Cучасні методи діагностики банкрутства

Cучасні методи діагностики  банкрутства

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП (мета, завдання, які методи планую використати, доцільність теми)

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІАГНОСТУВАННЯ БАНКРУТСТВА

1.1 Економічна сутність та причини банкрутства підприємства

1.2 Загальна характеристика сучасних методів діагностики банкрутства

1.3 Методичні аспекти побудови та використання моделей діагностики банкрутства

РОЗДІЛ 2 ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ЗАГРОЗИ

БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

2.1.Загальна економічна характеристика  підприємства

2.2 Аналіз ліквідності, платоспроможності  та фінансової стійкості

2.3 Аналіз ділової активності  та рентабельності підприємства

2.4 Діагностика ймовірності банкрутства  підприємства

РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ОЦІНКИ ТА

НАПРЯМИ ВИХОДУ З ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

3.1 Удосконалення методичних підходів  діагностування банкрутства

3.2 Резерви збільшення прибутку  і рентабельності

3.3 Розробка комплексу заходів  системи антикризового управління

РОЗДІЛ 4 Охорона праці

ВИСНОВКИ (витікають із вступу – яку мету я ставила і які завдання – досягла чи ні і актуальність удосконалень)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІАГНОСТУВАННЯ БАНКРУТСТВА

 

1.1 Економічна сутність та причини банкрутства підприємства

 

Діяльність підприємства має бути ефективною, а його фінансовий стан — стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необгрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в Україні призводить до погіршення фінансового стану багатьох підприємств: збільшення кількості збиткових підприємств, дебіторської та кредиторської заборгованості, затримки або невчасного виконання платіжних зобов'язань, тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття “банкрутство”. Якщо звернутися до етимологічного змісту цього терміну, то буквально  він у перекладі з італійської означає  banco - ослін, rotto - зламаний. Цей вираз нагадує звичай, що існував в Італії, ламати або хоч перекидати ослін, на якому за своїм столиком  сидів міняйла, котрий став неспроможним, та навіть й самий столик, якщо під словом “banco” розуміти також стіл чи прилавок. Звичайно, що і в цьому, як і в багатьох інших подібних випадках, термін “банкрутство” зберіг лише певну аналогію до буквального свого значення. В переносному смислі банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним  виконати майнові зобов`язання перед своїми кредиторами.

Банкрутство — встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів він здатний лише через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплатоспроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Боржник — це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов'язання — це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Умови і порядок визнання боржників — суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процедури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про банкрутство"[10] зі змінами, внесеними Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб — підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації. Вони не застосовуються до юридичних осіб — казенних підприємств, підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, в особливих випадках.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Існують цілком конкретні симптоми наступу тотальної заборгованості і цілковиту неплатоспроможність підприємства (організації).

Основні симптоми банкрутства підприємства:

зменшення обсягів реалізації продукції;

зниження попиту продукції;

зниження прибутковості виробництва;

втрата клієнтів - і покупців;

неритмічність виробництва;

низький рівень використання виробничого потенціалу;

зниження рівня продуктивність праці;

скорочення кількості робочих місць.

Причини банкрутства можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми (таблиця 1.1).

До зовнішніх причин банкрутства належать зниження попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; підвищення цін на сировину, матеріали та енергоресурси; економічна криза та інфляція в Україні.

До внутрішніх причин банкрутства належать недостатня кваліфікація керівництва підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; помилки у виробничо-технічній політиці, а також у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння мобілізувати колектив на виконання поставлених завдань.

 

Таблиця 1.1.

Основні зовнішні та внутрішні причини банкрутства

Зовнішні фактори	Внутрішні фактори
Економічні	Дефіцит власних обігових коштів
Політичні	Недосконалий механізм ціноутворення
Демографічні	Відсутність договірної дисципліни
Розвиток науки і техніки	Відсутність юридичних служб
Розвиток культури	Відсутність перспективного планування
Міжнародна конкуренція	Відсутність джерел довгострокового фінансування капіталовкладень
Банкрутство боржників	Наявність незавершених капіталовкладень
	Зростання дебіторської та кредиторської заборгованості

 

Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.

Водночас крім реального банкрутство може бути умисним або фіктивним. Умисне банкрутство виявляється в тому, що керівник або власник в чиїхось або особистих інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство — це заздалегідь фальшиве оголошення про фінансову неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочення або зниження платежів (боргів).

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Навмисне банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової нездатності, шляхом надання недостовірних даних.

Ознаки навмисного банкрутства:

- надання недостовірних даних  про фінансовий стан боржника;

- причинний зв'язок між такими даними і збитками, що несе кредитор;

- якщо сховане банкрутство є  наслідком дії форс-мажорних обставин. Максимальні стягнення за навмисне банкрутство застосовуються у

випадках, коли сформована ситуація є наслідком різного роду зловживань і некомпетентного ведення фінансово-господарської діяльності.

2. Фіктивне банкрутство - свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов 'язань або знижки сум кредитної заборгованості.

Виявлені факти фіктивного банкрутства переслідуються в карному порядку.

3. Навмисне банкрутство - навмисне  створення (або збільшення) керівником  або власником підприємства його  неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове керування.

Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються згідно закону.

4. Реальне банкрутство - повна нездатність  підприємства відновити в майбутньому  періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використання капіталу.

Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє підприємству здійснювати ефективну діяльність, і воно стає банкрутом.

5. Технічне банкрутство - неплатоспроможність підприємства, викликана істотним простроченням його дебіторської заборгованості. Дебішорська заборгованість перевищує розмір кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевершує обсяг фінансових зобов 'язань.

Факт банкрутства підприємства не означає, що збитки нестимуть тільки його власники, але також кредитори, партнери, споживачі і так далі. Крім того, банкрутство є одним з чинників макроекономічної нестабільності, оскільки зменшуються податкові платежі до бюджету, збільшується - число безробітних, формується негативний мультиплікативний ефект, рис. 1.1.

 

 

Рис. 1.1. Видова класифікація банкрутства

 

Негативні наслідки банкрутства характеризуються такими негативними моментами:

фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансових ризиків для успішно працюють підприємств — його, завдаючи їм суттєвий економічних збитків у процесі діяльності. Це знижує загальний потенціал економічного розвитку;

фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування доходної частини державного бюджету та взагалі позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених державних програм економічного та розвитку;

неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси у товарній і Радою грошової формі, фінансово неспроможне підприємство впливає зниження загальної норми прибутку із капіталу, вживаний у сфері підприємництва;

вимушено скорочуючи обсяги свою господарську діяльності в із саудівським фінансовим труднощами, на такі підприємства генерують скорочення чисельності робітників місць і кількість зайнятих у виробництві, посилюючи цим соціальну напруженість у країні.

Отже, механізм банкрутств підприємств слід розглядати, як дійову форму перерозподілу громадського капіталу із єдиною метою ефективнішого її використання. [13]

Порядок оголошення підприємства банкрутом. Ведення справи про банкрутство включає наступні складові:

1. Процедура встановлення факту неплатоспроможності боржника і незаперечність вимог кредитора (якщо він є ініціатором відкриття справи).

2. Виявлення всіх кредиторів  і потенційних санаторів.

3. Санація (якщо можливо), або складання мирової угоди.

4. Визнання боржника банкрутом.

5. Процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.

Звичайно, боротися з економічною кризою, яка має національний масштаб, окремі підприємства неспроможні. Але вони повинні проводити таку власну стратегію, що може значно пом'якшити наслідки загального спаду виробництва. У вітчизняній практиці господарювання зовнішні фактори виникнення банкрутства майже завжди пов'язані з внутрішніми проблемами підприємств. Тому вважаємо за доцільне провести перевірку фінансового стану підприємств на місцях для виявлення реального стану та можливостей існування підприємств в умовах тільки підприємницької діяльності зокрема, а й господарської взагалі. На підтвердження доцільності такої пропозиції можна послатися на сучасне  законодавство  Німеччини, за яким банкрутом може бути визнана будь-яка приватна юридична особа незалежно від того, чи є вона підприємницькою організацією. Якщо суб'єкт приватного права здійснює якусь-то господарську діяльність, наприклад  укладає договір оренди або купівлі-продажу обладнання і стає боржником, неспроможним сплатити свої борги, то і на нього має поширюватися  законодавство про банкрутство.

Тому в разі, коли у господарських суддів є обгрунтовані сумніви щодо напрямків діяльності юридичної особи, вони мають витребувати відповідні відомості у органів державної статистики.

Але ж, як вже зазначалося, не усякі підприємства є суб'єктами підприємницької  діяльності. До них не належать підприємства, що не ставлять своєю головною метою отримання прибутку і хоч би частково фінансуються власником. Це підприємства громадських організацій, творчих спілок тощо, а також державні підприємства, наприклад,  житлово-комунального господарства, військово-промислового комплексу та інше.

Не зрозуміло, чому по закону до цієї категорії не віднесені  приватні підприємці, юридичні особи, котрі здійснюють  господарську діяльність, і які так само можуть стати неплатоспроможними, але не можуть бути суб'єктами, тим часом, як  в законодавстві  багатьох країн передбачена така можливість.