Регулювання трудових та соціально-трудових відносин в Україні

Щодо відносин між  владою та бізнесом, діалогу між  державою та суспільством, то можна зробити досить цікаві висновки, а саме розподілити їх за такими принципами:

щодо суспільства: держава  бере на себе відповідальність за підвищення рівня життя населення країни, забезпечення соціальних гарантій та безпеки, отримуючи натомість поблажливість влади та підтримку суспільства;

щодо бізнесу: держава забезпечує гарантії прав власності, сприятливий підприємницький клімат та сприяння бізнесу, отримуючи замість того підтримку з боку національного капіталу та дотримання ним встановлених державою норм і правил; рівновага між суспільством та капіталом створюється за принципом: чесний бізнес — підтримка суспільством його інтересів та дій.

Створення нової системи  соціального порядку ґрунтується на тому, що забезпечення гідного життя громадян не може бути тільки справою влади або однієї якоїсь структури. Формування в Україні таких передумов безперечно є важливою складовою демократичного суспільства та конкурентоспроможної ринкової економіки.

Як я дізналася під  час написання реферату, до практики регулювання соціально-трудових відносин увійшло укладання на тристоронній основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями. Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в державі почали реалізовуватися на практиці елементи вертикальної системи соціального партнерства на всіх рівнях суспільства. Укладаються генеральні, галузеві, територіальні та інші угоди, а також колективні договори.

За умови відсутності  дієвих об'єднань роботодавців, слабкості  профспілок, єдиним реально ефективним суб'єктом залишається держава. В Україні ще не сформувалися остаточно організації, що представляють та послідовно відстоюють інтереси окремих соціальних груп. Ці групи, у тому числі і робітничі, не навчилися ще чітко формулювати свої вимоги, шкода,що дуже низькою є культура громадянського самоусвідомлення, мають місце пасивність населення та недовіра до профспілок тощо. Тобто, громадянського суспільства в Україні досі не існує, а без нього немає і не може бути соціального партнерства. Досвід розвинутих країн показує, що формування інститутів громадянського суспільства і становлення системи регулювання соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства — це процеси взаємопов'язані і взаємодоповнюючі.

Але водночас проявляється й інша тенденція. Закликаючи робітників домовлятися з підприємцями про рівень заробітної плати, розмір соціальних виплат тощо, держава намагається тим самим зняти з себе частину відповідальності щодо забезпечення гідного рівня життя населення.

На перший погляд, така позиція держави досить закономірна, оскільки саме на підприємстві трудовому колективу легше домовитися зі своїм роботодавцем. Тут найбільш чітко постають питання, що потребують узгодження. Однак досвід інших країн свідчить, що будь-яка домовленість сторін щодо соціально-трудових відносин може мати успіх лише у тому випадку, коли профспілка на підприємстві сильна і адміністрація до неї прислухається. Якщо профспілкова організація слабка і не може домовитися з адміністрацією підприємства, то держава, а не власник має виступати гарантом мінімально необхідного рівня життя. З підприємцем можна домовлятися, але тільки про те, що не відповідає мінімально необхідному рівню, гарантованого державою.

Написавши реферат, я  дізналася для себе дуже багато корисної інформацію, яку, я вважаю, зобов’язаний знати кожен громадянин нашої держави. Для написання реферату, були використані матеріали з законів України, а також з інших джерел, перелічених нижче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         

      Використана література

1. Грішнова О.А. Економіка  праці та соціально-трудові відносини:  Підручник. - К.: Знання, 2004. - 535 с Глава  VІІІ, с.214-236.

2. Єсінова Н.І. Економіка  праці та соціально-трудові відносини:  Навч. посібник. - К.: Кондор, 2004. - 432 с - Розділ ІІ, Глава ІV, с 74-83.

3. Колот А.М. Соціально-трудові  відносини: теорія і практика  регулювання: Монографія.-К.: КНЕУ, 2003.- 230 с- Розділ І, Глава І-ІІ, с  7-37.

4. Уманський О.М., Сумцов В.Г., Гордієнко В.Д. Соціально-трудові відносини: Навч. посібник. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2003. -480 с- Глава І-ІІ, с.7-51.

4. Українець С Соціально-трудові відносини в Україні: зміст і розвиток // Україна: аспекти праці. - 1999. - № 1.- С 35-41.

5.Міхєєв В.А. Основи соціального партнерства: теорія і політика.— М., 2001. С. 
297.

6.Соціальна політика: підручник/ред. Н.А. Волгіна.— М.: Екзамен, 2002. 
С. 736.

Закон України «Про колективні договори та угоди».

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Закон України «Про об’єднання громадян».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 4.Кількість працівників, охоплених колективними договорами, за видами економічної діяльності (на 31 березня, осіб)

 

	Кількість працівників, охоплених колективними договорами
	осіб	у% до облікової кількості  штатних працівників відповідного виду діяльності
Усього	246265	91,0
Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги	18819	87,1
Лісове господарство та пов’язані з ним послуги	4029	100,0
Рибальство, рибництво	268	100,0
Промисловість	71326	92,5
Будівництво	7549	94,8
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів  особистого вжитку	10642	70,7
Діяльність готелів  та ресторанів	1221	89,0
Діяльність транспорту та зв’язку	21090	93,9
діяльність транспорту	15125	91,7
діяльність пошти та зв’язку	5965	100,0
Фінансова діяльність	3413	61,2
Операції з нерухомим  майном, оренда, інжиніринг та надання  послуг підприємцям	8772	79,2
з них дослідження  і розробки	1365	90,0
Державне управління	16023	88,0
Освіта	42490	97,0
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги	32450	95,8
Надання комунальних  та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	8173	85,1
з них діяльність у  сфері культури та спорту, відпочинку та розваг	6169	88,5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 5 

(Стаття З із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Громадянам надається реальна можливість займатися працею на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності (в товариствах, кооперативах, на державних підприємствах, в установах, організаціях), підприємницькою діяльністю, працювати на підставі цивільно-правових угод тощо.

Законодавство про працю  регулює відносини по застосуванню праці громадян незалежно від форм власності, з якою вона пов'язана, і галузі господарського управління або соціально-культурного будівництва, в якій вона застосовується. 2. У застосуванні праці при кооперативних формах власності, в тому числі в колективних сільськогосподарських підприємствах, є певні особливості, які знайшли своє відображення в окремих законодавчих актах. Статутом колективного сільськогосподарського підприємства, як і статутами інших колективних і кооперативних організацій, можуть встановлюватись в межах, визначених законом, особливості регулювання трудових відносин працівників. Тому в усіх випадках застосування правових норм до працівників, при відсутності особливостей, передбачених статутами чи положеннями, що затверджуються в установлених законом випадках і межах, повинні застосовуватись Кодекс законів про працю та інші норми трудового законодавства.

3.  Встановлення відмінностей в правовому регулюванні праці в колективних селянських господарствах може бути визначено законодавством про ці господарства або їх статутами в передбачених частиною другою коментованої статті межах.

4.  Виникнення трудових відносин пов'язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використання цих засобів для створення матеріальних і духовних благ та надання послуг. Таке поєднання робочої сили із засобами виробництва визначає характер праці і спосіб залучення працівників до праці.

5.  Трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, пов'язаними з працею. Існують відносини, в яких праця є їх первинною основою або їх елементом, що сприяє основному елементу — майновому або особистому немайновому. Між суб'єктами можуть виникнути відносини, предметом яких є виконання певної роботи. Але вони не завжди є трудовими і регулюються Цивільним кодексом, а не Кодексом законів про працю України. 

 

Таким чином, виконання  певної роботи є настільки загальною ознакою більшості відносин в суспільстві, шо вона не дає можливості визнати ті чи інші відносини трудовими. Лише ті відносини, що пов'язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування праці, спрямовані на організацію самого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності створюють цей процес, є суспільно трудовими.

6.  Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Регулювання і спрямування

змісту здійснюються правовими нормами, що надають відносинам правової форми. Учасники відносин своїми вольовими діями не можуть надавати відносинам правової форми, якщо відсутня правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних відносин.

7. Трудові відносини містять у собі моменти суб'єктивної і об'єктивної волі. Суб'єктивна воля працівника проявляється в тому, що, маючи потребу в матеріальних коштах для себе і своєї сім'ї, він шукає, знаходить і стає до роботи як її виконавець. Якщо у працівника відсутнє бажання працювати, ніхто його не може примусити до роботи, оскільки відповідно до частини 3 статті 43 Конституції України використання примусової праці, тобто примушення до праці, забороняється.

Об'єктивно воля працівника у виникненні трудових правовідносин проявляється у тому, що правовими нормами незалежно від суб'єктивної волі визначаються трудові права та обов'язки. Внаслідок наявності правової норми фактичні трудові відносини, в які вступив працівник, набувають форми правових відносин. 

 

8. Важливим для правильного розуміння правових відносин є те, що при відсутності правової норми відсутні й правові відносини, хоча фактичні відносини можуть існувати. Норма права до її наявності виступає як модель правових відносин, але прямого зв'язку з конкретним суб'єктом правових відносин вона не має. Для виникнення правових відносин необхідна подія або дія, що передбачена нормою і має характер юридичного факту, з наявністю якого законодавець пов'язує виникнення правових відносин.

9. Наявність фактичних відносин не завжди приводить до створення правових відносин. Наприклад, група працівників вирішила створити в клубі підприємства, де вони працюють, хор ветеранів праці. Фактичні відносини учасників хору виникли, але не створили правових відносин у зв'язку з відсутністю правової норми, яка б регулювала створення і діяльність хору, права та обов'язки його учасників.