Cучасні методи діагностики банкрутства

Одним із експертних методів є СВОТ – аналіз. Назва цього методу абревіатура початкових букв термінів, що характеризують об’єкти цього аналізу: S –Strength (сильні сторони підприємства); W – Weakness (слабкі сторони підприємства); O – Opportunity (можливості розвитку підприємства); T – Treat (загроза розвитку підприємства). Основним змістом СВОТ – аналізу є дослідження характеру сильних і слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутрішніх (ендогенних) факторів, а також позитивний або негативний вплив окремих зовнішніх (екзогенних) факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства [13, с. 264]

Після виходу в світ моделі Альтмана широке розповсюдження почали мати методи аналізу ймовірності банкрутства підприємства засновані на дискримінантному аналізі, прикладом такої моделі є модель Таффлера.

Даниленко В.А. в дослідженні наводить розрахунок ймовірності банкрутства для різних груп підприємств, що були виділені за галузевою приналежністю. Даний аналіз здійснювався за допомогою моделей Альтмана та Таффлера.

Сидяча Б.В. вважає, що модель Тофлера і Тішоу є однією з модифікацій моделі Альтмана 1968 р. [14, с. 83].

На думку Даниленка В.А., відмінності моделі Альтмана від моделі Таффлера полягають в різних інформаційних базах, що використовувалися для їх розробки (так, модель Таффлера і Тішоу побудована на основі даних підприємств Великобританії), а також кількості та змісту факторів, що приймались до уваги в ході аналізу [3].

Іванова М.І. та Потьомкін Д.М. вважають, що моделі Альтмана, Ліса, Таффлера і Тішоу мають спільні недоліки та причини їх виникнення. Наприклад, значення, отримані в результаті застосування цих моделей, як правило, сильно різняться, а іноді призводять до кардинально протилежних висновків. Це відбувається за наступними причинами:

• тимчасова невідповідність, що припускає застосування моделей у тому періоді часу, коли вони безпосередньо розроблені або з незначним строком запізнення. За 40 років після розробки моделей відбулися істотні зміни в макро- і мікросередовищу функціонування підприємств, механізмі їх державного регулювання, податковому законодавстві, які викликають появу кризових явищ;
• – невідповідність об'єкта оцінювання, що припускає застосування цих моделей для оцінювання ймовірностей банкрутства підприємств, які відповідаютьпараметрам вибірки, що використовувалась для створення моделей. Істотні відмінності в результатах прогнозування за моделями виникають за умови наявності значних розбіжностей у розмірах підприємств, напрямів діяльності, обсягів активів тощо;

– невідповідність методики визначення параметрів моделей, що вимагає точної відповідності методичних прийомів оцінки показників, які були використані західними вченими (Альтманом, Лісом, Таффлером). Сучасна методика й

інформаційна база розрахунків показників, які використовуються в даних моделях, істотно відрізняються від способів їх оцінки, які застосовувалися під час розробки моделей;

– чергова некоректність моделі Альтмана полягає в тому, що член Х1 пов'язаний із кризою управління, Х4 – характеризує настання фінансової кризи, у той час як інші – економічної. З погляду системного підходу, за нашою думкою, використання даного показника є доволі проблематичним [4, с. 190].

Модель Фулмера використовує велику кількість чинників, тому і за обставин, відмінних від оригінальних, є більш стабільною, ніж інші методики. Крім того, модель враховує і розмір фірми, що є доцільним як в Америці, так і в будь-якій іншій країні з ринковою економікою. Точність прогнозів, що зроблені за допомогою даної моделі на рік вперед – 98%, на два роки – 81% [7].

Під час застосування моделі Ліса необхідно звертати увагу на те, що модель надає дещо завищену оцінку, так як великий вплив на кінцевий результат відіграє прибуток від реалізації, без врахування фінансової діяльності та податкового режиму [7].

Підхомний О.М., Вятрович О.З., Явна О.В. пропонують застосовувати у доповненні інструментарію оцінки ймовірності банкрутства неплатоспроможного підприємства метод стохастичного імітаційного комп’ютерного моделювання (методом Монте-Карло). Використання цього методичного прийому дослідження базується на проведенні комп’ютерних експериментів подальшого розвитку підприємства для визначення частоти й обсягів можливих ускладнень. Запропонований інструментарій може використовуватися не тільки для проведення діагностики ймовірності банкрутства, а й у перебігу розробки програми антикризових дій, оцінки результативності запропонованих антикризових заходів [11].

Широкої популярності серед методів аналізу ймовірності банкрутства набула система показників Бівера. На думку Черничко Н.В., основною метою створення системи показників Бівера була необхідність своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності, вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутства [17, c. 294].

Представником японської економічної науки була розроблена модель Й.Ко, що має високу точність при обчисленнях на японських підприємствах. Основним її недоліком є неможливість застосування на практиці європейських підприємств, що пов’язано із різницею у веденні господарства.

Модель Беєрмана порівняно з іншими має високу точність у 92,9 %, але вона має суттєвий недолік. Таким недоліком є розробка її лише для застосування в умовах німецької економіки, що спричиняє значні викривлення та відхилення при обчисленні для інших країн світу. Ще одним представником німецької науки було розроблено модель Вайнріха, що характеризується складністю розрахунку інтегрального показника.Необхідно звернути увагу на польські моделі аналізу ймовірності банкрутства підприємства. Це такі моделі: Модель Й. Гайдкі і Д. Стоса, Модель Хамроля, Модель Е. Мачинської та Модель А. Холди. Ці моделі є типовими представниками дискримінантних моделей. Основною інформаційною базою, яких виступає фінансова звітність підприємства. Дана умова сприяє легкості обчислення. Недоліком даних моделей є неврахування галузевих факторів діяльності для підприємств. Для України дієвими є російські методи оцінки ймовірності банкрутства підприємства, що пов’язане із схожістю економік. Серед російських моделей найвідомішими є: модель А.В. Колишкіна, модель О.П. Зайцевої, модель Р.С. Сайфуліна та Г.Г. Кадикової, модель М.А. Фєдотової та Модель R. Перевагоюзастосування даних моделей є подібні умови становлення ринкової економіки та вплив факторів макросередовища.

У таблиці наведено порівняльну характеристику моделей визначення вірогідності настання банкрутства підприємства.

Застосувавши сучасні моделі і методи діагностики кризи на підприємствах України, виявили їхні переваги і недоліки щодо визначення спроможності їх адаптації до сучасних економічних умов господарювання.

Відомо багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб’єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці поширення набули дві моделі – Альтмана та Спрінгейта, названі на честь їх авторів.

Модель Альтмана була розроблена в 1968 р., автор обстежував 66 підприємств, половина з яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 роками, а друга половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. Так, Альтман з цих показників фінансового стану відібрав п'ять найзначущіших і побудував багатофакторне регресійне рівняння.

Отже, індекс Альтмана є функцією від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У цій моделі є значний недолік – це те, що вона була створена на основі дослідження підприємств США і Західної Європи, що робить неможливим її застосування для вітчизняних підприємств без належної адаптації під час розрахунку коефіцієнтів.

Ще одним моментом є, те що модель Альтмана можна застосовувати лише щодо підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах, оскільки для таких компаній можна отримати ринкову оцінку вартості власного капіталу. Двофакторна модель Альтмана, яка адаптована під вітчизняні підприємства, і п’ятифакторна дають різні результати під час розрахунків. Це пов’язано з тим, що під час оцінки використовувалася обмежена кількість факторів, але разом з цим найточнішим вважатимемо результат аналізу за двофакторною моделлю, тому що вона адаптована під вітчизняну економіку.

Критерій Конана і Голдера показав високу ймовірність настання банкрутства на досліджуваних підприємствах, перевагами якого є можливість прогнозування банкрутства від 10 до 100%, виявлення стратегічних проблем, визначення конкурентної переваги і можливість порівняння з конкурентами. На кінець досліджуваних періодів імовірність настання банкрутства становила 80%, однак, і цю оцінку не можна вважати однозначно дійсною, тому що сам критерій Конана і Гольдера у своєму розрахунку не використовує багатьох факторів.

Моделі Спрінгейта і Фулмера теж не бездоганні і мають недоліки:

– під час розрахунків не були враховані умови розвитку економіки різних країн, орієнтовано на Канаду і США;

– необхідна корекція на національну валюту, яка, своєю чергою, порушує безперервність;

– значення змінних в оригінальних моделях надані в канадських і американських доларах. Перерахунок на долари в інших країнах проблему вирішує, але зміни курсу залишають відхилення.

Таблиця 1.3.

Порівняльна характеристика моделей визначення вірогідності настання банкрутства підприємства [1, с. 70]

Також модель Фулмера застосовна лише для малих підприємств, оскільки побудована за вибіркою малих компаній та не містить показників ринкової капіталізації, що також ускладнює аналіз. Треба відзначити, що ці моделі не раціонально використовувати для оцінювання стану досліджуваних підприємств, бо вони визначають лише сам факт банкрутства, а не вірогідність його настання.

На основі моделі прогнозу випадків невиконання клієнтом умов кредитного договору розроблений Чессером (1974 р.) показник імовірності невиконання умов кредитних угод. Треба відзначити, що в ―невиконання умов він включає непогашення позики та будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку [2, с. 29].

Модель оцінювання рейтингу позичальника Чессера можна використати для оцінювання надійності кредитів, але у разі використання математичних методів під час управління позиками банку, необхідно пам’ятати, що надання комерційних кредитів – це не моментне явище. Це складний процес, в якому важливі два аспекти: це людські стосунки між сторонами та технічні аспекти. Модель не враховує значення міжособистісних відносин, а в практиці кредитного аналізу і кредитування цей фактор необхідно враховувати. Рейтингова оцінка підприємства-позичальника розраховують на основі набутих значень фінансових коефіцієнтів і є заключним узагальнюючим висновком аналізу кредитоспроможності клієнта.

Розглядаючи модель за Сайфуліним, можна теж побачити деякі недоліки, бо методика побудована на використанні тільки бухгалтерської звітності. Виділимо недоліки моделі Сайфуліна:

1. Ця методика не стимулює  розвиток масштабів відтворення, оновлення і модернізацію виробництва, що пов’язані зі збільшенням  вартості основних фондів. Чим  вища вартість основних фондів, тим відповідно нижчий загальний  результат рейтингової оцінки.

2. Не врахована якість  виторгу.

3. Не врахований тиск  податкової складової на розміри  чистого.

4. Не врахована якість  власного капіталу, динаміка котирувань, вартість 

акціонерного капіталу через фондові біржі й незалежні рейтингові агентства.

Розглянувши недоліки, можна відзначити, що модель не придатна для конкретних підприємств.

На заході практикують кількісні індикатори банкрутства – багатофакторні моделіекономістів – Лісу, Таффлера, Тісшоу, розроблені для підприємств Великобританії і США.

Однак, потрібно відзначити, що за наявності всіх переваг цих моделей, які розроблені для прогнозування банкрутства, побудовані на основі вивчення поведінки компаній в умовах західного розвитку, що не відповідає умовам розвитку економіки України.