Державный борг

Нестабільність  політичної та економічної ситуації в Україні, а звідси і її низький  кредитний рейтинг, обмежили вибір  кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок.

Навіть за умови ефективного використання залучених коштів завдання, виконання  яких фінансується в тому числі за рахунок позик, належать до категорії  довгострокових, тобто наслідки їх організації стануть відчутними не раніше ніж за 15 років від початку впровадження проектів. Це означає, що такі проекти не можуть бути джерелом погашення короткострокових позик, залучених на їх фінансування. Тоді необхідні кошти віднаходяться шляхом рефінансування – залучення нових кредитів для погашення старих. На жаль, ефективність використання Україною державних позик не відповідає вимогам її основних кредиторів, що значно ускладнює процес залучення додаткових фінансових ресурсів. Одночасно уряд намагається поліпшити умови надання коштів, враховуючи швидке наближення обсягів державного боргу України до межі, за якою – тільки дефолт (Додаток 5).

У структурі  державного боргу значно переважає  зовнішня заборгованість. Подібна статистика прояснюється і динамікою самого державного боргу, і динамікою корельованих з ним макроекономічних показників. Щодо внутрішньої заборгованості, її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Так, у 1997 р. було анульовано заборгованість перед НБУ, кредитні емісії якого досить довго були мало не єдиним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету України. З іншого боку, на питому вагу внутрішньої заборгованості в загальному заліку державного боргу вплинула девальвація української грошової одиниці. Відносно вигідні тоді умови зовнішніх позик сьогодні істотно програють порівняно з внутрішніми.

Обслуговування  такого державного боргу для бюджету  України, який ще жодного разу не зводився без дефіциту, стає складним. Кожного  року на 20 років вперед у бюджет закладатимуться видатки з обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Серед непопулярних методів полегшення тягаря державного боргу, номінованого в гривнях —  кредитна та грошова емісія, яка  зменшує реальну суму державного боргу і одночасно усуває ефект перерозподілу доходів на користь заможних громадян. Його відносять до недоліків існування ринку державних запозичень.

Розрахунки  свідчать про те, що співвідношення між державним боргом та ВВП ніяк не гарантує уникнення ризику невиконання  боргових зобов'язань. По-перше, стрімке зростання процентних виплат вимагає скорочення всіх інших видатків, незважаючи на дефіцит бюджету. По-друге, значна частка надходжень від експорту має направлятися за межі країни. Якщо зовнішній світ втратить довіру до спроможності держави здійснювати ці заходи — наприклад, у ситуації, коли зростає співвідношення між дефіцитом зовнішніх рахунків та ВВП — можливо, виникне потреба у подальшій девальвації.

Для того щоби бюджетна політика держави була ефективною задля відсутності боргу, потрібно:

• оптимізувати функціонування системи управління державними фінансами;
• чітко регламентувати законодавчо процес акумуляції й руху фінансових потоків, забезпечення їх прозорості для суспільства;
• забезпечити високі темпи зростання національної економіки як основного чинника зниження фінансових ризиків під час розробки показників державного бюджету;
• досягти надійності прогнозу основних макроекономічних показників, на основі яких формуються дохідна й видаткова частини державного бюджету, — обсягів і темпів зростання ВВП, темпів інфляції, валютного курсу;
• дотримуватися об'єктивності під час формування дохідної частини бюджету;
• мінімізувати фінансові втрати держави під час використання державної власності;
• оптимізувати бюджетні витрати, що сприятиме повноцінному фінансовому забезпеченню реалізації державних функцій;
• забезпечити послідовність розвитку бюджетного процесу, достатність фінансових ресурсів для виконання бюджетних зобов'язань на кожному рівні на основі законодавчо затверджених мінімальних державних соціальних стандартів і обгрунтованих нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;
• створити систему управління державним боргом, яка дала б змогу оптимізувати співвідношення фінансування процентних і непроцентних витрат; освоїти сучасні методи оцінки раціональності бюджетних асигнувань; впровадити індикатори результативності витрат державних коштів, а також сучасні методи бюджетного планування, що орієнтовані на досягнення позитивного кінцевого результату та стимулюватимуть органи влади різних рівнів і бюджетні організації до економного використання бюджетних коштів.

Крім того, підвищення ефективності бюджетної політики держави, вдосконалення її інструментарію передбачає створення принципово нової системи державного фінансового контролю — одного з найважливіших інструментів забезпечення поступального соціально-економічного розвитку й розбудови громадянського суспільства.

Найгострішими проблемами економічного й соціального розвитку України є оптимізація структури доходів населення, реформування соціальної сфери, подолання бідності, нераціональна структура господарського комплексу й низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із фінансування соціальних програм. У зв'язку з цим мстою національної бюджетної політики є формування нової моделі соціального й економічного розвитку, що передбачає побудову соціальної ринкової економіки з рівнем доходів громадян, що відповідає світовим стандартам. Для цього вона повинна спрямовуватися на підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу та поглиблення зв'язків національної економіки зі світовим співтовариством.

Основними завданнями бюджетної політики є забезпечення поступального розвитку підприємництва, прискорення економічного зростання й підвищення ефективності державного регулювання економічних і соціальних процесів. Важливу роль бюджетна політика відіграє й у формуванні ринкової інфраструктури та раціональної структури господарського комплексу країни, а також зменшенні навантаження на бюджет і державні цільові фонди шляхом забезпечення оптимального (для розвитку вітчизняної економіки) рівня оплати праці зайнятого населення.

З метою забезпечення поступального і стабільного економічного розвитку бюджетна політика має бути спрямована на здійснення структурної перебудови господарського комплексу країни, створення адекватної ринковим умовам інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, забезпечення економічного зростання за рахунок інновацій, проведення активної політики формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками, що має стати основою забезпечення зростання доходів населення, і передусім приросту заробітної плати й посилення її стимулюючої ролі.

Натомість у бюджетній політиці стали активніше використовуватися адміністративні важелі Як наслідок — загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування, знизилася ефективність міжбюджетного регулювання, що спричинило погіршення не дише економічного, а й соціального розвитку країни. Зокрема, значно скоротилися тємпіі зростання ВВП, спостерігається підвищення номінального обмінного курсу гривні, помітно збільшилося податкове навантаження (пряме й непряме оподаткування, нарахування на заробітну плату), зросли неподаткові надходження до бюджету, погіршилася ситуація у сфері інвестиційної діяльності.

За таких умов постає потреба в переорієнтації бюджетної політики на нові цілі і пріоритети, а саме в переході від моделі економічного розвитку, орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі сприяння інвестиційній активності п розвитку вітчизняного виробництва. На переконання як науковців, так і практиків, проведення активної політики підтримки національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку певних галузей дасть змогу досягти реальних (а не проміжних, нерідко мізерних) результатів, зокрема зменшення залежності України від імпорту. Націленість на підтримку вітчизняного господарського комплексу — єдина реальна основа забезпечення його прискореного зростання.

Діяльність вітчизняних владних структур повинна спрямовуватися на формування нової моделі соціального й економічного розвитку країни. Для цього потрібно визначити конкретні орієнтири — показники рівня життя, досягнутого в розвинутих країнах.

Зростання платоспроможності населення України, впровадження інновацій і розв'язання накопичених проблем соціального забезпечення груп населення, котрі потребують державної підтримки, гальмується через низький рівень оплати праці. Підвищення цього рівня сприятиме активізації економіки і проведенню структурної перебудови. На думку українських науковців, для того щоб доходи переважної частини населення збільшились у 1,5—2 рази, доцільно й необхідно врегулювати це питання законодавчо, закріпивши частку заробітної плати в собівартості виробленої продукції на рівні мінімум 25 %, а у ВВП її слід підвищити принаймні до 60 %².

Зазначені проблеми справді потребують негайного розв'язання. Втім, необхідно враховувати й інші, не менш важливі проблеми, що накопичилися за останні роки, такі як порівняно низький рівень економічного розвитку країни й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств; нераціональна структура господарського комплексу; значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із забезпечення фінансування соціальних програм; незбалансованість і неадекватність ринковим умовам системи пенсійного забезпечення; хронічне недофінансування місцевих бюджетів; зростання тіньової економіки й ухилення від сплати податків, а також участі держави в економічному розвитку (перерозподіл ВВП через державні фонди, розвиток державного сектору економіки); недосконалість механізмів оподаткування й бюджетного регулювання, податкового адміністрування.

Обов'язковою умовою розв'язання перелічених проблем є зміна форм власності, перетворення в банківській сфері, вдосконалення бюджетної системи, реформування системи оподаткування, адміністративно-управлінського сектору тощо. Разом із цим потрібно звернути увагу на цілу низку фундаментальних завдань, зокрема визначення джерел і темпів економічного зростання, формування якісної галузевої структури господарського комплексу, підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати, купівельної спроможності населення, ефективності та якості державного управління.

Для того щоби бюджетна політика була ефективною та сприяла економічному зростанню, а отже й підвищенню якості життя громадян, потрібно зробити такі кроки:

• створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури;
• зміцнення потенціалу вітчизняного товаровиробника й посилення його конкурентоспроможності;
• підвищення ефективності державного регулювання розвитку економіки;
• послаблення централізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів;
• створення адекватної матеріальної бази, яка є основою конкурентоспроможності бізнесу;
• формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками стосовно умов праці, участі в управлінні підриємствами й розподілі доходів;
• забезпечення проведення структурної перебудови господарського комплексу з метою формування його раціональної структури, що відповідає вимогам розвитку соціальної ринкової економіки;
• підвищення стимулюючої ролі оплати праці для припинення відтоку кваліфікованих кадрів за кордон;
• підвищення якості людського капіталу, залученого до виробничої й посередницької діяльності;

— стимулювання й реалізація інноваційних за інвестиційних проектів. Підсумовуючи, слід зазначити, що останніми роками бюджетна політика в

Україні не відзначалася послідовністю та орієнтувалася переважно на розв'язання соціальних проблем шляхом підвищення номінальних доходів населення. Було досягнуто зростання платоспроможного попиту громадян, який, утім, не перетворився на потужний стимул інвестиційної діяльності й розвитку вітчизняного виробництва. Отже, бюджетна політика погребує переорієнтації на забезпечення економічного зростання, яке має стати основою істотного підвищення рівня життя народу України.

Для підвищення результативності бюджетної політики в Україні пропонується посилити використання непрямих важелів бюджетного регулювання, а саме: забезпечення структурної перебудови господарського комплексу; створення відповідної матеріальної балі як у державному, так і у приватному секторах економіки: збільшення потенціалу вітчизняного товаровиробника та посилення його конкурентоспроможності; створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури; формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками; підвищення стимулюючої ролі оплати праці, а також ефективності державного регулювання економіки; послаблення централізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів.

І насамперед, підвищення ефективності бюджетної політики держави можна досягти за рахунок якісного поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує перебіг бюджетного процесу в Україні, шляхом її уніфікації, консолідації і спрощення. При цьому вітчизняна бюджетна система повинна будуватися на принципах стабільності, економічної обгрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостійності, рівнозначності видатків, повноти, прозорості.

.

Висновки

В курсовій роботі науково обґрунтовано економічну природу державного боргу, виявлено основні тенденції і специфічні особливості формування державного боргу в Україні, обґрунтовані концептуальні засади щодо вдосконалення механізму його управління та обслуговування в умовах перехідної економіки України. В результаті проведеного дослідження сформульовані такі висновки і пропозиції.

1.Визначено, що дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України.