Прагматична спрямованість політичного дискурсу американського президента Барака Обами

Прагматична спрямованість політичного дискурсу американського президента Барака Обами

У статті аналізуються ключові промови Барака Обами. Виділяються мовні показники прагматичної спрямованості риторики американського президента; та через дослідження дискурсу як соціолінгвального явища відшуковуються ідеологічні маркери сучасного політичного дискурсу США.

This article analyzes key speeches of Barack Obama, selects the pragmatic orientation language indicators of American presidential rhetoric, and through the research of discourse as sociolingual phenomenon searches for ideological markers of contemporary U.S. political discourse.

Написання промов – вельми складний процес, адже у більшості випадків політики у процесі виступу повинні не тільки поінформувати аудиторію про певний аспект суспільного життя, але й, що важливіше, домогтися прихильності аудиторії, переконати слухачів прийняти ту чи іншу позицію, а також залучитися підтримкою громадян. Аналізуючи промови політичних діячів, можна виявити стратегії і тактики аргументації, що використовуються ними з ціллю переконання аудиторії. Дослідження виступів дозволяють, з одного боку, прогнозувати подальші дії і наміри політика, а з іншого – встановлювати найбільш ефективні способи впливу на слухачів.

Риторика Б. Обами викликає неабияку увагу загалу. Про це говорять багато, і говорять усі – кожен, виходячи із свого ідеологічного забарвлення. Найбільше, звичайно, говорить сама Америка: на честь промов темношкірого президента створюються цілі веб-сайти та видаються книги. Щодо наукових публікацій, то існує низка закордонних та вітчизняних досліджень політичного дискурсу Штатів: передвиборчий політичний дискурс (Д. С. Мацько, «Особливості передвиборчого політичного дискурсу як типу комунікативної діяльності (на матеріалі виборчої кампанії 2008 року в США)»); його евалюативний аспект (І. С. Бутова, «Ціннісна орієнтація політичного дискурсу ХХІ століття (на матеріалі інаугураційних промов Барака Обами і Віктора Ющенко)»), його полікодова організація (Р. Т. Садуов, «Особливості полікодової організації політичного дискурсу Барака Обами») та ін. Та все ж недостатня вивченість президентської риторики Обами зумовила посилену увагу і відповідно актуальність даного дослідження.

Об’єкт дослідження: політичний дискурс  американського президента Барака Обами.

Предмет: прагматичні аспекти риторики Барака Обами.

Мета дослідження полягає у  спробі виявити кореляцію між мовними засобами праматичної спрямованості риторики американського президента Барака Обами та ідеологічними аспектами пропаганди у сучасному політичному дискурсі США. Відповідно до мети було сформульовано кілька дослідницьких завдань:

• дослідити функціональну спрямованість промов американського президента;
• виокремити мовні показники прагматичної спрямованості риторики Б. Обами;
• дослідити ідеологічні маркери промов американського президента.

У дослідженні використовується метод  контент-аналізу, об’єктом якого слугують 5 ключових промов Барака Обами, проголошені ним на посаді президента Сполучених Штатів, а саме:

• інавгураційна промова у Вашингтоні 20 січня 2009 року [18];
• виступ перед початком самміту з лідерами ЄС у Празі 5 квітня 2009 року [20];
• виступ перед студентами Каїрського університету 4 червня 2009 року [19];
• промова у Російській економічній школі у Москві 7 липня 2009 року [21];
• виступ у Ґані 11 липня 2009 року [22].

Мова як система понять, слів (імен), в яких людина сприймає світ і суспільство, є найголовніший засіб підкорення. «Ми – раби слів», – сказав Маркс, а потім це буквально повторив Ніцше. Цей висновок доведений численними дослідженнями, як теорема. В культурний багаж сучасної людини ввійшло уявлення, наче підкорення починається з пізнання, що служить основою переконання. Однак в останні роки все більше вчених схиляються до думки, що проблема глибше, і першопочатковою функцією слова на зорі людства був його сугестивний вплив – навіювання, підкорення не через глузд, а через відчуття.

При дослідженні функціонування мови в політичному дискурсі неуникно постають дві проблеми – мова влади  і влада мови. Розрізняються вони, на наш погляд, так: мова влади –  це те, як говорить, якими мовними  засобами і прийомами користується нинішня влада, і це предмет дослідження «чистої» лінгвістики. А влада мови – те, як впливають на масову свідомість ці мовні засоби і прийоми – повинна досліджуватися політичною лінгвістикою.

Перед тим, як перейти до власне політичного  дискурсу Б. Обами, зупинімось на самому понятті «дискурс». Він є складним комунікативним явищем, що містить у собі і соціальний контекст, який дає уявлення як про учасників комунікації (і їхні характеристики), так і про процеси виробництва і сприйняття повідомлень [14, с. 36]. Дискурс відображає суб’єктивну психологію людини, і отже, він не може бути відчужений від того, хто говорить [2, c. 18]. Це текст, взятий у подійєвому аспекті; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах) [6, с. 36].

Проте при розмаїтті підходів доцільно говорити про два основних. Прибічники першого підходу під дискурсом  розуміють фрагменти дійсності, що мають часову довжину, логіку розгортання (сюжет) і «які являють собою закінчений твір, сформований на основі організації смислів (закінчений «твір», наприклад, у вигляді тексту) з використанням смислового коду (словника тощо)» [1, с. 38]. Представники іншого, більш вузького підходу трактують дискурс як особливий вид комунікації. «Дискурс є комунікативна подія, – вважають вони, – що відбувається між тим, хто говорить і слухає (спостерігачем та ін.) у процесі комунікативної дії в певному часовому, просторовому й іншому контексті. Ця комунікативна дія може бути мовною, письмовою, мати вербальні і невербальні складові» [9, с. 86].

Проаналізувавши погляди різних лінгвістів (і не тільки) на сутність і співвідношення понять «текст» і «дискурс», Катерина Серажим підсумовує: «дискурс –  це своєрідне «віддзеркалення» тексту у свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуації у конкретний момент часу» [10, с. 69]. На противагу тексту, дискурс не може існувати поза реальним фізичним часом, в якому він відбувається. Ще одна відмінність між цими поняттями полягає в тому, що дискурс, на противагу текстові, не здатний нагромаджувати інформацію. Дискурс, по суті, є лише способом її передання, але не засобом накопичення і множення, дискурс не є носієм інформації. Більше того, результатом дискурсивного процесує примноження інформації в світі, але не в дискурсі; останній зникає в минулому, йде в небуття відразу після свого закінчення [10, с. 69].

Та найважче, мабуть, відокремити  поняття «дискурс» і «мовлення». Мовлення можна розуміти двояко: як сам процес говоріння (мовленнєва діяльність), і як його результат (вербальні твори, що фіксуються пам’яттю або письмом). Головна відмінність між цими поняттями лежить у площині «соціальне – індивідуальне». Перевага соціального чітко простежується у дискурсі. Для нього характерні типові ситуації спілкування з нормативно закріпленою послідовністю мовних актів (так звані інституційні форми спілкування: педагогічний, терапевтичний, політичний дискурс і його різновиди та ін.). найважливішою ж ознакою мовлення є його індивідуальний характер, скільки процесу мовлення притаманні певний темп, тривалість, темброві особливості, міра гучності, артикуляційна чіткість, акценти тощо [10, с. 69].

Отже, якщо основна відмінність  дискурсу від тексту полягає у  властивих йому ідеях розвитку та зумовленості екстралінгвістичними чинниками, то відмінність між дискурсом і мовленням у виразно вираженій соціальній орієнтації першого й індивідуальному характерові другого.

Будь-який дискурсивний акт, як відомо, здійснюється на двох рівнях: семантичному й прагматичному, до того ж здійснення дискурсиву на семантичному рівні є необхідною передумовою здійснення дискурсиву на прагматичному рівні [10, с. 78]. Йдучи за Т. Ван Дейком, який намагався створити чітку теоретичну основу для подолання однобічності підходів до структурного аналізу дискурсу [14, с. 47], К. Серажим розглядає архітектоніку дискурсу як своєрідну макроструктуру. Вона, з одного боку, є семантичною, бо вміщує в собі основну тему, представлену у вигляді ієрархії семантичних пропозицій, а з іншого – прагматичною, що задає прагматичну спрямованість мовлення (макрос твердження, макропрохання, макроосуд тощо) і водночас об’єднує дискурс як послідовність мовленнєвих актів в єдине ціле.

Політичний дискурс по суті є  вираженням всього комплексу взаємовідносин між людиною і суспільством, і, таким чином, це явище по суті своїй функціонально направлене на формування у реципієнтів деякого фрагменту світосприйняття чи картини світу. Використовуючи політичний дискурс в якості пробного каменя, можна зрозуміти, як у різних мовних колективах моделюються культурні цінності, як пропагується соціальний порядок, які елементи мовної картини світу залишаються за межами свідомих мовленнєвих стратегій мовців, як формується концептуальна картина світу, притаманна кожному мовному колективові [13, c. 26].

Поширені тлумачення суті політичного  дискурсу базуються на теоретичних  засадах центрального поняття «дискурс», зокрема:

• політичний дискурс – це комплекс мовленнєвих структур у певному лінгвістичному контексті – контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань разом з її негативними проявами (наприклад, ухилянням від політичної діяльності, відсутністю політичних переконань та ін.) [8, с. 20];
• політичний дискурс – це будь-які мовленнєві утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких корелює зі сферою політики [13, с. 23];
• як спеціальне використання мови для актуалізації певної ментальності або для реалізації особливостей ідеології, що передбачає дію граматики, лексикону, правил функціонування слів і синтаксису, а також особливу прагматику [11, с. 38-39];
• як форми соціальної дії, що знаходиться під впливом владних структур та історичних процесів [3, с. 6].

Політичний дискурс Барака Обами  характеризується полікодовою організацією [4, с. 107]. 44-ий президент США активно використовує різноманітні комбінації семіотичних систем для передачі повідомлення реципієнтам (комікс, музичний кліп, електронну пошту, мобільні телефони, Twitter, Youtube, Facebook, MySpace, а також створений у лютому 2007 року спеціально на потреби кампанії портал MyBarackObama.com (MyBO), що дуже нагадував соціальну мережу). Але промова – це головний інструмент політики Барака Обами – більше, ніж у будь-якого президента США. На честь його промов були створені веб-сайти. Obamaspeech.com пропонує тексти 100 промов Обами, починаючи з 2002 року. Електронна бібліотека зупиняється на січні 2009 року, коли промови Обами стали публікувати на веб-сайті Білого дому. Зараз це до 36 сторінок, на яких є перелік назв промов та реплік президента [17].

Риторика Б. Обами характеризується зрозумілістю і доступністю текстових повідомлень для своєї аудиторії, що є одними з основних засобів досягнення успішності публіцистичних текстів [12, с. 37]. Риторичний вимір дискурсу американського президента також насичений прецедентними текстами, що є феноменом власне лінгвістичної природи, окільки неодноразово відтворюються у мовленні носіїв і функціонують як одиниці дискурсу [12, c. 39].

Тож перейдемо, власне, до мовних показників прагматичної спрямованості промов Барака Обами. Для початку пропонуємо розглянути лексичні її показники.

Американська публіцистика, як і  суспільство в цілому, переповнена  символами і міфами [12, с. 38]. Тож цей пласт не можна оминути, аналізуючи риторику американського президента. Міфи формують культурний і соціальний світ, визначаючи дозволені або заборонені типи символічних дій в американській культурі [12, с. 38]. До одиниць, що відбивають категорії культури, ми відносимо прецедентні феномени. Ці одиниці володіють когнітивною пам’яттю і входять до когнітивної бази, що виступає структурованою сукупністю знань і уявлень, якими володіють усі представники тієї чи іншої лінгво-культурної спільноти. До прецедентних феноменів належать прецедентні тексти, прецедентні ситуації, прецедентні імена та висловлювання [5, с. 86]. У ході функціонуваня власні імена набувають соціальних конотацій. Влучне використання цитат відомих політиків, діячів культури, американських героїв, до якого успішно вдається Обама, руйнує перепони осмислення інформації і тим самим підвищує мовний вплив. І що особливо цікаво для нашого дослідження, це те, що ці цитати орієнтовані на ідеологічні координати своєї системи.

…our second President, John Adams, wrote, ‘The United States has in itself no character of enmity against the laws, religion or tranquility of Muslims’ (Cairo, June 4, 2009). Цитатою американський президент підсилює прояв дружньості до мусульманського світу.

…we can recall the words of Thomas Jefferson, who said:  ‘I hope that our wisdom will grow with our power, and teach us that the less we use our power the greater it will be’ (Cairo, June 4, 2009). Стосовно іракської проблеми Б. Обама знову апелює до колишнього президента, підкреслюючи пріоритет дипломатичного вирішення конфліктів.

Не  оминає він і латинських афоризмів. E pluribus unum –  ‘Out of many, one’ (Cairo, June 4, 2009). Підсилює цим самим тезу про те, що всі були створені рівними.

У російській промові Б. Обама цитує Пушкіна, героя їх культури, ім’я якого так само є для них певним культурним резонатором. As Pushkin said, ‘Inspiration is needed in geometry just as much as poetry’ (Moscow, July 7, 2009). Слова великого поета стають на підтвердження зачаруванням розмаїттям культурного спадку російського народу.

Наприкінці  своєї каїрської промови американський  президент підряд цитує найсвятіші книги світу – Коран, Талмуд та Біблію – де йдеться про рівність та мир: