Оцінка фінансового стану підприємства

 

Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

 

Отримання банківських кредитів.

 

Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного

фонду.

 

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення

валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом

реструктуризації активів. Два  останніх можуть використовуватись  для

підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони

приводять до відовлікання залучених  фінансових ресурсів від цільового

використання.

 

Але щодо поточної ліквідності, то даний  коефіцієнт знаходиться в межах

норми. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба

приділити увагу збуту продукції  за готівку. Цьому має сприяти правильна

маркенгова політика ( пошук нових, більш платоспроможних споживачів

продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості

продукції ) .

 

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту  абсолютної ліквідності з тією

ж сумою короткострокової заборгованості, треба мати 26,84 тис.грн. в

готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму

короткострокової заборгованості 2,5 тис.грн., що є нереальним шляхом,

оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної

діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва  та

розширення збутової мережі, щоб  реалізувати товари на цю суму хоча б із

знижкою.

 

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних

активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по

управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати

із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але

для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми

розрахунків із споживачами ( попередня оплата, з відстрочкою платежу, по

факту відвантаження продукії ). Доцільним є надання відстрочки платежу

споживачам, бо за рахунок цього  збільшується обсяг реалізації, тобто

прибуток ( для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції ), але

можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових

банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість

його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх

джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості

його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні

джерела – прибуток та амортизаційні  відрахування.

 

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

 

прискорити оборотність оборотних  коштів через активізацію системи

постачання;

 

знизити витрати електроенергії через  проведення ревізії обладнання,

блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення

світла та інших заходів;

 

зменшення витрат на обробку продукції  через модернізацію обладнання та

нові технології.

 

Треба розробити гнучку систему  знижок та кредитування для оптових

покупців, вивчити ефективність організації  та проведення сезонних

розпродаж зі знижками в ціні.

 

Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки , а також прибутку на

необхідну величину, що дозволить  підвищити рентабельність капіталу.

 

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою,

треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність

розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є

залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових

коштів в мінімально можливі строки.

 

Процес управління вартістю залучених  капіталу за рахунок зовнішніх

джерел характеризуються високим  рівнем складності і потребує відповідної

кваліфікації виконавців.

 

Поряд з власним капіталом підприємство певну частину своїх фінансових

ресурсів формує за рахунок позикового капіталу. За питомою вагою у

складі залучених джерел фінансування значне місце займають банківські

кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і

товарний кредити. Необхідність кредиту  як джерела поповнення фінансових

ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і

оборотних активів. Але ж як джерело  фінансування, позиковий капітал  теж

має свої особливості:

 

1) відносна простота формування  базових показників оцінки вартості. Це

вартість обслуговування боргу  в формі процентів за кредит;

 

2) виплати по обслуговуванню  боргу відносяться на собівартість, що

зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості

позикового капіталу зменшується  на ставку податку на прибуток;

 

3) вартість залучення позикового  капіталу має високу ступінь  зв’язку з

рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще

кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість

залучного позикового капіталу;

 

  4) залучення позикового капіталу  пов’язано із зворотним грошовим

потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов’язань по основній

сумі боргу.

 

Вартість внутрішньої кредиторської  заборгованості при визначенні

вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безплатне

фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не

можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти

затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це

може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості , що в

кінці приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршити фінансовий стан .

 

Щодо позикового капіталу, то у  підприємства при існуючій структурі

коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними

ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба  в

першу чергу вирішувати збутові  проблеми і підвищувати кредитоздатність

підприємства.

 

Оптимізація фінансової структури  капіталу є одним з найбільш важливих та

складних завдань фінансового  менеджменту. Оптимальна структура  капіталу

– це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому

забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності

власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація

ринкової вартості підприємства.

 

Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока

рентабельність капіталу іншим  способом. Це дозволить зрівняти суми

дебіторської та кредиторської  заборгованості.

 

Таким чином, в результаті розглянутих  варіантів можна сказати, що

політика оптимізації структури  капіталу спрямована на підвищення долі

власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення

кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного

капіталу, то теоретично найкращий  варіант – залучення позик. Але  є

обмеження по коефіцієнту  платоспроможності, який не дозволяє збільшити

позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої

ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал  та зменшити

власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим

більше, чим нижче його сума і  вище прибуток, а при заміні власного

капіталу позиковим вона підвищується.

 

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними

будуть такі шляхи:

 

 

визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і

порівняння цих термінів із середніми  показниками в галузі, показниками

конкурентів і даними минулих років;

 

періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального

фінансового становища клієнтів;

 

якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати

заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

 

використання арбітражних судів  для стягнення боргів при наявності порук

чи гарантій;

 

продаж рахунків дебіторів факторинговій  компанії чи банку, що надає

факторингові послуги, якщо це вигідно;

 

при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

 

використання циклічної виписки  рахунків для підтримання одноманітності

операцій;

 

відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання

терміну платежу;

 

пропозиція відстрочки у виплаті  грошей для стимулювання попиту;

 

страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними

боргами;

 

обминання дебіторів з високим  ризиком, наприклад, якщо покупці належать

до країни чи галузі, що переживають  істотні фінансові труднощі.

Висновки

 

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності

підприємства. Він відображає конкурентноспроможність підприємства, його

потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані

економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими

та іншими відносинами.

 

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї

виробничо-господарської або комерційної  діяльності підприємства. Однак

партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат,

тобто саме показники фінансового  стану за звітний період, можна

визначити на базі публічної офіційної  звітності.

 

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості

стратегії розвитку, маркетингової  політики, від внутрішніх можливостей

ефективно використовувати всі існуючі в його розпорядженні ресурси, так

і від зовнішніх умов, до числа  яких відносяться податкова, кредитна,

цінова політика держави та ринкова  кон‘юнктура. Через це в якості

інформаційної аналізу фінансового  стану повинні виступати звітні дані

підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких

змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати

при аналітичних оцінках та прийнятті  управлінських рішень.

 

Підприємство ВАТ “Чернігівський інструментальний завод”має недостатню

фінансову стійкість. Це підтверджують і отримані дані коефіцієнту

абсолютної ліквідності, які свідчать, що підприємство взмозі негайно

погасити лише 0,4% короткострокової заборгованості. Значення коефіцієнту

критичної ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше

нормативного. Лише тільки значення коефіцієнту  загальної ліквідності

знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники

загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан

підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього

поднормативних виробничих запасів.

 

Загальний коефіцієнт покриття свідчить, що на кожну гривню

короткострокових зобов’язань  припадає 4,43 грн. на початок року та 3,01

грн. на кінець оборотних коштів. Коефіцієнт автономії має велике

значення через наявність великої  кількості власного капіталу.

Підприємство має достатній запас фінансової стійкості. Згідно

коефіцієнту співвідношення власних та позикових коштів на кожну гривню

власних коштів припадало 3 коп. позикових (на початок звітного періоду)

та 8 коп. на кінець.

 

Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких

показниках, воно знаходиться в  критичному стані через нестачу грошових

коштів. Готова продукція на складі не дуже користується попитом через

високу ціну, яка обумовлена великою собівартістю.

 

Оскільки на ВАТ “Чернігівський інструментальний завод” існує дві великі

проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості, на

них потрібно звернути основну увагу. Проблему збуту можна вирішити через

реалізацію продукції з негайною оплатою або із знижкою, потрібно

знижувати собівартість продукції. Щодо дебіторів, потрібно вибрати

найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (

попередня оплата, з відстрочкою  платежу, по факту відвантаження  продукії

). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок

цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток ( для стимулювання

збуту в умовах високої конкуренції ), але можливе виникнення додаткових

витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для

компенсації дебіторської заборгованості.

 

Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже

застарілі, а отриману суму спрямувати на покупку нового обладнання чи на

розширення виробничої діяльності.

 

Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та

забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює

необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі

розвитку підприємства.