Організація управління депозитними операціями банку

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

1. Економічна сутність депозитних операцій в банку……………………………4
2. Депозитна політика в організації депозитної діяльності банку……………..9
3. Організація управління депозитними операціями банку…………………….15

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...........................................20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Раціональний розподіл фінансових ресурсів шляхом акумулювання тимчасово  вільних коштів суб’єктів господарювання і населення, а також їх спрямування  в кредитно-інвестиційний процес – є однією із основних та важливих функцій банківської системи. Без достатньої ресурсної бази банки не можуть у належних обсягах здійснювати кредитування поточних потреб юридичних та фізичних осіб, реалізовувати потужні інвестиційні проекти. Необхідною умовою досягнення зазначених цілей є залучення значних ресурсів, зокрема депозитних.

Здійснення депозитних операцій – одна із найважливіших економічних

передумов для організації  діяльності банку, оскільки за рахунок  залученого капіталу покривається основна  частина потреб банківської установи. Забезпечення банківської діяльності необхідними обсягами депозитних коштів є одним з пріоритетних напрямів, що визначають  стратегічні напрями розвитку як їхньої діяльності, так і економіки країни загалом. У банківській сфері проблема формування оптимальних за обсягами і термінами депозитних ресурсів стоїть, як правило, на першому місці, що дає можливість стверджувати про важливість депозитної політики.

Теоретичні і практичні  аспекти цієї проблеми, зокрема формування банками депозитних ресурсів, методи управління ними, активізація  депозитної діяльності банків, досліджувалися в працях багатьох  вітчизняних і  зарубіжних учених фахівців і спеціалістів.

Однак значна кількість питань з удосконалення депозитної політики банків досі залишаються невисвітленими і потребують більш глибокого  теоретичного та методичного дослідження. Механізм розроблення та втілення депозитної політики на рівні банків поки що не повною мірою відповідає сучасними вимогам банківської діяльності і не має необхідної методологічної основи. Дискусійними питання є співвідношення депозитних інструментів та особливості формування депозитної політики в умовах зростаючої конкуренції.

 

1. Економічна сутність  депозитних операцій в банку

 

Банки є однією з найважливіших  структур ринкової економіки. Вони є установами, що займаються організацією міжгосподарських розрахунків у грошовій формі, зберігають тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб, надають кошти в кредит за потреби в грошових ресурсах.

Банківська діяльність дозволяє підвищувати ефективність виробництва, розширювати та стимулювати підприємницьку діяльність.

Здійснення депозитних операцій – одна з найважливіших економічних  передумов для організації діяльності банку, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина  потреб банку. Поряд із цим ефективне  функціонування ринку внесків та депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх  умов на рівні централізованого захисту  депозитних коштів і з другого  боку, зваженої депозитної стратегії  на рівні окремого банку.

Депозитні операції виникли  ще дуже давно. Люди зберігали золото у дворах міняйлів монет, за що власники платили вкладнику певну винагороду і гарантували повернення монет за бажанням клієнта. Але, склалося так, що власники грошей перестали вимагати повернення монет, поверталася тільки сума грошей, що їм відповідала. Звісно, на таких умовах міняйли могли здійснювати позичкові операції з отриманими монетами, а також отримувати прибуток, з якого вони виплачували власникам грошей проценти. Так з'явились перші депозити.

Виникнення та розвиток депозитних операцій відбувались залежно від  функціонального призначення депозитів, а саме: для споживання, накопичення  та збереження грошових коштів клієнтів.

Депозитні та позичені кошти  – це основні види зобов'язань  банку. Депозитні операції є однією з форм пасивних операцій банків, що дозволяють залучати грошові кошти, які знаходяться в обігу. За допомогою  цих операцій банки залучають  кошти юридичних та фізичних осіб.

Залучені кошти банків покривають 90% усієї потреби в грошових коштах для здійснення активних операцій, перш за все кредитних [1]. Мобілізуючи тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб банки задовольняють потреби господарства у додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал, забезпечують потреби населення у споживчих кредитах.

Згідно з Постановою НБУ  «Про порядок здійснення банками  України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами» та законом України «Про банки  та банківську діяльність», депозит  – це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у  валюті України чи в іноземній  валюті або банківські метали, які  банк прийняв від вкладника на договірних засадах на певний строк  зберігання під процент або дохід  в іншій формі, що підлягають виплаті  вкладнику відповідно до умов договору.

Теоретичні та практичні  аспекти депозитних операцій розглядають  в своїх працях багато відомих  вчених економістів.

При цьому визначення деяких економістів дещо відрізняються  одне від одного.

Можна сказати, що визначення авторів є різними, але кожне  зберігає основний зміст – розміщення та залучення грошових коштів на рахунки.

Найбільш розгорнуте поняття  терміну депозитних операцій банку  пропонує О. В. Васюренко. Цей економіст вважає, що депозитні операції – це кошти у формі вкладів, що зараховано на відповідні рахунки на певних умовах. Дещо інше поняття приводять у своїй літературі Р. Коцовська, В. Ричаківська, М. Вознюк та ін., які стверджують, що депозитні операції не лише пасивні операції, а й активні, тобто розміщення банківських коштів в інших банках.

Отже, ознайомившись з  визначеннями вчених-економістів та проаналізувавши їх, можна зробити  висновок, що депозитні операції –  основні операції з формування ресурсної  бази банку, які спрямовані на залучення  коштів населення та юридичних осіб на депозити на визначених договором умовах, на певний строк, під проценти.

Суб'єктами депозитних операцій є банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами. Об'єктами депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

У банківській практиці існують  різноманітні підходи до класифікації депозитних операцій. Але, найчастіше, як критерій класифікації видів вкладів, досвідчені економісти використовують дві ознаки: за категоріями вкладників і в залежності від терміну і порядку вилучення [2].

Найбільш розповсюдженими  у банківський практиці є депозити до запитання, строкові, ощадні вклади, тому доцільно розглянути їх більш  детально, виявити переваги та недоліки.

Депозити до запитання  розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку  з його партнерами.

Перевагою цього виду депозиту для клієнтів є те, що за його вимогою кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. З позиції банківської установи вклади до запитання є нестабільними, бо обмежують можливість їх використання для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім.

В умовах відсутності плати  за депозити до запитання банки намагаються  залучити клієнтів і стимулювати  приріст поточних внесків за рахунок  надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків  тощо.

Основним недоліком депозитів  до запитання, з позиції банку, є  необхідність мати більш високий  оперативний резерв для підтримки  належного рівня ліквідності (через  можливість вилучення грошових коштів з рахунків до запитання).

До депозитів до запитання  можна віднести:

1) Контокорентний рахунок  (активно-пасивний рахунок, що  поєднує в собі ознаки поточного  та позичкового), на якому відображено  всі операції банку з клієнтами  (видача позичок, здійснення платежів  за дорученням клієнта, надходження  виручки від реалізації продукції  та інших грошових переказів  на користь клієнта і на  погашення позичок) [3]. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

2) Поточний рахунок з  овердрафтом (рахунок на якому  на підставі угоди між банком  та клієнтом допускається перевищення  суми списання з рахунку над  величиною залишку коштів). Для  цього рахунку притаманний кредитовий  залишок. 

3) Залишок коштів на  кореспондентських рахунках, відкритих  у даному банку іншими банками.

Наявність поточного рахунку  з овердрафтом не виключає відкриття  для клієнта депозитних або кредитних  рахунків, тоді як на контокоренті зосереджуються всі операції, що здійснює банк для  клієнта. Контокорент відкривається  господарським організаціям – юридичним  особам, тоді як рахунок з овердрафтом  може дуже часто відкриватись і фізичній особі для покриття її розрахунків.

У більшості банків депозити до запитання мають найбільшу  питому вагу в структурі залучених  коштів.

Строкові депозити – кошти  на рахунках, що залучені банком на певний строк. Ці депозитні рахунки мають  чітко встановлений строк, за ними клієнтам сплачується високий фіксований відсоток, рівень якого диференціюється  залежно від виду внесків, та, як правило, мають обмеження щодо дострокового вилучення вкладів.

Порівняно із депозитами до запитання, строкові вклади не використовуються для здійснення платежів, кошти клієнти  вкладають для одержання досить високих процентів, а банки можуть використовувати їх для вкладень на триваліші строки.

Строкові вклади є для  банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. Основною перевагою такого виду вкладів є те, що банк може підтримувати належний рівень ліквідності з меншим оперативним резервом, але при  цьому повинен сплачувати підвищені відсотки.

Для клієнтів строкові вклади є джерелом одержання більш високих  процентів, але є певні недоліки, які полягають неможливості використання коштів для поточних платежів.

Строкові депозити поділяються  на сертифікати та депозити овернайт.

Депозити овернайт – депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку).

Згідно із українським  законодавством, депозитний сертифікат – це письмове свідоцтво банку  про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника  на отримання, після закінчення встановленого  терміну депозиту і відсотків  по ньому.

Cертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів.

Ощадні вклади – це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження.

Таким чином, можна зробити  наступний висновок, що ресурсна база банку характеризується великою  різноманітністю. Це пов’язано із тим, що банківська діяльність спрямована на задоволення потреб різних категорій населення та залучення вільних грошових коштів на рахунки банку.

Порівнюючи види депозитів, треба додати, що всі вони використовуються населенням та банками залежно від  мети вкладання коштів [4]. Строкові внески використовуються, в основному, за необхідністю зберігати великі грошові кошти певний термін для отримання доходу. Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Депозити до запитання дозволяють дістати грошові кошти на першу вимогу вкладника, а строкові – після закінчення визначеного договором терміну. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Зростання частки депозитів  юридичних та фізичних осіб призводить до знецінення ресурсної бази банку  та підвищення дохідності банківських  операцій.

Таким чином, виходячи з вищесказаного, можна відмітити, що депозитні операції є найважливішою частиною загальної  банківської діяльності, які вигідні  не лише вкладникові, але і банку.

 

 

2. Депозитна політика  в організації депозитної діяльності  банку

депозитний операція банк ресурс

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в  управлінні активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання  прибутку. Тому можна стверджувати, що банківський прибуток починає  формуватися на етапі реалізації депозитної політики банку.