Управління оборотним капіталом ТОВ «Чернігівський РСУ»

 

 

 

 Зміни власного капіталу 

 Зміни пасиву

 Податки

                                                                          Відсотки

 Дивіденди

                                

 

  

 

Рисунок 1 – Рух обігового капіталу

Політика управління обіговим капіталом має забезпечувати компроміс між ризиком втрати ліквідності і ефективністю функціонування підприємства, а також достатній рівень платоспроможності, прийнятний обсяг, структуру і рентабельність активів.

   На тривалість обігу капіталу впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори. До зовнішніх факторів належать галузева належність підприємства, сфера його діяльності, розміри підприємства, умови взаємодії з постачальниками предметів праці і покупцями продукції, економічна ситуація в країні тощо. До внутрішніх факторів зараховують вид і технологію виробництва продукції, методи оцінювання товарно-матеріальних запасів, методи фінансування поточних активів, систему ціноутворення на продукцію підприємства та ін.

   Однією з основних складових обігового капіталу є виробничі запаси підприємства: сировина і матеріали, незавершене виробництво, готова продукція та ін. Фінансовий менеджер повинен відстежувати і оптимізувати обсяг запасів і витрати, пов'язані з їх зберіганням, тривалість зберігання тощо. Виробничий процес характеризує низка параметрів: тип виробництва, вид продукції, особливості технології, тривалість виробничого циклу та ін., які теж відчутно впливають на обсяг залучених до виробництва коштів. Забезпечення ефективності їх використання покладається на фінансового менеджера. Оптимізувати діяльність допомагає правильний вибір каналів розподілу товарів, тобто шляхів їхнього просування до споживача.

  Дебіторська заборгованість - важливий компонент обігового капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому, це не означає, що кошти за товари буде сплачено негайно. Несплачені рахунки за доставлену продукцію (або рахунки до отримання) і становлять значну частку дебіторської заборгованості. Специфічний елемент дебіторської заборгованості - векселі до отримання, що є по суті цінними паперами (комерційні цінні папери). Завдання фінансового менеджера на цьому етапі полягають в оптимізації дебіторської заборгованості клієнтів і впровадженні гнучкої цінової політики для збільшення обсягу продажу. При управлінні дебіторською заборгованістю менеджер визначає ступінь ризику неплатоспроможності покупців, обчислює прогнозоване значення резерву з сумнівних боргів, надає рекомендації щодо поведінки з фактично або потенційно неплатоспроможними покупцями. На четвертому етапі грошового обігу фінансовому менеджеру необхідно ефективно розподілити прибуток, своєчасно розрахуватись із бюджетом, упроваджувати грамотну інвестиційну та дивідендну політику. Отже, управління обіговим капіталом як сфера управління фінансами є однією з важливих функцій менеджера.

Навіть узагальнений підхід до оцінювання ролі обігового капіталу в діяльності торговельних підприємств дає підстави стверджувати, що він є головним ресурсом забезпечення розвитку торговельної діяльності на мікрорівні, оскільки об'єднує всі ресурси в єдиний економічний механізм через свій кругообіг. Результатом вивчення теоретичних проблем формування обігового капіталу торговельних підприємств у межах законодавчого поля України та національних стандартів бухгалтерського обліку стале розроблення узагальненої структури джерел залучення обігового капіталу на основі їх вартісної оцінки, яку використано під час обґрунтування стратегії управління обіговим капіталом.

Узагальнення сутності, ролі та особливостей формування і використання обігового капіталу в економічному механізмі підприємств стали методичною основою ринкових підходів до аналізу обігового капіталу торговельних підприємств. В єдиному механізмі управління торговельними підприємствами ланка управління обіговим капіталом як засобом авансування всього логістичного процесу не може бути ефективною без всебічного аналізу і прогнозування.

Орієнтація дослідження на загальну ідеологію фінансового менеджменту внаслідок низького рівня забезпеченості підприємств власним обіговим капіталом порушила проблему доповнення чинної класифікації видів політики формування обігового капіталу, за якою виділяють три види: агресивна, помірна та консервативна. Саме вкрай агресивна політика поки що домінує під час формування обігового капіталу торговельних підприємств. Застосування помірної та консервативної видів політики має поки що обмежений характер. Удосконалення формування і використання обігового капіталу потребує впровадження бюджетного планування та системного управління на кожному підприємстві з використанням спеціальних оптимізаційних моделей.

Виходячи з сутності управління обіговим капіталом як логічно побудованої програми перспективних заходів щодо досягнення поставленої мети ефективного формування і використання обігового капіталу відповідно до цілей стратегічного розвитку підприємств, як сукупність фінансових механізмів для досягнення загальної мети підприємницької діяльності – підвищення ринкової вартості та інвестиційної привабливості підприємств, що потребує максимізації прибутку. Використання обігового капіталу в торгівлі, запропоновано методику розрахунків оптимальних значень основних показників його структури згідно з певним алгоритмом.

Обігові активи та капітал належать до головних ресурсів, які забезпечують торговельну діяльність підприємств і отримання прибутку. Для обґрунтування оптимального управління обіговим капіталом торговельних підприємств діючі види планів їх діяльності, зорієнтованих на потреби ринку, визначені на основі маркетингового менеджменту.

Системний підхід до управління обіговим капіталом охоплює також поточне та оперативне управління. Серед факторів формування обігового капіталу особливу увагу приділено швидкості обертання та інфляційній захищеності активів і капіталу, ліквідності та фінансовій сталості підприємств.

Управління оборотним капіталом полягає в пошуку ефективних форм його фінансування, оптимізації обсягу, удосконаленні структури, забезпеченні прийнятного рівня ліквідності та підвищенні ефективності використання. Політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності і ефективністю роботи, що зводиться до вирішення таких двох важливих задач, як забезпечення платоспроможності та прийнятного обсягу, структури і рентабельності активів.

Одним з головних завдань управління капіталом є оптимізація величини оборотних коштів. Перш за все необхідно виключити можливість їх гострого дефіциту, який може призвести до фінансової кризи на підприємстві. У той же час небажаним є і перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями, тому що це погіршує ліквідність підприємства, уповільнює оборотність оборотних коштів, мінімізує прибуток тощо.

При плануванні потреби в оборотному капіталі необхідно не тільки враховувати результати аналізу оборотного капіталу за попередній період, але й очікуваний ринковий попит на виготовлену продукцію, тобто слід спрогнозувати очікуваний обсяг збуту. У відповідності з прогнозом збуту визначають в які оборотні активи і в якому обсязі направляти інвестиції, а також через який період часу необхідно знайти нові джерела фінансування. Центральну роль в системі планів грає виробнича програма підприємства (план випуску продукції), яка є стержнем всього планування операційної діяльності. Розрахунок потреби в оборотних активах здійснюється шляхом використання відповідних методів нормування: аналітичного, коефіцієнтного, прямого розрахунку, кумулятивного та елективного [16, с.236].

Наступною складовою системи є управління елементами оборотного капіталу, які можна поділити на три основні групи [15, с.47], а саме:

1. Управління запасами, мета  якого − забезпечення і підтримування  оптимальної кількості і типів  фізичних ресурсів, необхідних для  реалізації стратегічного плану  організації, доведення загальної суми щорічних витрат на утримування запасів до мінімуму за умови ефективного їх використання.

Для формування оптимального обсягу запасів поряд з експертними застосовують статистичні методи, які базуються на кількісній ретроспективній інформації. До таких методів належать [11, с.79]:

- оборотно-вартісний (АВС) аналіз, який дозволяє класифікувати  ресурси підприємства за ступенем  їх важливості;

- варіаційний (ХYZ) аналіз, що передбачає оцінку значимості запасів у залежності від частоти споживання;

- QRS-аналіз запасів, що розділяє запаси та їх постачальників на три групи, на основі обсягу необхідних капіталовкладень.

На практиці для мінімізації витрат з обслуговування запасів зазвичай використовують модель Уїлсона, що припускає розділення запасів на категорії, виходячи з їх вартості, обсягу і частоти витрачання; прогнозують інфляційні витрати на формування запасів та інфляційного прибутку, приділяють значну увагу управлінню витратами зберігання, складування, утилізації невикористаних запасів, напівфабрикатів та тому подібне.

2. Управління коштами  у розрахунках, завданням якого  є оцінка реального стану дебіторської  заборгованості, тобто оцінка вірогідності  безнадійних боргів, яка ведеться  окремо по групах дебіторської  заборгованості. При управлінні  дебіторською заборгованістю необхідно контролювати стан розрахунків з покупцями за простроченою заборгованістю; орієнтуватися на більше число покупців, щоб понизити ризик несплати одним або декількома крупними покупцями; стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості; надавати знижки при достроковій оплаті тощо.

3. Управління грошовими  коштами та їх еквівалентами, найважливішим моментом якого  є розрахунок мінімально необхідної  суми грошових активів. Його пропонується  будувати на плануванні грошового потоку за поточними господарськими операціями і обсягом витрачання активів по них в майбутньому періоді.

Оперативне та середньострокове планування грошових коштів уможливлює уникнення касових розривів або запровадження своєчасних заходів щодо їх усунення. Для завчасного попередження потенційної тимчасової нестачі грошових коштів у фінансовому менеджменті застосовуються такі найбільш розповсюджені джерела фінансування, як власний капітал, банківські кредитні ресурси (овердрафт, кредит, відновлювана кредитна лінія), комерційний кредит, факторинг тощо. Розробка платіжного календаря дозволяє ретельно планувати грошові потоки, оперативно реагувати на можливі зміни, не заморожуючи зайвих коштів, гнучко перерозподіляти вільні оборотні кошти між елементами оборотного капіталу. При розрахунку мінімального, максимального і середнього залишку грошових коштів рекомендується використовувати класичну модель Баумоля і Міллера-Орра. Структура оборотних активів повинна відповідати вибраній підприємством моделі їх фінансування. В економічній літературі виділяють в основному три підходи до фінансування оборотного капіталу: консервативний, поміркований, агресивний . Консервативна політика включає комбінацію консервативних стратегій формування і фінансування оборотного капіталу. Помірна поєднує консервативну політику щодо формування оборотного капіталу і агресивну щодо джерел його фінансування. Агресивна комбінує агресивні стратегії. При комплексній консервативній політиці підприємницький ризик є мінімальним і забезпечується менша віддача (оборотність, рентабельність капіталу), помірна політика супроводжується середнім ризиком і середньою віддачею, агресивна - високим ризиком і високим рівнем ефективності використання оборотного капіталу.

В основу цих підходів покладено класифікацію оборотного капіталу, згідно з якою вони можуть бути постійним та змінним. Тому в процесі управління оборотним капіталом слід встановлювати його сезонну складову, яка виражається різницею між максимальною та мінімальною потребою в ньому протягом року. Характер формування оборотного капіталу пов'язаний із обранням довгострокових або короткострокових джерел фінансування постійної та змінної його частини. В табл. 1 представлено підходи до фінансування оборотного капіталу підприємства [12, с.105].

Контроль оборотного капіталу - це організований підприємством процес перевірки виконання всіх управлінських рішень у сфері формування та використання оборотного капіталу з метою реалізації розробленої стратегії розвитку підприємства.  Для того, щоб бути ефективним, контроль повинен мати певні важливі властивості. Йому слід бути стратегічно спрямованим, орієнтованим на кінцеві результати, бути економічним, оперативним, своєчасним і постійним. Використання на підприємстві якісно злагодженої системи контролю допоможе істотно підвищити ефективність процесу управління оборотним капіталом.

Таблиця 1 – Підходи до фінансування капіталом

Вид капіталу	Підхід до фінансування капіталу
	агресивний	помірний	консервативний
1	2	3	4
Необоротний	40 % - ДЗ; 60 % - ВК	20 % - ДЗ; 80 % - ВК	10 % - ДЗ; 90 % - ВК
Постійний оборотний	50 % - ДЗ; 50 % - ВК	25 % - ДЗ; 75 % - ВК	100 % - ВК
Змінний оборотний	100 % - КЗ	100 % - КЗ	50 % - ВК; 50 % - КЗ

Примітка. ДЗ - довгострокові зобов’язання; ВК - власний капітал; КЗ - короткострокові зобов’язання.

Під час аналізу ефективності використання оборотного капіталу розглядається динаміка обсягу та динаміка складу оборотного капіталу з метою оцінювання рівня його ліквідності. Далі вивчається динаміка оборотності окремих видів оборотного капіталу в загальній його сумі. Належний рівень ефективності використання оборотного капіталу підприємства можливо контролювати шляхом: