим локальним актом (термін дії колективного договору не більше трьох років);

- одноразового використання (розпорядження керівника організації про порядок та розмір відшкодування витрат, пов'язаних зі спеціальною відрядженням групи працівників).

У залежності від конкретної ролі яку локальні акти грають у встановленні правопорядку, їх можна розділити на регулятивні і правоохоронні. Перші закріплюють безпосередньо права та обов'язки роботодавців і працівників, другі - відповідальність за порушення локальних норм або норм, що містяться в централізованих правових актах ^1. Переважна більшість локальних актів належить до числа регулятивних: положення про преміювання, графіки надання щорічних відпусток, технологічні інструкції та стандарти та ін

Одним з найбільш важливих правоохоронних актів є Правила  внутрішнього трудового розпорядку, які визначають багато владні повноваження роботодавця. Правила затверджуються роботодавцем, але з урахуванням  думки представницького органу працівників. Про них ми вже розповідали досить детально.

1. За сферою дії  локальні нормативно-правові акти  поділяються на застосовувані:

- в межах підприємства в цілому;

- у філіях, представництвах;

- в окремих структурних підрозділах;

- у різного роду органах, створюваних на підприємстві, в трудових колективах різних рівнів.

2. По колу суб'єктів  їх можна розділити на загальні (колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку) та спеціальні (положення про преміювання окремих працівників, про надання пільг особам, які навчаються без відриву від виробництва, і т.д.). Перші поширюються на всіх або на більшість робітників і службовців підприємства, другі - на певну їх частину, що виділяється по різних підставах: стать, вік, умови, форми організації праці, виконувана робота.

Стосовно до суб'єктів, які беруть участь у розробці та прийнятті локальних актів, останні можна класифікувати на прийняті:

- безпосередньо працівниками на загальних зборах (конференції);

- одноосібно роботодавцем (постанова про стимулюючі виплати, посадові інструкції);

- роботодавцем за участю представницького органу працівників (колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про винагороду за підсумками роботи підприємства за рік);

- представниками роботодавця та працівників (порядок роботи комітету (комісії) з охорони праці на підприємстві).

Можна відзначити, що в умовах ринкової економіки значно зростає ступінь впливу на трудові відносини всередині організації різних видів і форм локальних нормативних правових актів.