Державный борг

В Україні повинно  бути такий державний борг, який можливо профінансувати. Це той борг, джерела фінансування якого чітко  визначені та гарантовані за надходженнями. Якщо цього не зробити якнайшвидше, на казначейському рахунку знову  не буде грошей, країна не зможе нормально фінансувати свої видатки, як і в 2009 році відбуватимуться затримки з відшкодуванням ПДВ, авансове стягування податків, урізування усіх інвестиційних витрат. Немає сенсу говорити про інвестиції та відновлення банківського сектору, якщо країна не відновить свій ключовий баоанс – бюджетний. Незбалансований бюджет не дасть змоги вирішити жодної економічної чи соціальної проблеми.

Нестабільна ситуація в  економіці країни має одну позитивну  рису – наближення до критичної  межі викликає нагальну необхідність прориву, термінових і якісних змін. Як це не парадоксально, але саме поглиблення кризи є для сучасної України шляхом для прогресу.

1.3.Політика  управління державним боргом.

Політика управління державним боргом включає такі важливі складові: формування боргової стратегії, націленої на забезпечення сталості та обґрунтованості рівня державного боргу; досягнення збалансованої структури боргу; активне управління ринковою частиною державного боргу; збереження потенціалу рефінансування боргу при зміні кон'юнктури фінансових ринків; виконання цільових орієнтирів щодо вартості обслуговування боргу і допустимого ступеня ризику; утримування заборгованості державного сектора економіки на економічно прийнятному рівні.

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення — використання — погашення. На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

— обсяги позик;

— форми і умови  запозичення (відсоткові ставки і валюта; строки погашення і пільговий  період; можливі загальноекономічні і політичні умови);

— структура позик (за кредиторами й формами позик).

Управління розміщенням  запозичених коштів є основним елементом  усієї системи управління державним  боргом. Воно має базуватися на принципі мак-симізації доходу від залучених  позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

-фінансовим, коли державні  позики та кредити виступають  джерелом фінансування інвестиційних  проектів і використовуються  на розвиток національного виробництва.  Цей спосіб є найпрогресивнішим  видом використання державного  боргу. При цьому надзвичайно  важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

— бюджетним, за якого  залучені ресурси спрямовуються  на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

— фінансово бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних  потреб, так і на інвестиційний  розвиток економіки в цілому.

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Важливо враховувати суттєву відмінність між:

— погашенням боргу, яке  варто розглядати як виконання боргових зобов'язань перед кредиторами  щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

— обслуговуванням боргу, що передбачає виплату відсотків  за позиками (доходу, що сплачується  на користь кредитора згідно з  умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

На етапі погашення  позик проводиться ранжування усіх можливих варіантів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова  від погашення і обслуговування боргу).

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

— пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду  мінімізації вартості боргу;

_ недопущення неефективного  та нецільового використання  запозичених коштів;

— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми  та зовнішніми запозиченнями за умови  збереження макрофінансової рівноваги;

— забезпечення стабільності валютного курсу та фондового  ринку. Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах:

-безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх забов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

-зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних забов’язань;

-оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових забов’язань за термінами обертання і погашення;

-зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових забов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

-прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

Реалізуючи політику управління державним боргом будь-яка  держава має певні цілі. Як базові цілі економічна думка визначає задоволення потреб уряду в додаткових фінансових ресурсах, дотримання умов мінімізації негативних наслідків впливу державного боргу на економіку, збереження оптимального рівня фінансово-економічної і політичної безпеки держави. З огляду на сказане можна визначити певну ієрархію завдань функціонування системи управління державним боргом, кожне з яких має робити конкретний внесок у реалізацію іншого, а всі разом – у досягненні головної мети ефективного управління державним боргом. Поряд із ключовим завданням бюджетного характеру – забезпечення необхідних обсягів фінансування бюджету за рахунок внутрішнього і зовнішнього запозичення, класичне завдання полягає у зниженні вартості залучення, погашення і обслуговування державного боргу, поліпшення умов рефінансування існуючих боргових зобов’язань. Важливість реалізації таких заходів є беззаперечною, тим більше що державний борг сплачується переважно за рахунок бюджетних коштів, а отже ці ресурси, як уже зазначалося, фактично вираховуються з добробуту суспільства. Крім того, оскільки державне запозичення розглядається як важливий засіб розв’язання бюджетних проблем та прискорення темпів соціально-економічного розвитку країни,перелік завдань управління державним боргом теж містить соціальну й політико-економічну складову. При цьому має бути забезпечений необхідний рівень боргової безпеки.

Кожна комбінація боргових зобов’язань зумовлює прийняття  у процесі державного запозичення  певного ризику. Ризиком у даному випадку виступає можливість зміни обсягу витрат державного бюджету з погашення й обслуговування взятих боргових зобов’язань. Той факт, що саме постійна присутність ризику в управлінні державним боргом накладає обмеження на реакцію класичного завдання цього процес, робить особливо актуальним і важливим новий аспект – необхідність управління розмаїттям ризикових факторів із метою максимальної нейтралізації їх негативних наслідків.

Одним із найбільш важливих показників, який характеризує ефективність боргової політики країни та її спроможність виконувати боргові зобов’язання, є співвідношення сумарних виплат із обслуговування і погашення й погашення державного боргу до загальних доходів державного бюджету та ВВП. Після боргової кризи 1998 р., коли сумарні боргові виплати сягнули небезпечних 71,4% річного обсягу доходної частини держбюджету, здійснення упродовж 1999-2001 рр. реструктуризації боргових зобов’язань дозволило суттєво знизити навантаження на державний бюджет. У 2001-2005 роках відносні бюджетні витрати на обслуговування та погашення держборгу стабілізувались у межах 3,1-4,2% ВВП та 16,0-19,9%  сукупних бюджетних доходів. При цьому слід зважити на ситуацію, яка склалась в кінці 2008-на початку 2009 року.

Розмір державного боргу  України, відповідно до вищеназваних параметрів, не є надто загрозливим для економіки. Проте найбільшою проблемою на сьогоднішній день продовжує залишатися невдалий графік погашення. Ситуаційний підхід до формування строкової структури боргу і дискретність запозичень на різних умовах призводить до «пікових» перевантажень платежів, які в свою чергу, провокують боргову кризу. При цьому навіть прийнятні умови окремих нових позик не виключають негативного сукупного впливу на загальний графік управління і обслуговування боргу.

РОЗДІЛ ІІ.АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ.

2.1. Оцінка боргового  фінансування дефіциту державного  бюджету.

Дефіцит державного бюджету та великі державні запозичення для його покриття призвели до формування і стрімкого зростання державного боргу в перші роки незалежності України. Значні обсяги державного боргу, а отже її чималі витрати на його погашення та обслуговування, часто є проблемою для макроекономічної стабільності, що й зумовлює необхідність удосконалення механізму управління ним. Стан державних фінансів країни є об'єктом аналізу не тільки громадськості та керівних органів держави, а й міжнародних фінансових організацій та приватних інвесторів. Державний борг і державний дефіцит (згідно з ЄСР 95, сукупний дефіцит зведеного бюджету та соціальних фондів держави) є одними з ключових показників фінансової стійкості економіки країни. Тому достовірність, об'єктивність і порівнянність інформації про фінансові зобов'язання державного сектору економіки — необхідні умови не тільки реалізації фіскальної та монетарної політики, а й визначення потенційних ризиків і загроз для розвитку економіки.

Неузгодженість з міжнародними стандартами підходів щодо оцінки боргових зобов'язань держави, отже, і показників державних запозичень та погашення боргу, ускладнює аналіз дефіциту державного бюджету та його порівняння з показниками інших країн. Таким чином вивчення підходів щодо статистичної оцінки показників дефіциту державного бюджету України в системі статистики державних фінансів це потребує:

• узгодження показників дефіциту державного бюджету України з міжнародними стандартами та оцінки відповідності його економічній сутності;
• визначення підходів щодо вдосконалення статистичної оцінки показників боргового фінансування дефіциту державного бюджету.

Відомо, що існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Збільшення державного боргу відбувається в основному через додаткові запозичення, які за обсягом переважають погашення, внаслідок чого виникає бюджетний дефіцит. Обслуговування вже існуючого боргу вимагає відповідних витрат бюджету, що, у свою чергу, також збільшує розмір його дефіциту. Останній утворюється в разі перевищення бюджетних видатків над бюджетними доходами. Основні причини утворення державного боргу такі: дефіцит державного бюджету; незбалансованість торговельного балансу; формування золотовалютних резервів держави і підтримка курсу грошової одиниці країни; прийняття державою фінансових зобов'язань підприємств державної та комунальної форм власності; невиконання позичальниками зобов'язань перед кредиторами за кредитами під державні гарантії; відсутність виваженої боргової політики держави; надмірні соціальні виплати з бюджету; політична нестабільність (Додаток 4).

Таким чином, бюджетний дефіцит є одним з основних факторів виникнення державного боргу, зростання якого, у свою чергу, відіграє визначальну роль у збільшенні бюджетного дефіциту через необхідність погашення наявних боргів. Тобто бюджетний дефіцит і державний борг взаємозумовлені, що варто враховувати при моделюванні цих показників (перший є чинником для другого, а другий — одночасно для першого).

В економічній літературі наводиться багато визначень сутності державного боргу, але у більшості випадків його трактують як накопичену суму всіх дефіцитів бюджетів уряду за мінусом додатних сальдо, що мали місце в країні, або як заборгованість, що накопичилася в результаті запозичень для фінансування минулих бюджетних дефіцитів'. Однак на практиці показник дефіциту державного бюджету дуже часто не повною мірою або зовсім не відображає обсяги приросту державного боргу'. Причин цього може бути багато, проте в основному це відбувається через те, що дефіцит (профіцит) покривають не тільки за рахунок державних запозичень (чи погашення боргу), чистого сальдо боргового фінансування, а й за рахунок надходжень від приватизації (чи витрат уряду на операції з власністю: придбання цінних паперів в обмін на урядові зобов'язання) тощо.