Типологія легітимності М. Вебера

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

Вступ ……………………………………………………………………..3

Розділ І   Типологія легітимності М. Вебера…………………………..4

     Розділ ІІ  Легітимність влади в Україні: дві тенденції сучасності…..8

     Висновок………………………………………………………………..19

Література………………………………………………………………21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Мета:  визначити сутність та значення поняття легітимності , класифікувати   окремі типи легітимності, проаналізувати проблеми легітимності в Україні, дослідження проблеми легітимізації та підвищення ефективності української політичної влади.

 Завдання: визначити суть та специфіку політичної влади, охарактеризувати   дві тенденції існування легітимної влади в Україні в умовах сучасності, висвітлити проблеми формування та підвищення ефективності політичної влади в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

              Держава покликана служити народу, всьому суспільству, а не якоїсь окремої його частини. Якщо державну владу використовують в інтересах частини суспільства, то це є пряме зловживання владою.

            На мою думку кожен громадянин  держави, повинен володіти правом  на участь у справах влади. В іншому випадку відбудеться  зміна системи владних відносин, підсумком цього процесу стануть: свавілля і насильство. І щоб  уникнути цього, потрібно якомога  більше знати про принципи  легітимності.     Тема мого реферату є актуальною і в наші дні.  

             В даний час в політиці термін  легітимність став використовуватися  все частіше. Люди зацікавлені  в політиці, в тому, як можна  на неї вплинути, і яку роль  вони відіграють у політичному  процесі в цілому. Але легітимність  актуальна не лише для громадськості, але й для вузьких кіл, задіяних  у прямому управлінні державою. 

     Влада є  однією з функціональних засад  людського суспільства. Вона існує  всюди, де тільки є стійке об'єднання  людей: у виробничому колективі, в установі, державі, сім'ї. Власне, термін  «влада» багатозначний і широко  використовується для визначення  різних явищ не тільки в  суспільстві, але і в природі.

   М. Вебер відзначав, що залежно від обставин виділяють  владу батька над дітьми, владу  грошового мішка, владу юридичну, духовну, економічну тощо. Однак  у першу чергу під владою  розуміють державну владу. Так, у  перекладі з французької мови  влада pouvoir — це не тільки влада, але і центральний уряд; з англійської power — не тільки влада, але і  держава, держава з усією її  міцністю; з німецької Gewalt — влада, міцність, а також насильство.

       У сучасній  науковій літературі немає однозначного  визначення поняття «влада», тому  що різні трактування влади  пов'язані не тільки з багатомірністю  самого слова «влада», але і  з різними варіантами його  вживання. Так, за різними підходами, влада — це: здатність досягнення  поставленої мети, накреслених планів; здатність нав'язувати і проводити  в життя певні рішення; засіб  самоорганізації людських стосунків, що ґрунтується на цілеспрямованому  розподілі функцій керування  та підкорення; особливі відносини  між керівниками та керованими.

 

 

 

 

 

Розділ І        Типологія легітимності М. Вебера

     Легітимність  в перекладі з французької  означає законність, узаконеність. Легітимна влада - це влада, що  видає закони, які виконуються  громадянами - населенням держави, суспільства. Легітимність влади виражає усвідомлення  переваг загальновизнаного порядку  над захопленням влади силою, завоюванням, свавіллям, порушенням  загальновизнаних норм. Легітимна  влада основана на визнані  права носіїв влади рекомендувати, диктувати норми поведінки іншим  індивідам. Але легітимна влада  зовсім не означає, що абсолютно  всі громадяни сприймають владу. В суспільстві завжди є критики  правлячої групи, незгодна меншість. Легітимна влада означає, що закони, акти, укази, які приймаються, виконуються  основною частиною суспільства. Таке можливо за згодою з  владою і за умови розвинутої  культури законослухняності.

    Легітимність  поняття багатогранне - це і процес, який формує відношення до  влади. Це також і ресурс влади, що дає беззаперечні переваги  перед політичними конкурентами. Особливості легітимації, як процесу  набуття політичним інститутом  визнання, визначаються змістом, яким  наповнюється саме поняття «легітимність». Навіть, якщо не вдаватися до  багатовікової історії формування  розуміння даного явища, а розглянути  її лише новітній період, то  можна відмітити, що з того  часу (а це вже майже 100 років!), коли Макс Вебер увів у науковий  обіг сам термін «легітимність», відбулися значні трансформації  в окресленні самих критеріїв  легітимації. Між ціннісно-нормативною  теорією легітимації М.Вебера  та комунікативно-системною раціональністю  Юргена Габермаса, Нікласа Лумана, знаходиться значне накопичення  наукових знань, які й сьогодні  прислуговують у вирішенні практичних  проблем.

 Серед цього теоретичного  доробку варто відмітити Поля  Рікера, який розглядає легітимацію  як процес набуття доданої  вартості. Цей термін він запозичує  з марксівської економічної теорії, але вкладає в нього політичний  зміст пояснюючи, що додана вартість  визначається як різниця між  претензією на легітимність та  рівнем довіри. [1, с.223-225].

           Владу, спосіб формування і діяльності  якої збігається з існуючими  у суспільстві нормами і цінностями, а результати діяльності приблизно  відповідають соціальним очікуванням, визнає народ, або, інакше кажучи, вона стає легітимною. Легітимне ставлення до правових норм країни — одне із сучасних уявлень про сутність влади, за якої правові норми мають демократичний зміст і випливають із суверенітету народу як абсолютного першоджерела закону.

             Легітимність політичної влади  — це стан, коли право чинність  даної влади визнають суспільство  і міжнародне співтовариство; це  форма підтримки, виправдання правомірності  застосування влади і здійснення  правління державою.   Легітимність  влади є її невід'ємною ознакою. Легітимність не є синонімом  законності, оскільки політична  влада не завжди спирається  на право і закони, але завжди  користується певною підтримкою  принаймні частини населення. Основними джерелами легітимності є три основні суб'єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.

            Процес визнання влади правочинною, утвердження її легітимності  називають легітимацією. Підстави  легітимації, тобто умови, за яких  народ готовий визнати владу, мають історичний характер:

1) успадкування влади  главою держави від своїх предків;

2) у давні часи, перемігша  у війні, держава-завойовник могла  розраховувати на визнання її  влади над приєднаною територією  правочинною;

3) у сучасних демократичних  державах підставою легітимації  вважається обрання, владних структур  народом.

       Макс  Вебер розробив концепцію ідеальних  типів (зразків, моделей) політичного  панування, на якій ґрунтуються  сучасні уявлення політологів  про три основні типи легітимності  влади:

1) традиційна влада, яка  спирається на віру людей у  святість традицій і право  володарювати тим, хто здобув  владу за цією традицією;

2) харизматична влада (з  грецької мови "харизма"— милість, благодать, Божий дар, винятковий  талант) — ґрунтується на ірраціональних  мотивах, на вірі підлеглих у  божественний дар, у надприродну  святість, героїзм, екстраординарні  здібності та виняткові чесноти  володаря (політичного лідера) і  створеної або здобутої ним  влади;

3) легальна (раціональна) влада, що ґрунтується на вірі в  законність існуючого порядку, професіоналізм  владних структур, на визнанні  добровільно встановлених юридичних  норм, що регулюють відносини  владарювання і підкорення. Найрозвинутіша  її форма — конституційна держава, в якій чітко визначені правила  функціонування влади та її  взаємин з народом.

Типи легітимності політичної влади за М. Вебером

Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиції і звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємця престолу.

Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя (харизматичного лідера). Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди, коли відчувається нагальна потреба в об'єднанні всіх верств суспільства навколо особи політичного керівника для виходу з кризи. При цьому свідомо культивується велич самої особи керівника, авторитет якого освячує владні структури, сприяє визнанню влади населенням.

Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Це - основний тип легітимності політичної влади в сучасних демократичних державах. В політології виокремлюються також ідеологічний, структурний і персоналізований типи легітимності політичної влади.

З цією класифікацією Вебер пов'язує і типологію влади: державна — при її раціональному устрої та особиста — заснована на традиційних та харизматичних легітимуючих засадах. Ця типологія популярна і в сучасній західній політичній науці [2, c. 135-137].

         Проблема легітимності політичної  влади для юристів має особливе  значення, тому що вона пов'язана  не тільки з нормами права, але і справедливою системою  моральних норм. Легітимність політичного  явища не означає юридично  сформованої законності, і саме  тому легітимність не слід  ототожнювати з легальністю, тобто  законністю. Легітимність не виконує  юридичних функцій і не є  правовим процесом.

      Населення  може підкоритися владі, але в  душі зневажати її, при найменшій  можливості відхилятися від виконання  її рішень тощо. У цьому випадку  влада застосовує підкорення, силу. Влада, заснована на страху, не  може бути легітимною. Легітимація  означає покору, згоду, політичну  участь без примусу. Легітимна  влада авторитетна та ефективна, вона характеризується як правомірна  та справедлива.

Основні ознаки легітимності політичної влади:

1. Довіра до неї пригніченої  більшості населення, яка ґрунтується  на впевненості, що існуючий порядок  є найкращим для даної країни, а влада здатна розв'язати важливі  для суспільства та індивідів  проблеми.

2. Визнання суспільством  значущості, цінності як самої  влади, так і її організації. Влада  сприймається не як зло, з яким  неминуче треба уживатись, а як  фактор, що забезпечує порядок  у суспільстві, захищає життя  людей. Легітимність влади утверджується, якщо вона проводить політику, яка від повідає інтересам, розумінню  громадян.

3. Схвалення масами політики, яку проводить політичне та  державне керівництво, що відображається  у згоді з їх основ ними  цілями, методами та засобами. Ця  ознака розкриває суб'єктивне  ставлення людей до конкретного  уряду, лідера. Маси з розумінням  ставляться до використання навіть  непопулярних засобів та методів, зокрема насильницьких.

Усі ці ознаки тісно пов'язані між собою і в реальному житті нероздільні. Легітимним є той політичний режим, який може забезпечити стабільність та розвиток суспільства, не вдаючись до масового насильства. Американський теоретик-політолог Д. Істон зазначав, що той уряд легітимний, який відповідає уявленню народу про справедливість та соціальне призначення цього інституту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ  Легітимність влади в Україні: дві тенденції сучасності

Свого часу видатний німецький соціолог Макс Вебер, починаючи досліджувати проблему легітимності влади, ставив запитання: «Якими є внутрішні підстави для виправдання панування і які зовнішні засоби слугують йому опорою?» З позицій сьогодення можемо говорити, що на теоретичному рівні на це запитання вже давно було дано відповідь, проте нові політичні обставини змушують ставити його знову й знову. Сучасна ситуація в Україні  є одним із таких випадків. І якщо на другу частину запитання можна відповісти однозначно, то перша потребує детального з’ясування. Тим більше що практично протягом усієї історії незалежної України існували досить вагомі підстави говорити про кризу легітимності влади.

Насамперед необхідно визначитися із самим явищем легітимності. У чому вона полягає і чому така важлива для політичної і державної влади? У цілому легітимність влади можна визначити як згоду громадян або визнання ними права певної особи чи групи осіб поширювати свій вплив на них у справах управління суспільством. Мало того, важливим моментом легітимності є характер такої згоди. Людина згоджується — під страхом смерті, внаслідок прямої загрози чи через матеріальну вигоду, — що інша чинитиме на неї вплив. Проте така влада не буде легітимною. У термінах Вебера це буде звичайним пануванням, тоді як влада є пануванням легітимним. Тому важливим компонентом легітимності є добровільна згода на панування через упевненість у компетентності чи авторитеті представників влади чи самої системи влади в цілому. Зрозуміло, що легітимність влади можлива і за недемократичних режимів, адже не має значення те, чи відповідають дійсності уявлення громадян про владу, чи ні. Тому до певної міри легітимними були і нацистська Німеччина, і сталінський Радянський Союз, хоч вони й базувалися на насильстві та маніпуляції свідомістю людей. Важливо, що панування інших людей над собою громадяни сприймають як належне — внаслідок чинників раціональних чи ірраціональних, через знання політичної ситуації в країні чи за відсутності такого знання. [3, с.56]