Поняття фінансових ресурсів та класифікація джерел їх формування

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

З переходом економіки України до ринкових відносин, підвищується самостійність підприємств, їх економічна і юридична відповідальність. Різко зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Все це значно збільшує роль раціонального управління фінансовими ресурсами підприємства.

 Керівники підприємства стикаються з проблемами управління фінансовими ресурсами: з'ясовується, що показники і процедури, що використовувалися раніше для планування діяльності підприємства, наприклад обсяг виробленої продукції, не дозволяють йому успішно конкурувати через високу собівартість продукції і поява конкурентів не тільки  починає перешкоджати отриманню звичних прибутків, але зводить іноді прибуток до нуля.

Саме тому чи не найважливішою частиною фінансової роботи на підприємстві є забезпечення ефективного управління наявними фінансовими ресурсами підприємства, а також оптимізація та своєчасне забезпечення необхідного їх обсягу.

Головна мета даної  роботи – проаналізувати організацію  і ефективність управління фінансовими ресурсами підприємства, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і дати рекомендації по удосконаленню напрямків ефективного використання фінансових ресурсів.

Виходячи з  поставленої мети постають завдання:

1. Осмислення даної теми та формування досконалого теоретичного підгрунтя для проведення дослідження.
2. Визначення стану та динаміки фінансових ресурсів підприємства за досліджуваний період.
3. .Формування грунтовних пропозицій щодо оптимізації фінансових ресурсів.

Стратегічними задачами розробки рекомендацій були: максимізація прибутку підприємства, оптимізація структури підприємства і підвищення його фінансової стійкості, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства, створення ефективного механізму управління фінансовими ресурсами.

Дана тема досить повно теоретично обгрунтована в підручниках таких вітчизняних фінансистів як В.М. Гриньова, Р. А. Слав‘юк, А. М. Поддєрьогіна, а також у статтях наукових видань, зокрема Коваля О. І., Волка І. Ф. та ін. Проте слід звернути увагу на, на мою думку, недостатність практичних рекомендацій щодо проведення аналізу саме в конкретних умах виробничого підприємства.

Курсова робота складається з трьох розділів. У першому розділі обгрунтовується  поняття фінансових ресурсів підприємств  та можливі шляхи їх формування. У другому розділі міститься аналіз стану, структури джерел фінансових ресурсів аналізовуваного підприємства та їх динаміку за два останні роки, а також визначення ефективності їх використання. Заключний, третій розділ містить конкретні пропозиції щодо оптимізації джерел формування фінансових ресурсів на майбутній період.

Робота структурована  так, щоб з найбільшою ефективністю донести досліджуваний матеріал до читача: починаючи з теоретичної  частини, продовжуючи реальним дослідженням фінансових ресурсів, і закінчуючи пропозиціями щодо покращення ситуації та висновками щодо підприємства взагалі.

Предметом даної  роботи є аналіз джерел формування  фінансових ресурсів підприємства і шляхи удосконалення цього процесу, а об’єктом являється ВАТ "Чернівецький хлібокомбінат".

 

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ЇХ ФОРМУВАННЯ

 

 

 

Ринкова економіка, при всій різноманітності її моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що являє собою соціально  орієнтоване господарство, що доповняється державним регулюванням. Величезну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх, регулювання зі сторони держави грають фінанси. Вони невід'ємна частина ринкових відносин і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Ось чому сьогодні як ніколи важливо добре знати природу фінансів, глибоко розбиратися в умовах їх функціонування, бачити способи найбільш повного їх використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Управління  фінансовими ресурсами підприємства – це сукупність цілеспрямованих методів, операцій, важелів, прийомів впливу на різноманітні види фінансів для досягнення певного результату.

Фінансові ресурси  підприємства – це частина грошових коштів у формі грошових нагромаджень та надходжень, які знаходяться в розпорядженні підприємства, створюються в процесі розподілу та перерозподілу виручки і прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності процесів розширеного відтворення [6].

Фінансові ресурси  підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають наступні характерні ознаки:

1. фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню;
2. фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення;
3. формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами.

З визначення фінансових ресурсів слідує, що за походженням  вони розділяються на внутрішні і  зовнішні. У свою чергу внутрішні  в реальній формі представлені в  стандартній звітності у вигляді  чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі – у  вигляді зобов'язань перед службовцями підприємства, чистий прибуток являє собою частину прибутків підприємства, яка утвориться після вирахування із загальної суми прибутків суми сплачених податків та зборів. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні підприємства і розподіляється за рішенням його керівних органів.

Зовнішні фінансові  ресурси поділяються також на дві групи: залучені й позичені. Такий  розподіл, зумовлений формою капіталу, в якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даної підприємства: як підприємницький або як позиковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позикового капіталу – позикових коштів.

Позиковий капітал  – це грошовий капітал, наданий у борг на умовах повернення й платності. На відміну від підприємницького капіталу позиковий не вкладається у підприємство, а передається йому у тимчасове користування з метою отримання відсотків за позику. Цим видом діяльності займаються спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банки, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди і т.д.).

Всі фінансові  ресурси підприємства як внутрішні, так і зовнішні в залежності від  часу, протягом якого вони знаходяться  в розпорядженні підприємства, поділяються на:

1. короткострокові (до одного року);
2. довгострокові (понад однин рік).

Цей розподіл досить умовний, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавства  конкретної країни, правил ведення  фінансової звітності, національних традицій.

Найбільш прийнятою, на мою думку, є класифікація Поддєрьогіна, [19] (рис 1.1).

Рис 1.1.Класифікація фінансових ресурсів підприємств

На практиці тривалий час капітал у грошовій формі не перебуває, оскільки більш ефективним для підприємства є його використання для здійснення виробничої діяльності. Перебуваючи в грошовій формі у вигляді залишків грошових коштів у касі підприємства, або на його розрахунковому рахунку в банку, вони не приносять  підприємству економічних вигод.

Процес перетворення капіталу з грошової форми в продуктивну  називається фінансуванням.

Розрізняють дві  форми фінансування:

1. зовнішнє;
2. внутрішнє.

Такий розподіл, зумовлений жорстким зв'язком між  формами фінансових ресурсів і капіталу підприємства з процесом фінансування. Характеристика видів фінансування представлена в таблиці 1.1 [19].

Таблиця 1.1.

Структура джерел фінансування підприємства.

Види фінансування	Зовнішнє фінансування	Внутрішнє фінансування
Фінансування на основі власного капіталу	1. Фінансування на основі внесків і пайовий участі (наприклад, випуск акцій, залучення нових пайовиків)	2. Фінансування  за рахунок прибутку після  оподаткування (самофінансування  у вузькому значенні)
Фінансування на основі позикового капіталу	3. Кредитне фінансування (наприклад, на основі позик, банківського та комерційного кредитування)	4. Позиковий  капітал, що формується на основі  прибутків від продажу – відрахування  в резервні фонди (на пенсії, на відшкодування збитку природі  веденням гірських розробок, на сплату податків)
Змішане фінансування на основі власного й позикового капіталу	5. Випуск облігацій,  які можна обміняти на акції,  опціонні позики, позики на основі  надання права участі в прибутку, випуск привілейованих акцій	6. Особливі позиції,  що містять частину резервів (тобто, що не оподатковуються поки відрахування)

 

Власні залучені фінансові ресурси – це базова частина всіх фінансових ресурсів підприємства, яка базується на момент створення  підприємства і знаходиться в  її розпорядженні протягом усьому її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом підприємства. У залежності від організаційно-правової форми підприємства його статутної капітал формується за рахунок випуску і подальшого продажу акцій (звичайних, привілейованих або їх комбінації), вкладень у статутній капітал паїв, часток засновників, тощо. За час існування підприємства його статутний капітал може змінюватись: як зменшуватись, так і збільшуватись, в тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів підприємства (наприклад прибутку). Джерелами власних фінансових ресурсів є:

- статутний капітал (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників);

- резерви, накопичені підприємством;

- інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, благодійні внески й інше.).

При створенні  підприємства джерелом придбання основних коштів, нематеріальних активів, оборотних  коштів є статутний капітал. За рахунок  нього створюються необхідні  умови для здійснення підприємницької  діяльності. Статутної капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Зміст категорії  «статутний капітал» залежить від організаційно  правової форми підприємства:

• для державного підприємства вартісна оцінка майна, закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського ведення;
• для товариства з обмеженою відповідальністю сума часткою власників;
• для акціонерного товариства сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;
• для виробничого кооперативу вартісна оцінка майна, наданого учасниками для ведення діяльності;
• для орендного підприємства сума внесків працівників підприємства;
• для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс, - вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського ведення.

При створенні  підприємства, внесками в його статутний  капітал можуть бути грошові кошти, матеріальні й нематеріальні  активи [10]. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутній капітал право власності на них переходить до господарюючого суб'єкта, тобто інвестори втрачають (певною мірою) права власності на ці об'єкти. Таким чином, у разі ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу суспільства або товариства він має право лише на компенсацію своєї частки в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих їм у свій час у вигляді внеску в статутній капітал. Статутний капітал, отже, відображає суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

Прибуток і  амортизаційні відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку за цільовим призначенням дозволяє стимулювати процес розширеного відтворення.

Призначення амортизаційних відрахувань – забезпечувати  відтворювання основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Амортизація  за своєю суттю – це процес поступового  перенесення вартості основних фондів і нематеріальних активів (а також малоцінних та швидкозношуваних предметів) по мірі їх зносу на продукцію, що виробляється, перетворення в процесі реалізації у грошову форму й накопичення ресурсів для подальшого відтворювання активів, які амортизуються. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу.

Прибуток –  це економічний показник, що характеризує фінансові результати підприємницької  діяльності. Нарешті, прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства –  це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основними напрямами його використання можна визначити накопичення й споживання. Пропорції розподілу прибутку на накопичення й споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Розподіл частки прибутку, що залишилася після оподаткування – прерогатива підприємства.

Розподіл прибутку може проводитися шляхом утворення  спеціальних фондів (фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів), або шляхом безпосереднього витрачання чистого прибутку на окремі цілі. У першому випадку на підприємстві додатково складаються кошториси витрачання фондів споживання й накопичення як додаток до фінансового плану. У другому випадку розподіл прибутку відбивається у фінансовому плані.

Фонд накопичення  використовується на науково-дослідницькі, проектні, конструкторські й технологічні роботи, розробку й освоєння нових видів продукції, технологічних процесів, на витрати, пов'язані з технологічним переозброєнням і реконструкцією, на погашення довгострокових позик і сплату процентів по них, сплату процентів по короткострокових позиках поверх сум, що відносяться на собівартість продукції, приріст оборотних коштів, витрат на проведення природоохоронних заходів, внески як внески засновників у створення статутних капіталів інших підприємств, асоціаціям, концернам, якщо підприємство входить в їх склад, і інше.

Фонд споживання використовується на соціальний розвиток і соціальні потреби. За рахунок  нього фінансуються витрати по експлуатації об'єктів соціально-побутового призначення, що знаходяться на балансі підприємства, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів, здійснюється виплата деяких спеціальних премій, надання матеріальною допомоги, доплата до пенсій, компенсація дорожчання вартості живлення в столових і буфетах і т.п.